Літо розгорталося в запахах. На перших етапах кожен із них заходив самостійно і Ротський з Аніме змагались у швидкості називання: акація, полуниця, канатна смола, креозот на шпалах, роса на листі салату, крапля морської води на передпліччі, рибний базар, вперше одягнута нова лляна сорочка, свіжо помита милом бруківка, сандал і миро, гарячий асфальт, ванільний штрудель, гашишні сутінки, лотки зі спаржею, міжніжжя перед зляганням і після. Запахи потроху змішувались, але до пори до часу продовжували натужно втримувати власні я. Відтак у міру заглиблення в літо глибшала й запахова дифузія. Запахи здавалися на волю спеки й розпускалися, проникали в себе навзаєм, переплутувались і протиприродно всі з усіма та кожен із кожним лучилися. Не просто рибний базар, а рибний базар увечері, за пів години до закриття – суміш нестерпно їдких секрецій, уже до сліз єдина і неподільна. Одне, величезне, ніби клоака, міжніжжя після безлічі злягань – отак почало їм пахнути те літо.
Витрати зростали. Заощадження чахнули. Аніме знала, що каже. Депозит щомісяця залатував черговими десятками тисяч діри, що їх проїдав утікацький спосіб життя. Як існувати без нього? Навіть Едґар не дав би відповіді.
Після того, як вони цілком собі щасливо вислизнули зі спалених (особисто для них) Носорогів, безгучно покинувши місто через нічне напівпримарне замчище, їхнє життя незмірно подорожчало. Пересування, нічліги, питво та харчі, постійне докуповування необхідних речей, одягу (їм щастило, що починалося літо), а найголовніше – фантазії Ротського, спрямовані на конструювання дедалі непередбачуваніших, карколомних і нелогічних логістик, спустошували накопичені резерви доволі загрозливими темпами.
Але чим вони тільки не втікали!
Автомобілі: винаймали їх на кожен переїзд у щоразу іншої компанії; Ротський ніколи в житті не водив, за кермо трималась Аніме; крук на власний розсуд розпоряджався заднім сидінням, але більшість годин мусив просиджувати у спеціально придбаній папужій клітці.
Потяги: викуповували окремі відділення, часом цілі вагонні секції; жодного разу не всідали до вагону, заповненого більш як на третину.
Літаки: з ними складалося б найлегше, якби на всіх авіалініях учених птахів допускали до подорожі в салоні; ні, не на всіх – і далеко не на всіх; здавати ж Едґара в багаж означало б інший відтінок слова «здавати»; такий варіянт відпадав, бо свого не здають. Літаками вони за весь той час могли скористатися лише тричі. Прикро, бо саме літаки, як жоден інший засіб, найкраще втілювали ідею Ротського про непередбачувані просторові стрибки.
Ротський захопився спонтанністю. На його думку, вона збільшувала маневр уже тим, що могла збивати з пантелику ймовірних переслідувачів. Часом це ставало пригодою само по собі. Наприклад, тоді, коли вони, піймавши таксі в Неаполі, за 29 годин домчали ним до Стокгольма. При цьому було встановлено, хоч і не зареєстровано, відразу кілька гідних увічнення рекордів. Серед них і направду чудесний: за всю тривалість їхнього південно-північного стрибка таксист, індіанин-кечуа, не промовив більше п’яти слів.
А нічний перетин Європи з Нанта до Констанци! А неймовірно швидкісний StyxBus, в якому вони наобіймалися ледь не до смерті!
Були й інші екзотичні виправи.
Кажуть, ніби того літа хтось із нових європейських бюрократів (тих, що з якогось лиха вважалися креативними) надумав поекспериментувати і бодай тимчасово відновити Північно-Східний залізничний експрес. Вимітаючись із Кале, вони наздогнали його в Парижі й за одну ніч домчали до Риги (паризько-ризький ривок, назвав це Ротський). За іншими версіями – непомітно для сторонніх очей зійшли на прикордонній станції Вірбаліс і розчинились у безмовній, поцяткованій лише світляками глушині.
