ГлавнаяЭкономикаДержава

Чи є в держави власна економічна політика?

Військовий конфлікт на території України, анексія Криму є об’єктивними причинами погіршення економічної ситуації в країні. І підсумки 2014 року ми мали прийняти такими, які вони склались. Але проблема полягає в тому, що у 2015 році ситуація не змінилась на краще, а навпаки – відбувається поглиблення падіння, шокові девальваційні та інфляційні сплески, зубожіння населення та банкрутство підприємств, банків та держави в цілому.

Фото: EPA/UPG

Сьогодні Україна займає місце серед таких країн світу як Нікарагуа, Судан, Джибуті та Замбія, рівень ВВП на душу населення яких становить близько 2 тис. дол. США, що майже втричі менше ніж у Алжирі, Анголі, Еквадорі та Македонії, в 5-ть разів – ніж у Мексиці, Туреччині, Малайзії та Лівані та майже в 10-ть разів – ніж у Словенії, Чехії та Словаччині.

У рейтингу Doing Business 2016 Україна опинилася між Саудівською Аравією та Брунеєм на 83-м місці зі 189 країн. Хоча, порівняно з попереднім рейтингом вона покращила свої позиції на 4 пункти до 83 місця серед 189 країн, але це не той результат, який нам обіцяли і на який ми розраховували. При чому, за такими субіндексами рейтингу, що демонструють можливості подальшого розвитку країни, а саме: отримання кредитів, отримання дозволів на будівництво, захист міноритарних акціонерів та оподаткування, для України простежується лише втрата або збереження низьких позицій, що свідчить про ускладнення введення бізнесу.

Тому не дивно, що сьогодні промисловість опинилася у прірві широкомасштабної кризи, що відбувається вже протягом 35 місяців поспіль (з серпня 2012року).

Падіння промисловості за підсумками 10-ти місяців становило 15,4%. І немає жодної групи промислових товарів, так само як і жодної галузі промисловості, яка б демонструвала нарощування виробництва або хоча б не скорочувала його порівняно з вже зафіксованим падінням минулого року.

Навіть сільське господарство – єдина галузь, що торік показала «плюс», – у поточному році має скорочення виробництва на 4,4% за січень-жовтень через закриття ряду сільськогосподарських підприємств та складні умови проведення польових робіт у східному регіоні країни.

Загалом, скорочення виробництва в Україні простежується по всьому міжгалузевому виробничо-коопераційному ланцюгу, у т.ч. у сфері послуг – торгівлі (на 17,4% у січні-жовтні), транспорті (на 6,2%) та будівництві (на 20,8%).

Для економічних агентів реального сектору економіки у цьому році немає відповіді на питання, яким чином відновити свою виробничу діяльності, коли не існує жодної підтримки з боку основних джерел попиту і уряд забув про них, поклавшись на невидиму руку ринку.

Так, споживчий попит пригнічений через відсутність впродовж майже 2-х років (з грудня 2013 року до вересня 2015 року) підвищення мінімальної заробітної плати. Номінальне зростання середньомісячної заробітної плати на 17,2% у січні-вересні 2015року до 4012 грн. з’їдають інфляційні (за 10-ть місяців 2015 року споживчі ціни зросли на 39,5%) та девальваційніими процесами. Як наслідок, скорочення реальної (з урахуванням інфляції) середньомісячної заробітної плати становить 22,7%, а її вираження у доларовому еквіваленті лише дещо перевищило 200 дол.США. Для порівняння, мінімальна заробітна плата у Болгарії – 205 дол.США, Сербії – 262 дол. США, Литві – 335 дол. США, в Україні - 63 дол. США.

Фото: Макс Левин

Зазначені процеси в економіці на фоні прийняття та реалізації непродуманих рішень сформували значні панічні настрої економічних агентів та призвели до значного знецінення гривні, посилення доларизації економіки і втрати міжнародних резервів.

Рівень доларизації економіки на 01.09.2015 року становив 33,2%, що є вищим ніж на аналогічну дату 2009 та 2008 років (32,4% та 23,4% відповідно).

