Фінляндія 110 років тому
Літо 1911 року. Олександр Богомазов, 31-річний випускник Київського художнього училища, їде до Великого князівства Фінляндського — автономії у складі Російської імперії. Місце призначення, як для українського художника, досить неординарне. Тоді мистці традиційно їздили у Париж, Італію, Австрію, Німеччину, Польщу. Чому Фінляндія? Є поширене твердження, що туди його відправила у відрядження газета «Киевская мысль». Богомазов уже давно співпрацював із редакцією. Газета мала ілюстративний додаток, і саме там друкувалися деякі фінські роботи Богомазова. На жаль, в родині художника не лишилося переказів про ту поїздку. «Звісно, я знала, що Дідусь їздив у Фінляндію і в Ґерюси. Але ніяких детальних спогадів про поїздки у 1911 і в 1915 роках не було», – повідомляє художниця Тетяна Попова, онучка Богомазова.
Фінський період ми відтворюємо за роботами художника, які він привіз із поїздки або, можливо, створював опісля під враженням побаченого. А також за листами, які слав своїй нареченій, а згодом вірній дружині Ванді Монастирській: «Мої листи матимуть характер щоденника, тобто в них ти побачиш все, що мене цікавить тут». Більшість із них зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України). Деякі, як процитований вище, – лишилися в родині. За ними можна прослідкувати логістику, деякі локації (прикметно, що Богомазов не називає ані готелі, ані ресторани, ані людей, тому відтворити їх – ще той детектив), а найбільше – сприйняття художником північної природи і як він її зображав у своїх роботах.
Останнє – ключове в аналізі фінської поїздки та її впливу. «Усвідомлення того, що мене привела сюди моя ціль, ідея, дає мені необхідний спокій, бадьорість і життєрадісність», – пише художник у листі додому. Цікаво, якою була ця мета? Прямої і зрозумілої розшифровки він не дає. Хіба тільки натяк: «Якщо би хтось забрав у мене зараз можливість працювати і залишив тут, я би не знав, чим убити, заглушити журбу, що народилася». Отже, метою були пізнання і робота.
Важливо також наголосити, що у своїх свідченнях про Фінляндію Богомазов користувався тодішніми назвами населених пунктів. Це шведські назви, які зараз рідко використовуються. Отож, Вільманстранд – це Лаппеенранта, а Нейшлот – Савонлінна.
Інколи в українських матеріалах можна натрапити на твердження, що у Фінляндії Богомазов надихався так званим «скандинавським модерном». У Фінляндії такої дефініції не існує. Є національний романтизм (1890-ті — 1910-ті), який плавно перетікає в ар нуво з національними елементами. «Наш стиль – дуже фінський. Це частина нашої історії і природи. У Фінляндії тоді був розквіт національного романтизму, який припав на період руху за національну незалежність, коли Росія хотіла русифікувати фінів», — пояснює мені Ееро Лаайо, мистецтвознавець і багаторічний керівник Художнього музею Іматри.
Фінляндія дійсно застала Богомазова у його період захоплення модерном. Плавні лінії й рослинні орнаменти особливо виразні на графічних роботах, зроблених під час цієї поїздки. «Якщо ми говоримо, що він надихався місцевим модерном, то це здебільшого про природу. Архітектурних пам’яток того стилю не так і багато було в регіоні», – резюмував Ееро Лаайо, розглядаючи підбірку фінського циклу Богомазова. З модерної архітектури там – тільки пару зображень готелю «Валтіонготеллі» (тоді – Grand Hotel de Cascade) у Іматрі. А в листах про цей стиль узагалі ні слова. Натомість є про готику.
Саме фінська природа була найбільшим натхненням Богомазова. Він гуляв годинами, спостерігав за кольорами, аналізував їх. Що й бачимо на його роботах: озеро Сайма, ліси, ялини. Під час своєї поїздки Богомазов не перетинався з художниками: на той час у місцях, які він відвідував, арт-життя не пульсувало.
Іматра
Це перший пункт зупинки Богомазова і перше туристичне місце у Фінляндії. Наприкінці ХІХ століття сюди провели залізничне сполучення, що особливо збільшило кількість подорожуючих із Петербурга і прилеглих територій. В Іматру їздили дивитися на чудо природи – бурхливі пороги на річці Вуоксі, яка в тій місцевості випливає з грандіозного озера Сайма.
