Італійську назву «Rappresentazione di Anima et di Corpo» найчастіше перекладають українською як «Уявлення про душу і тіло», хоча «rappresentazione» також може означати «гру», «портрет», «дійство» тощо. За звання першої в історії опери довгий час змагалися дві різні «Евридіки» авторства Джуліо Каччіні і Якопо Пері, «Дафна» останнього та «Гра про душу і тіло». Але останнім часом музикознавці зійшлися на тому, що першою все ж таки була «Дафна» – вона з’явилася на два роки раніше за твір Кавальєрі, у 1598 році. Війна за першість на цьому не завершується: попри інтриги Пері і Каччіні, першою оперою, яка була опублікована, стала-таки «Гра про душу і тіло», і це відбулося в рік її прем’єри – 1600-го.
Сюжет цього твору аж надто захопливим не назвеш: замість живих героїв – абстрактні поняття Часу, Інтелекту, Глузду, Втіхи. Кожен намагається перетягнути головних героїв – Душу і Тіло – на свій бік. У цьому їм допомагають Світське Життя, Світ, Пропаща Душа, Блаженна Душа, Небесний Голос, Янгол-Охоронець і Приятелі Втіхи. Опера, яка фактично запозичила чорно-білий світ середньовічної містерії, мала спрямовувати на праведний життєвий шлях, чого не скажеш про подальший розвиток оперної традиції. Спробуйте знайти пристойну оперу (окрім комічних) без смертельних ревнощів, убивств, самогубств і божевілля. Отже, «Гра про душу і тіло» швидше стала прообразом подальших церковних ораторій, для яких простота сюжету і одноплановість героїв – перевага, а не недолік.
Пікантний нюанс: душецілющу сакральну оперу Кавальєрі виконували в Римі в так званий «Святий рік» - рік відпущення гріхів, примирення і покаяння, що призначався раз на п’ятдесят років. Оперу зіграли тричі у присутності колегії кардиналів у лютому, і саме тоді неподалік, у тому ж Римі на площі Кампо деї Фйорі, спалили єретика Джордано Бруно.
Лібрето до опери написав Аґостіно Манні, і Кавальєрі його вклав у 91 номер та три дії (попри велику кількість номерів, загальна тривалість звучання невелика – 70-80 хвилин). Важливість донесення тексту Манні для Кавальєрі була настільки суттєвою, що навіть хор він змусив співати в унісон, аби різноголосся не заважало розчути слова. Фактично це традиція, яка йде від церковного співу, де найбільш важливі тексти розспівуються одноголосно, а оскільки ця сакральна опера жанрово є посередині між церковною і світською сферами, церковні закони автоматично поширюються і на неї. Сьогодні текст звучить більш ніж наївно, на відміну від музики: музичний бік вистави настільки вражає, що і тепер змушує швидше битися серця. Як того, власне, і хотів сам автор: «Цей рід музики… має викликати у глядачів різноманітні почуття, наприклад, співчуття або бурхливі радощі, сльози або сміх тощо».
Кавальєрі наполягав на тому, що його оперу мусять співати вокалісти найкращого вишколу. Втім як продемонструвала нинішня подія, любительське, а не професійне виконання сьогодні – радше плюс, аніж мінус.
Чим загалом відрізняється аматорський хор від професійного? Перш за все, двома речами: по-перше, тим, що співаки обов’язково отримують насолоду, по-друге, тим, що не заробляють на життя виконанням музики. Задоволення від співу не залежить від співацької майстерності, до того ж наспівування йде на користь здоров’ю: воно позитивно впливає на імунітет, покращує стан людей з хронічними хворобами, у тому числі з деменцією та хворобою Альцгеймера, а ще вивільняє емоції і почуття. Дослідники констатують, що серед співаків аматорських хорів жінок більше, ніж чоловіків, і радять останнім активніше долучатися до співу.
Аматорські хори різняться за складами і рівнем майстерності. Деякі з них майже не поступаються професійним за якістю звучання і завжди перемагають за рівнем ентузіазму. Зазвичай вони досить строкаті за мірою музичної підготовки, як-от бароковий аматорський хор Б.А.Х., що складається і з випускників музакадемій, і з людей без музичної освіти. Утім якість виконання, як для непрофесіоналів, в усіх співаків фантастична.
Хором опікується Наталія Хмілевська, яка водночас є артистичною директоркою Open Opera Ukraine. Під час дійства вона не лише керувала хором, але й співала сольну партію та грала на клавесині, що цілком у дусі тієї щасливої ери, коли ще не було диригентів-диктаторів, яких породила романтична епоха. Хор рухався, пританцьовував і співав – так, італійською! Програмки зробили самі вокалісти, переклад лібрето українською для глядачів – вони ж. Титанічна праця, здійснена співаками-аматорами безоплатно, виключно для власного задоволення – це той драйв, який заряджав і глядачів, і оркестр.
Оркестр Kryla, на відміну від хору, складався не просто з професійних, а з найкращих українських музикантів, серед яких Кирило Шарапов (перша скрипка), Артемій Куцан (друга скрипка), Андрій Коляда (альт), Ольга Жукова (віолончель), Дмитро Третяк (контрабас) тощо. Варвара Турта грала одночасно на клавесині і синтезаторі (сучасному заміннику старовинного пересувного органа, який в примітках до опери радив використовувати автор), а Андрій Шипунов – на гітарі (замість кітарона). Порівняно з традиційним, або ж звичним виконанням (бо чи слід тут орієнтуватися на традицію пізніх часів?) оркестр грав надзвичайно весело та легковажно. Музиканти поводили себе так, наче це джазовий джем, а не сакральна опера.Однак хіба можна сьогодні ставитися до цього твору без легкої іронії? Кирило Шарапов постійно вплітав у музичну тканину власні імпровізації, а Артемій Куцан своїм віртуозним соло просто-таки поставив публіку на вуха.
Складно оцінювати вокалістів «за гамбурзьким рахунком», адже більшість з них – непрофесійні музиканти, та й, напевно, не треба. Скажімо, Олена Баханова в партії Інтелекту була просто неперевершеною (а окремі огріхи лише додавали її співу щирості), Олексій Пиркін у ролі Пропащої Душі волав як соліст метал-групи, а Валерія Кравченко, яка поперемінно співала партії Блаженної Душі і Небесного Голосу, навпаки, справляла враження підкреслено майстерної виконавиці.
Наостанок хотілося би додати, що аматорський бароковий хор фактично почав заповнювати ту нішу, яка в Україні з якихось незрозумілих причин неслушно порожня. Погана новина: це виконання опери Кавальєрі, яке перетворилося на мегаподію для всіх шанувальників музичного бароко, ніяк не змінить репертуарну ситуацію у вітчизняних оперних театрах. Але є й хороша новина: саме любительські хори спричинили вибух хорової культури, починаючи з доби раннього Ренесансу. Можливо, поява і розвиток цього напрямку в Україні так само призведе до нового відродження.