Незважаючи на зростання впродовж останніх місяців міжнародних резервів до 12,6 млрд.дол.США (станом на 01.09.2015 року) вони є значно нижчими ніж на аналогічну дату 2009 та 2008 років – 28,9 млрд.дол.США та 38млрд.дол.США відповідно. Необхідно нагадати, що навіть відмічене зростання резервів НБУ відбулося виключно за рахунок траншів від МВФ, які необхідно буде повертати.

Знецінення національної грошової одиниці запустило ланцюговий механізм погіршення динаміки за іншими ключовими показниками фінансового сектору, починаючи із зростання вартості імпортованої сировини (в тому числі сировини для подальшої промислової обробки), посилення боргового навантаження на економіку у результаті переоцінки вартості зобов’язань та закінчуючи знеціненням вартості активів суб’єктів господарювання.

Про значні потрясіння у банківській системі свідчить скорочення кількості працюючих банків. Так, станом на 01.08.2015 в Україні працюють 137 банків, що на 23,9% менше ніж на початок 2014 року, при одночасному зниженні частки іноземного капіталу у статутному капіталі банків до 30,9% з 34%.

На фоні зростання вартості тарифної складової та збільшення ціни імпортних товарів збільшився індекс споживчих цін – на 49,6 відсотка.

В той же час, зростання собівартості виробництва в наслідок девальвації гривні та ускладнення виробничого процесу на деяких підприємствах сходу України, навіть, в умовах низхідної динаміки на світових товарних ринках привело до зростання рівня індексу цін виробників на 40,4 відсотка. Це і не дало по суті скористатись девальваційними перевагами, адже вітчизняне виробництво є суттєво імпортозалежним – частка імпорту у проміжному споживанні промисловості становить близько 42 відсотків.

Це зайвий раз підтверджує, що нажаль, при прийнятті рішень, зокрема, щодо введення додаткового імпортного збору та реалізації політики на валютному ринку, відповідальні особи Уряду та НБУ просто не зважають на елементарні цифри та можливі економічні та соціальні наслідки своїх рішень. Скоріш за все, рішення приймаються без належного експертного обговорення і відповідних розрахунків, або під впливом чинників поза межею економічної доцільності та державних інтересів.

Фото: www.facebook.com/NationalBankOfUkraine

Так, НБУ прийняв найлегше рішення – запровадив ще більш жорстку монетарну політику. Як і передбачали експерти, введені НБУ жорсткі адміністративні обмеження були сприйняті суб’єктами господарювання, як керівництво до переходу у нелегальний сектор економіки, що відповідно простимулювало збільшення тіньових фінансових операцій в країні.

Окрім іншого, «унікальність» сьогоднішньої економічної ситуації також полягає у безпрецедентно високому рівні боргового навантаження на економіку та відтоком іноземного капіталу з країни.

Зокрема, відношення зовнішнього боргу до ВВП у січні-червні 2015 року становило 121,5%, що є значно вищім ніж показник кризових 2008-2009 років – у 2008 році валовий зовнішній борг становив 54% ВВП, у 2009 році – 85,1%.

Зазначена динаміка супроводжується постійним переглядом міжнародними кредитними агентствами у бік зниження кредитних рейтингів України, які не спостерігалися щонайменше з 2000 року.

Так, 24 березня 2015 року міжнародне рейтингове агентство Moody's Investors Service знизило суверенний рейтинг України до «Ca» з «Caa3», 27 серпня 2015 року агентство Fitch Ratings понизило довгостроковий рейтинг дефолту емітента в іноземній валюті до рівня «C» з «CC», а агентство Standard &Poor's 25 вересня 2015 року понизило довгостроковий суверенний кредитний рейтинг України в іноземній валюті до рівня «SD» з «СС» .

Отже, здійснивши наш аналіз, ми можемо констатувати, що постійні декларації відносно досягнення економікою найнижчої точки та скорого виходу на траєкторію економічного зростання (яке нам обіцяють вже майже рік), лише ще більше посилюють недовіру людей до дій Уряду та, що є найгіршим, зневіру суспільства, як у власне майбутнє, так і у перспективи країни.

Не потрібно бути відомим експертом щоб зрозуміти, що навіть очікуване у найближчі місяці зростання окремих показників буде зумовлене виключно статистичних ефектом та тим, що економіці 42-х мільйонної країни вже фактично нема куди падати. На жаль заслуги Уряду у цьому абсолютно ніякої не буде.