Околиці Іматри приваблювали російських художників: тут малювали Федір Матвєєв, Анна Остроумова-Лєбєдєва, Микола Реріх, Аркадій Рилов. Очевидно, що відголоски тієї моди дійшли і до Києва. «У часи Богомазова ця місцевість мала більшу популярність серед російських художників, аніж фінських. Тому що більшість туристів приїздили з Росії. Фінських було мало. Ситуація змінилася, коли у 1918 році постав кордон між Росією та Фінляндією», – пояснював Ееро Лаайо.
Саме для іноземних туристів у 1903 році відкрили Grand Hotel de Cascade, створений у модному тоді європейському стилі ар нуво. У його підніжжі в ущелині гриміли пороги Іматранкоскі. Ще одні пороги були нижче за течією і називалися Валлінкоскі.
Усі ці три атракції Іматри Богомазов зобразив у своїх роботах. Полотно «Башта» (приватна колекція, 1911) – це башта готелю. А «Замок у Фінляндії» (колекція Костянтина Григоришина, 1911) – його парадний вхід. Будівля пережила війну, кілька реставрацій і зараз працює в своєму первинному амплуа.
Тим, що Богомазов назвав готель замком, – він втрапив у точку. Архітектор Густав Нюстрьом заклав тут різні національні символи. Башта – репліка башти середньовічної фортеці Олавінлінна, що на іншому боці Сайми. У декорі – різні національні коди: рослин, дерев, тварин, місцевих середньовічних церков. Один із орнаментів – різьблені по дереву соснові гілки перегукуються із богомазівськими мотивами на малюнку «Мотиви фінського пейзажу», опублікованому у «Київській думці» (№43, 1911). Той самий принцип голок-промінців, що розходяться від бруньки. Художник навіть описав це у своєму листі: «Мені дуже подобаються узори соснових гілок, їхні голки, що розташовані віялом навколо маленької бруньки».
Перше, що Богомазов побачив у Фінляндії, що його вразило і до чого він, очевидно, їхав – були пороги. «Діно, Діно! Як красиво, якби ти знала! Я сиджу зараз біля хвиль «Малої Іматри», мов прикутий... Дивлюсь і не намилуюся!.. Які чудові переливи кольорів, яка міць, стрімкість!.. Білі клуби піни, здіймаючись високо, горять і переливаються, падають і знову постають чудові!» – писав він у своєму першому фінському листі від 24 червня 1911 року. «Мала Іматра» – російська назва порогів Валлінкоскі.
Саме Валлінкоскі («Малу Іматру») Богомазов зобразив на полотні «Морські хвилі» (NAMU, 1911). У каталозі «Олександр Богомазов. Творча лабораторія» (2019) уточнюється, що це «Велика Іматра». Але якщо співставити з тогочасними фотографіями та картинами художників, то стає очевидним, яку саме місцевість зобразив наш художник.
Серед відомих богомазівських робіт, що зображають місцеві пороги, – один рисунок та чотири акварелі, три з яких зберігаються у NAMU, куди потрапили із нашумілої збірки Градобанку. У статті Лесі Толстової, мистецтвознавиці і заступниці гендиректора з наукової роботи NAMU, останні детально розглянуті й ідентифіковані як фінські пейзажі навколо Іматри. Але їх ще й досі підписують паралельно як «Річка Істра», хоч є консенсус, що це хибний підпис. Також неточним є ідентифікувати їх усі як водоспад Велика Іматра.
З Ееро Лаайо, який чудово знається на місцевих ландшафтах, ми спробували первинно визначити локації. Акварелі «Хвиля. (Річка Істра-ІІ)» з NAMU, та «Ріка Істра. (Фінські води)» з приватної збірки – точно з Валлінкоскі. Твердження – на основі роботи фінського художника Юго Мякелі, створеної у 1939 році. У її центрі такий же камінь, обрамлений піною хвиль. Той самий сюжет і в рисунку «Бурхлива річка» з колекції Григоришина. Тобто це одне і те саме місце. Ці роботи Богомазова композиційно нагадують полотно «Морські хвилі».
Про акварель «Хвилі та камені. (Річка Істра-ІІІ)» Ееро Лаайо говорить наступне: «Тут кольори як у Іматранкоскі – синій, оливковий зелений, сірий». Щодо «Потік та камені. (Річка Істра-І)», то важко сказати.