Крім того, кораблі. Або принаймні один: достеменно відомо про перевантажену контейнерами баржу, що нею вони, в товаристві кількох шанхайських кур’єрів, одного разу пройшли з румунського Турну-Северіна аж до Дуйсбурґа. Було повільно й повчально. Вони днями простоювали коло якихось причалів, очікуючи на митні папери. Все, що їхало в контейнерах, коштувало рівно одне євро. Браслети, що вимірюють кров’яний тиск і показують інтенсивність радіаційного випромінювання. Терки для імбиру й цитрини. Подушки у формі гігантських креветок. Копії голови Брюса Вілліса в масштабі 1:6. Автентичні листи з Гоґвартса. Тематичні набори з 50-ти вічних наклейок. Пісочні годинники. Силіконові яйця. Гармати, що стріляють попкорном. Розумний пластилін, який світиться в темряві. Коробки з пластиковими тарганами й мухами (якщо комусь мало власних у голові). Селфі-палиці. Палички для їжі. Аератори для води й вина. Мішки для картоплі, мішки для сміху, карабіни для рибалки, гачки для кухні, кліпси для чайних пакетиків. Пінцети для збирання окулярів. Зібрані окуляри. Краватки-метелики, краватки-оселедці. Оселедці, метелики. Шнурки, шнурівки, шнуровидла, бандани. Світлові спінери. Пігульниці та гольниці (футляри для таблеток та голок відповідно). М’ячі для котиків, кістки для песиків. М’ячі для песиків, пташки для котиків. Термоскотчі. Бурсопротектори великого пальця стопи з міжпальцевою перетинкою. Маски для сну, помпки для повітряних кульок. Мультиключі, мультикарти, мультипаспорти. Міні-викрутки, міні-ножі, міні-скальпелі. Кілька малодосліджених вірусних штамів. І нарешті справжній бестселер – каблу́чки-відкривачки для пива, незамінна річ у ту літню спеку. «Цей світ не створений Богом – він зроблений у Китаї», – резюмував (і розумував) Ротський.
Чомусь бракувало затискачів для носа. Того року всі кинулися виправляти форму носів, користуючись для цього спеціальними фіксаторами. Усі помішалися на своїх носах, і через це здавалося, що нікому немає діла до якихось утікачів: чоловіка, жінки, птаха.
Їхнім гаслом повинно було стати «Геть від Європи!» Ця частинка землі, нікчемно мала і надто обжита, ретельно впорядкована, розбита на квадратики, вся як на долоні, вся промоніторена і прозора, вся під відеонаглядом, ревною і ревнивою соціальною опікою, дуже сковувала й затискала навіть своїми суто географічними габаритами. Маршрути неминуче повторювалися, перехрещувались і накладалися. Неминуче ближчав день, коли цілковито вичерпаються не лише автошляхи, залізничні колії та річкові фарватери, але й повітряні коридори. Бо скільки ще того повітря над Європою?
Так само і з містами. Вони теж накладалися, змішувалися, повторювали одні одних цілими фрагментами, ансамблями й ситуаціями – міста-дежавю. Європу слід було покидати. Слід було шукати, мов опіуму, вічного забуття десь у Бомбеї, Синґапурі, Калькутті, Сайґоні чи Лхасі.
Але їх не приваблював Іран і не манив Китай, хоч у ньому й робили світ. Можна було б заникатися в Непалі, Еміратах чи Таїланді, але, за словами Аніме, саме в перших двох Моб хазяйнував, як у себе вдома. Таїланд натомість – про це знав Ротський – кишма кишів від Режимських, які відпочивали в ньому цілими кланами і бригадами.
З візових і міґраційних причин для них закрились Об’єднане Королівство, Сполучені Штати, Канада, Австралія й Нова Зеландія. Як і ризикована та в чомусь дуже оптимальна Південно-Африканська Республіка.
Зрештою, варто було придивитися до ближчої Африки. Марокко? Лівія, в якій начебто пішла на спад чергова громадянська війна? Туніс, Алжир? Мавританія, Маґребінія?
Або щось направду віддалене – Латинська Америка? Одне тільки слово – Параґвай! А Уруґвай? Еквадор? Сальвадор? Утечі в той бік складалися для втікачів переважно незле, хоч деяких і там знаходив невблаганний льодоруб історії. Втікати аж так далеко, щоб однієї з ночей тебе назавжди вивезли в невідомому напрямку з мішком на голові? Ротський за таке дякував. Його вже вивозили в невідомому напрямку.
Вони думали й шукали, перебираючи в пам’яті географічні назви або водячи пальцями по обох півкулях. Їм подобалися півкулі одне в одного.
***
До 13 грудня триває передпродаж книжки за акційною ціною.
Онлайн презентація книжки відбудеться 12 грудня о 22:00. Модерує Володимир Єрмоленко. Онлайн-стрім презентації можна буде переглянути на сторінках Meridian Czernowitz та UA: Культура на Facebook, а також на YouTube.
Цього ж дня опівночі відбудеться «Радіо Ніч: перфоманс Юрія Андруховича в ефірі нічного шоу на Українському радіо та Радіо Культура». Перформанс можна дивитися наживо з 00:00 на сторінках Meridian Czernowitz та Радіо Культура на Facebook, на YouTube Українського радіо, а також в прямому ефірі Радіо Культура та Українського радіо.
В оформленні обкладинки використано картину Влода Костирка «Перепочинок під час утечі в Єгипет» (2020). На звороті книжки ви знайдете QR-код, за яким отримаєте доступ до музичної програми «Rotsky’s List – Список Ротського». Рекомендовано для нічого слухання.