Вкрай гострою залишається проблема зовнішнього боргу. З метою уникнення дефолту та зниження боргового навантаження у короткостроковому періоді на економіку України було проведено переговори з клубом кредиторів України та досягнута згода про реструктуризацію боргу України.

Відповідно до досягнутих домовленостей передбачається списання 20% основного боргу України (близько $3,8 млрд), що зменшує гарантований борг з приблизно $19,3 млрд до $15,5 млрд. Також встановлено відтермінування погашення основної суми боргу за єврооблігаціями на 4 роки– з 2015–2023рр. до 2019–2027рр.

Фото: www.facebook.com/minfin.gov.ua

На перший погляд дані домовленості виглядають доволі привабливими для України.

З одного боку, це можливість уникнути дефолту, що дозволить поступово повернути довіру інвесторів й кредиторів, які протягом останніх років зайняли вичікувальну позицію. З іншого – залучення умовно вивільнених у середньострокововій перспективі коштів, які потенційно можуть бути спрямовані на інвестиційні цілі.

Але якщо прийняті умови проаналізувати комплексно, то стає чітко зрозуміло, що вони є значно вигіднішими для кредиторів.

Так, відповідно до домовленостей передбачається підвищення середньозваженої відсоткової ставки з 7,22% до 7,75% річних. В результаті підвищення ставки загальний обсяг зовнішнього боргу з урахуванням виплат не зменшиться. При ставці 7,75% загальні виплати по зовнішньому боргу становлять суму аналогічну тій, яку б Україна виплатила і при відсутності реструктуризації – $26,3 млрд.

Поряд з цим, у рамках Угоди передбачається випуск 20-річних інструментів відновлення вартості, виплати за якими прив’язуватимуться до показників зростання реального ВВП України на період 2021-2040 років.

Тобто, при темпах зростання до 3% на ріквиплати будуть нульові і загальні виплати по боргу (обслуговування плюс погашення) становитимуть $26,3 млрд.

При темпах зростання від 3% до 4% додаткові платежі кредиторам становитимуть 15% від приросту ВВП понад 3%, тобто лише за 7-м років (2021-2027роки) додатково до виплат по боргу треба буде сплатити $1,1млрд. Відповідно загальні виплати по боргу (обслуговування плюс погашення плюс бонуси кредиторам) становитимуть $27,4млрд. (з 2015 року по 2027 рік). Але бонус сплачуватиметься і після виплати всієї суми боргу аж до 2040 року. Додаткова сума може перевищити 2 млрд.дол.США.

Якщо ж темпи зростання перевищать 4%, то додаткові платежі кредиторам становитимуть 40% від приросту ВВП понад 4%, а це відповідно плюс $5,9млрд. до 2027 року. Як наслідок, загальні виплати по боргу (обслуговування плюс погашення плюс бонуси кредиторам) становитимуть $32,2млрд. (з 2015 року по 2027 рік) та ще понад $11 млрд. з 2028 по 2040 рік.

Орієнтовна оцінка умов реструктуризації зовнішнього боргу України

В сучасних умовах, невисокі темпи росту світової економіки, з одного боку, та надвиробництво в окремих регіонах світу – з іншого, стримували попит на світових товарних ринках та формували несприятливу цінову кон’юнктуру на ключові позиції українського експорту (зокрема, у січні-жовтні середні ціни на чорний прокат скоротилися на 19,1%, залізну руду – на 43% та добрива (карбамід) – на 12,4%).

І девальвація не стала стимулюючим чинником як внаслідок значної імпортозалежності вітчизняного виробництва, так і через адміністративні дії НБУ. Так, застосування Національним банком адміністративних заходів, у т.ч. тимчасових обмежень щодо купівлі-продажу валюти, посилення контролю за поверненням експортної виручки в Україну, обов’язкового продажу її більшої частини тощо, хоча й створили передумови для укріплення курсу гривні у короткостроковій перспективі, але в умовах низхідної цінової динаміки на світових товарних ринках вітчизняного експорту, скорочення внутрішнього та зовнішнього попиту сформували додатковий стримуючий чинник для розвитку вітчизняного промислового комплексу.