Про те, що «Морські хвилі» – це Валлінкоскі, можна знайти у свідченнях самого художника. Лист за 30 червня 1911 року, з архівів онуки Тетяни Попової: «Кілька днів тому я писав олією Малу Іматру, писав легко, вільно і з насолодою. Я відразу написав ціле полотно. Я радів! Чудове голубе небо слало своє відображення у неспокійні води Вуоксен (Вуоксі. – Авт.) і розстеляло на ній дві глибокі, темно-голубі оксамитові стрічки. Яскраве сонце грало у пінних кучерях красуні. […] Удалині ліс стояв зачарований».
Тільки цього пейзажу вже не існує. Валлінкоскі затопило через будівництво ГЕС у 1940-х у місті Енсо (нині – Свєтоґорск). Тепер русло річки Вуоксі у тому районі – тиха заводь. Все, що лишилося, – це острів посеред течії.
Лаппеенранта
«Коли пароплав підходив до Вільманстранду, острови навмисне наблизилися і манили своєю таємничою невідомістю. Тут багато лісопилень, і вони вибудували на берегах багато дивних величезних дерев’яних стовпів із приготованого матеріалу», – пише про свій наступний пункт призначення Богомазов 9 липня 1911 року.
У Лаппеенранті він провів певно всього кілька днів. І за цей час точно створив пару акварелей. Ще в Іматрі художник обіцяв: «До акварелі я вже охолонув і пишу тепер тільки олією та рисую, але скоро візьмуся за неї знову, оскільки думаю здійснити подорож дні на три-чотири, бо тут я вже засидівся».
Ідентифікувати ці пейзажі мені допомагає Міікка Куррі, куратор Музею Південної Карелії. Те, що це має бути Лаппеенранта я відчувала давно після кількох відвідин міста. Його візитівкою є фортечний пагорб, що вивищується над Саймою і дає перспективу на навтикані по ній острівці. Тому саме звідси художник мав побачити сюжет для акварелі «Фінляндія. Пейзаж» (NAMU, 1911).
Дійсно, за допомогою архівної фотографії ми з’ясовуємо, що це Лаппеенранта. Фото відомого російського фотографа Сєрґєя Прокудін-Ґорского зроблене у період 1905-1915 років і зображає той самий вид – на острів Пікісаарі. У тодішні часи національного піднесення фінські ландшафти були особливо популярні. А фотографія дозволяла тиржувати і швидко поширювати зображення. Для своєї роботи у Лаппеенранті фотографи облюбували найвищий пагорб у місті. З нього, ймовірно, було зроблено й акварель Богомазова. Звідти фотографував і Даніель Нюблін, фундатор фінської фотографії, у чиєму ательє у Гельсінкі десь у 1881-1882 роках фотографувалася Марія Хлистова, що згодом стала зіркою українського театру Марією Заньковецькою.
З часів Богомазова Лаппеенранта сильно змінилася. Дерева виросли, а разом з ними і численні будівлі, зумовлені ростом попиту населення. Тому цей пейзаж – уже історія.
Іншу акварель «Фінляндія» (NAMU, 1911) Богомазов найімовірніше написав також у Лаппеенранті. Цей вид дуже схожий на архівне фото початку ХХ століття. І тут, і там ми бачимо на передньому плані невеличкий пагорб і паркан. Можливо, це вид на місто з Пікісаарі. «Схоже, це вагон біля човнів. У 1911 році у бухті були залізнична колія, що доходила до великих лісопилень, і станція, яка й досі там», – вказує Міікка Куррі.
З третьою аквареллю «Пейзаж із соснами» із колекції Григоришина найскладніше. Жовта пляма, на думку Міікки, це поля. «Навколо Лаппеенранти багато сільськогосподарських угідь, із кількома будиночками на території. Але не знаю, наскільки було популярно їх малювати чи фотографувати», – резюмує він.
Так сталося, що Богомазов втрапив у тодішній тренд фінських художників. У пошуках національної ідентичності ті зверталися до образів фінської природи та людських типажів. «Їх цікавила Карелія та східні території Фінляндії, звідки наш епос «Калевала». Там шукали традиції, оригінальні речі, фольклор. Карелія була важлива для фінської ідентичності», – пояснює Міікка.
Виборґ
Не менш важливим був і Виборґ, який фінською звучить як Вііпурі. У 1944 році місто відійшло до Радянського Союзу і дотепер лишається російським.
До Виборґа Богомазов діставався з Лаппеенранти знаменитим у цих широтах Сайменським каналом. Його проклали ще у 1856 році для кращого і швидшого збуту товарів та пасажирських перевезень. Пасажири особливо цінували канал за красу навколишніх краєвидів і незвичайність маршруту. Оскільки перепад між озером Сайма та Виборзькою затокою складає майже 80 метрів, пароплавам треба було пройти 28 шлюзів.
