Як відомо, представники Росії неодноразово заявляли, що на реструктуризацію боргу вони за жодних обставин не підуть. Натомість готові позиватися до України, стверджуючи, що цей борг не можна сприймати як приватний, і на нього вимоги щодо реструктуризації не розповсюджуються. Офіційний Київ в цьому контексті налаштований не менш категорично. Україна також готова звертатися до суду.
Тут варто згадати передісторію питання. Згідно з постановою Кабінету Міністрів від 18.12.2013 №904 Україна випустила облігації зовнішньої державної позики 2013 року загальним обсягом 3000 млн дол. США за ставкою 5% річних. Строк погашення цих облігацій спливає 20 грудня 2015 року. Покупцем цих облігацій виступив «Фонд национального благостояния». Цей фонд представляє собою частину коштів федерального бюджету РФ, які підлягають окремому обліку та управлінню з метою забезпечення збалансування добровільних пенсійних накопичень громадян Росії, а також забезпечення збалансування (покриття) дефіциту пенсійного фонду РФ. І це дає логічну можливість Російській Федерації тлумачити надання кредиту Україні як міждержавний (або суверенний) борг.
Водночас, український Мінфін класифікує борг за категорією «Заборгованість за випущеними цінними паперами на зовнішньому ринку», а не за категорією «Заборгованість з позиками, отриманими від органів управління іноземних держав». Згадані 3 млрд. дол. США також були враховані під час визначення суми державного боргу, що підлягає реструктуризації згідно з Меморандумом про економічну та фінансову політику. У 2013 році вказані облігації розміщувалися на відкритому ринку (інше питання, що їхнім єдиним покупцем був уже згаданий фонд). Тобто, Україна тлумачить вказані зобов’язання як приватний борг.
Подальший розвиток подій можна передбачити наступним чином. Оптимістичний сценарій – Росія погоджується на реструктуризацію боргу. Однак, зважаючи на заяви російських лідерів, це малоймовірно.
Песимістичний (тобто реалістичний) сценарій – Росія не погоджується на реструктуризацію. Тоді Київ повинен або здійснити погашення боргу, або оголосити дефолт. Зараз в України доволі обмежені можливості щодо залучення коштів на зовнішніх ринках для «перекредитування», та і внутрішні ресурси, як з боку Мінфіну, так і з боку Національного банку знаходяться не на достатньому рівні, щоб безболісно виплатити ці 3 млрд. дол. США. Наслідки цього сценарію – дефолт.
Ризики після реалізації такого сценарію для України:
- Внутрішні – додаткові коливання валютного курсу та нестабільність в економіці. Теоретично, значних коливань на валютному ринку не повинно бути, однак з огляду на високі спекулятивні настрої на фінансовому ринку та недовіру до фінансової системи в цілому, Національному банку та Мінфіну слід бути готовим до виникнення проблем.
- Зовнішні – зниження кредитних рейтингів та, як наслідок, зниження інвестиційної привабливості України; труднощі із подальшим залученням коштів приватних інвесторів; погіршення можливостей залучення коштів від міжнародних фінорганізацій, а також втрата довіри, якщо можливе судове рішення буде не на користь України. До того ж, слід враховувати, що МВФ припиняє кредитування країн, які визнають дефолт за суверенними боргами (правда тут також можуть бути виключення).
Судовий програш для України (звичайно, сподіваємося, що до цього не дійде) дуже боляче вдарить по економіці – виплата боргу та можливі штрафні санкції впадуть непосильним тягарем на бюджет. Активне втручання МВФ щодо остаточного тлумачення статусу вказаного боргу могло б певним чином допомогти Україні більш точно і реалістично прогнозувати власні шанси у разі оголошення дефолту на вироблення моделей поведінки. МВФ ще у вересні планував оголосити свою позицію стосовно статусу російського боргу, але не зробив цього. Натомість, останнім часом лунають заяви, що МВФ навіть у випадку оголошення дефолту, не припинятиме співпрацю з Україною.