Як наслідок, обсяги як експортних, так і імпортних операцій скоротились більше, ніж на третину: імпорт товарів та послуг у січні-вересні зменшився на 33,6% (товарів – на 36,2%), експорт товарів та послуг – 30,6% (товарів – на 33,5%).

За таких умов в Україні створилася ситуація, коли немає жодного економічного агента, який би не змушений був вирішувати фінансові проблеми. І безпосередньо банківська система також зазнає втрат. Як наслідок, відбувається пригнічення кредитування, зростання вартості кредитів та посилення умов надання кредитів.

Корпоративний сектор в умовах зростання затратності, значної імпортозалежності та відсутності підтримки з боку попиту демонструє катастрофічне погіршення свого фінансового стану, яке не зазнавала економічна система навіть у період кризових років. Наразі через більш швидке нарощення збитків (33,9%), ніж прибутків (7,3%), за підсумками І-го півріччя 2015 року сформовано негативний фінансовий результат діяльності підприємств до оподаткування на рівні «мінус»224,5млрд.грн. (або «мінус» 27,5% ВВП), що є антирекордом за всі роки спостережень.

Результатом погіршення фінансового становища виробників, високої ризикованості інвестування у країну, звуження кредитування стало подальше падіння обсягу освоєних капітальних інвестицій на 9,2% (у січні-червні 2015року), яке спостерігається вже впродовж трьох років й негативно впливає на стан вітчизняної економіки та погіршує передумови для її подальшого розвитку. За підсумками І півріччя ми маємо ще один антирекорд за роки статистичних спостережень – рівень валового нагромадження основного капіталу у ВВП становить 12,1%.

Нажаль, як вже було зазначено, ці результати є не тільки, і не стільки, наслідком геополітичного конфлікту та військових дій на території України, скільки простою закономірністю розвитку економіки України протягом всіх років незалежності. А сутність закономірності полягає в тому, що поки держава не визначиться із своїм майбутнім, нічого путнього з неї не вийде.

Фото: www.dyvys.in

Що далі?

Коли дбайливі батьки виховують своїх дітей, вони уважно придивляються до того, що цікавить дитину, які в неї є здібності та намагаються їх розвивати, не пригнічуючи, а стимулюючи. Такі діти, коли підростають, знають, ким вони хочуть стати у житті і йдуть до своєї мети, зазвичай досягаючи її. Є і інші приклади, але, поклавши руку на серце, давайте відверто зізнаємось, що такий варіант виховання є найкращим.

Перекладаючи наші аналогії на мову економічної політики, спробую дати кілька рекомендацій керівництву держави щодо стратегічних орієнтирів розвитку економіки України, оскільки не хочу стати ще одним «експертом-теоретиком», який чудово вміє критикувати, але не здатний запропонувати жодної реалістичної ініціативи, або ініціативи, яка не скопійована зі звітів МВФ чи не почута під час чергового стажування у західному навчальному закладі.

Я вже зазначав, що наразі єдиним сценарієм розвитку України має стати сценарій економічного прориву. Тобто ми маємо створити умови, за яких надзвичайно обдарована від природи країна через 20 років має стати надзвичайно успішною та визнаною у світі державою, а не залишатися територією для експериментів.

Перерахуємо, які природні дари має наша країна.

  • Перший – надзвичайно багаті та різноманітні природні ресурси. Ми займаємо: 4 місце у світі за обсягами чорнозему; 1 місце - за обсягами запасів залізорудної сировини, 2 місце – за обсягами запасів марганцевих руд, графіту та ртутної руди, 8 місце – за обсягами запасів вугілля;
  • Другий – кваліфіковані освідченні трудові ресурси. За індексом конкурентоспроможності Україна за рівнем освіти займає топове місце – 46, а за рівнем розвитку математичних наук - 38.
  • Третій – унікальні рекреаційно-туристичні умови та велику кількість унікальних історично-архітектурних пам’яток культури. За індексом конкурентоспроможності сектору подорожей та туризму Україна у 2013році посідала 76 місце з 140-ка країн світу, вище за Єгипет, Домініканську республіку, Гаїті, Мадагаскар.
  • Четвертий – унікальне географічне розташування у центрі Європи на перетині багатьох шляхів. Наявність території, через яку проходить більшість наземних шляхів з Європи в Азію, вихід до Чорного та Азовського морів, мережа річкових магістралей, розвинута інфраструктура формують значний експортний і транзитний потенціал, що наразі задіяний не на повну потужність. За коефіцієнтом транзитності, що досліджує Англійський інститут Рендел, Україна посідає 1-ше місце в Європі.
  • П’ятий – отримані у спадок від Радянського Союзу високотехнологічні драйвери, які пройшли випробування часом незалежності та довели свою життєздатність та конкурентоспроможність. Це такі промислові титани, як аєрокосмічна галузь, авіабудування, високотехнологічний ВПК.