У Виборґу Богомазов пробув також недовго. Там він не помічає модерну архітектуру, навпаки – захоплюється «будівлями готичного характеру». Він хоче написати місцевий замок і, як фінські художники, занурюється у пошук оригінальної Фінляндії – у її природі й епосі. Художник створює картину «Вяйнямейнен, який грає на кантеле». Вяйнямeйнен – центральний герой фінського епосу «Калевала». Богомазов змальовує його зі скульптури у виборзькому парку. Він навіть згадує про це у листі до Ванди наприкінці свого вояжу: «Там далеко залишився здоровенний сад, з величними скелями, серед яких старий білий «Вейневейнен» (Вяйнямeйнен (Väinämöinen) – авт.) співає свої древні перекази!».
Схоже, тут зароджується ще один сюжет – з акварелі «Пейзаж з будинком з червоним дахом» з колекції Григоришина. У виборзькому листі читаємо: «Який він гарний, оповитий найостаннішими променями призахідного сонця! Червоний тон усієї будівлі на диво м’яко, спокійно і в той же час яскраво вібрує з вечірнім небом. Вікна горять і переливаються від жовто-оранжевого до темно-синьо-зеленого тону, і їхні звуки заплуталися у легкій сітці віконної рами. Знизу, з боків, до нього притулилися спокійні бані зелено-голубих дерев і сірий безтурботний тон бруківки». Наприкінці Богомазов додає: «У мене є його майже повний рисунок і я писатиму його за враженням».
Виборзькими також мають бути копиці на графічному малюнку «Фінляндія» (NAMU, 1911). «Вдалині на зеленій галявині вишикувалися правильними рядами пірамідальні копиці сіна і гріються в останніх променях сонця», – описує Богомазов у листі з Виборґа.
Пункахар’ю
Від самого початку своєї подорожі Богомазов із захопленням очікував на поїздку в «найгарніше місце Фінляндії». Це було Пункахар’ю – семикілометровий хребет посеред Сайми. Він прогулюється цим вузьким хребтом, слухає Сайму, на повні груди вдихає цілющий сосновий запах і… розчаровується. «Сумно, образливо, я не знайшов тут ніякої оригінальної краси, не знайшов яскраво виражених суворих рис країни фінів… Я так багато очікував, чув такі захоплення, що у моїй уяві вже малювалися багаті картини; я сподівався побачити тут яскраво виражений характер країни», – резюмував художник.
Щоби зрозуміти, чому для фінів це місце мало таке значення, треба було знати фінську історію та літературу ХІХ-ХХ століть. Канон «національного ландшафту» створили фінський поет і автор гімну Йоган Людвіґ Рунеберґ та письменник Захаріас Топеліус.
«На початку ХХ століття природа тут була зовсім інша ніж у ХІХ-му, коли створювався канонічний образ Пункахар’ю. Коли Богомазов був тут, туристи уже скаржилися, що дерева надто великі і високі – за ними нічого не видно. Тому створювали такі оглядові лінії – зрізали дерева десь на 20 метрів», – пояснює історик Юркі Пааскоскі, автор 15 книг з історії регіону.
Через сакральність Пункахар’ю фінські художники боялися до нього підступитися. Але схоже, що Богомазов, незважаючи на розчарування, відтворив образ «найгарнішого місця Фінляндії». Краєвиди у графіці «Озеро» (NAMU) та «Фінський пейзаж. Сайма шуміла» (колекція Едуарда Димшиця) дуже схожі на Пункахар’ю.
Савонлінна
Є велика ймовірність, що незабаром Богомазов може повернутися у місто, яким він закінчив колись свою подорож Фінляндією. За кілька років у місцевому музеї планують зробити виставку «Савонлінна у Російській імперії до 1917 року». Історик Юркі Пааскоскі якраз формує список художників. І наше знайомство – велика удача, бо про Богомазова у Фінляндії він не знав. Натомість знав про фінську спадщину українського художника та етнографа Юрія Павловича, випадково натрапивши на нього в одній фінській книжці. І тут знову згадується проблема видимості нашої культури.
Савонлінна далася Богомазову найлегше. Під час своєї подорожі художник сильно ностальгував за домом. Він був у країні, де не розумів мови місцевих, де погода і віддаленість від дому впливали на його емоційний стан. А у Савонлінні нарешті встановилося правильне фінське літо. Сонце напоює художника і його роботи: «Тут стоять чудові сонячні дні, і якщо погода скоро не зміниться, мені вдасться почату роботу довести до кінця. Учора працював сім годин».
Неймовірно сонячною виходить акварель «Пейзаж з червоними будинками» з колекції Григоришина. Це – вид на замок Олавінлінна. Розпізнати пейзаж мені допомагає Юркі Пааскоскі, посилаючись на полотно російського пейзажиста Річарда Берґґольца. Те, що на ньому у перспективі, Богомазов зобразив крупним планом. Відтак, ми можемо вирахувати, звідки від малював цей вид: зі скелястого узвишшя неподалік готелю, де найімовірніше зупинявся художник.
Олавінлінна зображена і на рисунку «Жіноча фігура на тлі замку. Фінляндія». Узагалі, темі замків у творчості Богомазова можна присвятити окрему статтю. Цей похмурий готичний образ час від часу виринає у його фінських листах. «Є тут здоровенні скелі, є неприступний круглий красивий острів, є замок старовинний, куди, щоби пробратися, треба подзвонити у дзвін і тоді від замка припливає перевізник», - писав про Савонлінну Богомазов. До слова, дзвіночок для виклику перевізника ще досі існує. Якраз там, звідки робився рисунок.
Інша графічна робота «Собор» – також із Савонлінни. Нещодавно її ідентифікували завдяки каталогу виставки 1912 року, де вона значиться як «Кірха (Нейшлот)». Неоготичні риси Савонлінського собору якнайкраще надавалися для графіки. Як противага їм – ламані контури сосни, одного з улюблених елементів Богомазова у його фінській графічній серії. Сьогоднішній собор – репліка оригінального, зруйнованого авіанальотами у 1940-му.
У своїх листах Богомазов не називає місце свого проживання. Тільки з опису у листах та завдяки зображенню на акварелі «Жіноча фігура на тлі замку. Фінляндія» (збірка Димшиця, 1911) вираховуємо, що це – готель «Водолечебница св. Олава» (фінською – Olavin kylpylaitos). Збудований у 1896 році, це було перше спа у Фінляндії. «Багато росіян приїжджає сюди лікуватися, і тут облаштована санаторія», – писав Богомазов у листі. Він згадує про сад, ігри, оркестр і скелі – усе, що створювало атмосферу біля тодішнього висококласного закладу.
Нині від тої будівлі з дещицею неоготики та швейцарських шато не залишилося і сліду. Її знищила пожежа у 1960-х, і тепер на тому місці стоїть функціональна коробка Spahotel Casino. Натомість пам'ять про Богомазова береже дерев’яна будівля ресторану Wanha Kasino. Це її детально описує Богомазов, збираючись потім по пам’яті відтворити у Києві: «Згори звисає крупний орнамент темного листя, за яким знаходиться веранда, вся оповита оранжевим кольором. […] Праворуч починаються сходи, що ведуть на веранду, в концертний зал». Проте такої роботи серед відомих творів Богомазова немає.
***
Скільки було робіт у «Фінському циклі» – важко сказати. «На це питання немає відповіді. І в сім’ї ніколи нічого не підраховували, – каже онука художника Тетяна Попова. – А до «відлиги» все зберігалося в скручених у трубочку роботах, таємно, у великій, як мені тоді здавалося, скрині в коридорі».
Єдиною нерозгаданою загадкою у цьому дослідженні залишається акварель «Бурхлива річка. Фінляндія» (колекція Григоришина). З усіх локацій, відвіданих Богомазовим, зображене на ній нагадує Савонлінну. Жовтуваті мури з баштами – Олавінлінна. Шпиляста споруда – неоготичний собор. Але бурхлива течія між замком та глядачем? Подібний вид на замок відкривається із Маллатсаарі. Але між ним і замковим островом спокійна течія. «Не обов’язково ідея картини полягає в тому, щоби передати точне зображення», – нагадує Юркі Пааскоскі. Схоже пороги Іматри настільки вразили Богомазова, що в одній із останніх робіт він закільцював свою подорож.
«Я думав, що на півночі мало фарб. Виявляється, їх тут стільки, що хоч відбавляй і в позірній однотонності багато переливів і своєрідної принади. Цікаві мотиви проти сонця, я вперше ними зацікавився», – захоплено звітує художник під кінець подорожі із Савонлінни 17 липня 1911 року.
Усі листи Богомазова, якщо не зазначено окремо, цитовані за копіями з архіву ЦДАМЛМ України, ф. 360, оп. 1, спр. 200. Переклад з російської Наталії Терамае.