Тепер проаналізуємо, якими з цих переваг ми скористалися/розвивали у минулі 24 роки незалежності. Довго рахувати не доведеться, адже ми скористались лише однією перевагою – природними ресурсами. Як батьки, ми обрали найлегший для себе варіант, не думаючи при цьому про дитину. Експлуатація, а точніше сказати паразитування на природних ресурсах – це сировина експансіоністська (виснажлива) модель розвитку економіки. Що вона дає? При низьких затратах вона дозволяє за певних сприятливих умов (зростання попиту на сировину) отримувати значні і швидкі надприбутки незначній частині населення, яка безпосередньо має доступ до природних ресурсів. Саме це ми і спостерігали, починаючи з 2000 року.

Фото: www.dtek.com

В умовах швидкого зростання економік таких мільярдних країн як Китай та Індія зростав світовий попит на сировинні ресурси, що стимулювало зростання цін на сировину і створювало сприятливі передумови для сировинної моделі розвитку. Саме на сировинному “дарі” і вирішили паразитувати наші керівники, при цьому називаючи дане ганебне явище – стратегією розвитку країни.

Але будь-який студент економічного ВУЗу, і не обов`язково закордонного, знає, що в ХХІ сторіччі сировинна модель, м`яко кажучи, не ефективна, оскільки є високозалежною від кон’юнктурних циклів. Вона не здатна забезпечити стійких високих темпів росту у середньостроковій перспективі.

В цій моделі існує значне розшарування суспільства за рівнем доходу (точніше за рівнем активів, що перебувають у власності) – мала частка людей володіє більшою частиною активів, як вже зазначалось, внаслідок наявності доступу до природних сировинних ресурсів.

Я не буду далі поглиблюватись у тему переваг, якими ми змогли скористатися, думаю, що вона цілком зрозуміла. Зазначу лише, що жодна з решти 3-х переваг не була розвинена, оскільки це потребувало від керівників країни не банального пристосування, а розроблення комплексної стратегії розвитку країни, яку окрім іншого, довелось би виконувати, часто жертвуючи власним політичним капіталом. І хто на це погодиться? Найбільше, на що спромоглися наші керівники, це назвати себе «Урядом камікадз». Але і тут справа далі ніж слова не пішла.

Незважаючи на все це, Україна змогла зберегти всі переваги. Не завдяки, а всупереч сьогодні ми зберегли п’ятий дар - авіаційну промисловість, космічну галузь, унікальні розробки у сфері новітніх матеріалів, високотехнологійний ВПК. Україна стала відома у світі своїми ІТ спеціалістами, математиками, фізиками. Це переваги, які ми маємо завдяки другого дару. Щодо потенціалу третього та четвертого дару, він так само збережений. Єдине, чого ми тимчасово позбавлені – це можливості скористатися його частиною, внаслідок анексії Криму.

Отже, виходячи з короткого аналізу я пропоную наступні кроки.

Перше: розробити прагматичну Стратегію розвитку країни. У Стратегії визначити, що Україна відмовляється від сировинної моделі розвитку і переходить до високоінтелектуальної моделі, заснованої на використанні переваги наявності висококонкурентних людських ресурсів. В залежності від рівня інтелектуальності продукції, визначити чіткі пріоритетні види економічної діяльності або процеси (ресурсозбереження, екологізація виробництва, розвиток альтернативних джерел енергії та ін.). Більшість країн, що зробили свого часу економічні прориви, фокусували економічну політику в напрямку створення сприятливих (преференційних) умов для розвитку або конкретних видів економічної діяльності (Сінгапур, Південна Корея), або для розвитку основних складових інтелектуальної моделі економіки (розвиток освіти, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, ввезення та створення технологій, нових матеріалів – зокрема Японія, Німеччина).

Після обрання пріоритетів вивчити, які механізми підтримки є доцільними та ефективними для кожного окремо. У ХХІ столітті вже не податкові пільги є найефективнішим інструментом державної підтримки, а, наприклад, укладання міждержавних угод про доступ до ринків, створення належної інфраструктури для успішної реалізації інвестиційних проектів, співфінансування як гарантія успішності проекту та багато інших.

Необхідним кроком розроблення прагматичної стратегії буде грамотне монтування цих преференційних механізмів у фінансову систему країни. Якщо один з обраних механізмів потребуватиме залучення значної кількості фінансових ресурсів, я не виключаю можливості створення спеціальної фінансової установи, яка буде акумулювати та здійснювати контроль за ефективністю використання такого ресурсу. Ми маємо приклад міжнародних фінансових організацій, які акумулюють ресурс від різних країн та кредиторів і розподіляють його, контролюючи ефективність використання. Чому в рамках однієї країни такий механізм – табу?

Підсумовуючи і перекладаючи на бюрократичну мову першочерговими кроками політики свідомого форсування економічного зростання для України має стати:

  • зниження податкового навантаження з відповідною оптимізацією державних видатків,
  • розбудова нового потужного ринку фінансових послуг;
  • створення сприятливих умов для залучення інвестицій, що дозволить активізувати процес глибокої модернізації економіки на основі залучення імпортних та вітчизняних технологій і розробок, стимулювання процесів створення власних інновацій,
  • надання стимулів для розвитку та підвищення якості інфраструктури та логістики з метою максимально ефективного використання можливостей України, як транзитної країни на шляху світових потоках товарів та послуг,
  • диверсифікація ринків збуту, спрощення процедур та інтенсифікація зовнішньоекономічного співробітництва з метою забезпечення ключової ролі експорту в економічному зростанні;
  • визначення пріоритетних галузей економіки (прикладом може бути АПК, ВПК, аєрокосмічна галузь, авіобудування, IT-сфера, охорона здоровья та туризм, розвиток транспортної інфраструктури та ін.), а також стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу.

Але Україна повинна створити свою модель розвитку з максимально ефективним використанням власних значних геоекономічних переваг. І це має бути відображене у прагматичній Стратегії економічного розвитку, що визначить струнку систему пріоритетів і цілей, механізми й інструменти їх досягнення, а також проміжні та кінцеві результати та затрати.

І на завершення зазначу, що успіх цього проекту буде залежати від 3 складових: ресурсів (як ми вже показали, вони у нас є), прийняття та послідовної реалізації прагматичної Стратегії економічного розвитку, а також від якості державного управління.

Розбудова ефективної не корупційної системи державного менеджменту – це головний елемент успішності системи керованих змін в економіці. Питання декриміналізації державного управління потребує окремого висвітлення. Зупинюсь лише на ефективності державного управління. Суть – кожен у системі має займатися тим, що вміє найкраще. Якщо стратегічне планування, прогнозування, вироблення економічної політики та її реалізація – це функція Уряду в особі Мінекономрозвитку, то саме останній повинен стати генератором Стратегії та координатором втілення її в життя. А ні Центр стратегічних досліджень та реформ, а ні будь-яка інша установа, неповинні бути провідниками Стратегії, а повинні виступати лише в якості стратегічного радника, консультативно-дорадчого центру у процесі прийняття рішень та обговоренні проблемних й стратегічних питань. Адже ці інституції не наділені відповідними повноваженнями, не мають інституційної пам`яті пройдених помилок, вони не є постійно-діючими структурами, вмонтованими у виконавчу владу, а тому навіть не буде з кого спитати за наслідки втілення в життя їх стратегій.

Крім того, в Україні потрібно призначити Першого Віце-прем’єр-міністра України (може бути Міністр Мінекономрозвитку), який буде відповідати за розвиток національної економіки, а не віце-прем’єра з примарної євроінтеграції.

Завершити хочу висловом Аристотеля – «те, що в наших силах зробити, також в наших силах не робити».

Богдан ДанилишинБогдан Данилишин, академік НАН України
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram