На головній пішохідній вулиці в Івано-Франківську, яку називають «стометрівка» розташований театр ляльок. Тут Ростислав Котерлін створює макети ляльок до різних вистав. Я заходжу в приміщення, далі в кабінет-майстерню, на дверях позначка «головний художник». Всередині кімнати стіни кольору таблетки «темпалгін» або малахітового, що змішаний із м’ятним, два великі вікна, багато світла. Також картини, ляльки, старі шафи, а в куті біля входу, що є і виходом, скульптура Ісуса Христа з дротяним вінком на голові. Кілька картин різного формату складені лицевим боком до стін. На старому великому столі розташовані вазон фікус, комп’ютер із чорним квадратним монітором, багато книжок та каталогів і рукопис книжки про франківське мистецтво, що незабаром вийде друком. Тихо звучить музика. Ми починаємо розмову.
Ростислав Котерлін – яскравий і самобутній представник візуальної частини «станіславського феномену», а також «нової хвилі» мистецтва Івано-Франківська. В 1990-х роках завдяки активній діяльності кола митців місто заявило про себе як про ще одну важливу територію українського постмодерну на рівні із тогочасними художніми центрами: Львовом, Києвом, Одесою і Харковом.
Певною точкою відліку для франківського мистецтва стала міжнародна бієнале мистецтва «Імпреза», що відбувалася 5 разів впродовж 1987 і 1997 років. Подія об’єднала різні види візуального мистецтва з паралельною теоретичною і подієвою програмою, де відбувалася дифузія поміж багаточисленними учасниками різних міст України та країн Європи і Азії із місцевими митцями. Бієнале впустила свіже повітря у провінційне місто західного регіону. Тоді, ще в часи Радянського Союзу, це стало для провінції «культурним проривом» і каталізатором до появи нових форм мистецьких проектів.
Трохи згодом, у 1991 році у сусідньому Львові відбулася бієнале українського мистецтва «Відродження», у Дніпропетровську – «Пан-Україна», в Києві започаткувався художній ярмарок, а у Харкові – міжнародне трієнале графіки та плакату «4-й блок». Кількість мистецьких об’єднань стрімко збільшувалась.
В цей же час в українських митців запущено процес «розкартинення», коли живопис, графіка та скульптура були на тривалий час усунуті зі сцени актуального мистецтва. Важливим фактом було те, що ідеї вже були підтримувані грантові програмами, зокрема ЦСМ Сороса та фонду «Відродження». За підтримки вищевказаних здійснено кілька виставок у Івано-Франківську, серед яких і перша персональна виставка-акція Ростислава Котерліна «Медитації на стику», що відбулась в Художньому музеї. У 1996 році художник бере участь у IV Петербурзькому бієнале і втілює виставку «Homo Chronicus».
Ростислав Котерлін відточував художню майстерність перебуваючи в армії, коли служив, то щоденно малював портрети, мав кредо «жодного дня без рисунку». Каже, що портрети йому вдавалися, але це не його стихія.
Ідея створення альманаху про сучасне мистецтво та візуальну культуру «Кінець кінцем» виникла у художника на останньому курсі навчання у Інституті журналістики при Київському Національному університеті ім. Тараса Шевченка. Тоді був брак аналізу та критики на довкола мистецькі теми і художник став головним редактором альманаху. Іронія, як одна із рис притаманних постмодерному автору, присутня і у назві альманаху, що у 1999 році вийшов друком. «Всі довкола відчували підсумок певної епохи і кінець кінцем треба було рухатися далі». В західному регіоні країни схожих часописів чи журналів не було, тож його поява була прецедентом. Прикметно, що всі номери альманаху зберігаються в українському відділі Британської бібліотеки в Лондоні.
Текст і слово відіграють важливу роль і у художній практиці Ростислава Котерліна. Художник пише концепти та експлікації до персональних виставок, вправно описує творчість інших художників. Він автор художньої «Книги натяків» — збірки записів і замальовок.
Визначальною характеристикою живописних робіт Ростислава Котерліна є те, що художник їх створює за один підхід, на одному подиху, заздалегідь все облаштувавши і прорахувавши до найменших деталей. «Картини — це живий згусток енергії. Має бути миттєвий спалах». Для нього все починається із планування, спочатку художник працює і осмислює ідеї, шукає методи і форми реалізації і тоді втілює задумане. Іноді робота над проектом триває кілька років. Котерлін коментує, що у нього їх не так багато, він не тиражує робіт, так як важлива не кількість, а послідовність і глибина пропрацювання певної теми. «Робота має дихати, має бути легкість. Страждати треба до початку створення. На полотні цього немає бути відчутно» — каже він.
В Івано-Франківську в 90-ті роки також активно працювали Опанас Заливаха та Орест Заборський, що навчав рисунку Ростислава. Саме ці художники були прикладом для Котерліна в своїй майстерності. З тих, хто раніше працював у місті, то виокремлює творчість Осипа Сорохтея.
«Художникам завжди дозволяли і прощали більше. Художник народжений з місією. Замало лише малювати. Ти маєш бути майстром, а не героєм і тобі мають повірити».
Котерлін постійно займається самоосвітою. Ще з юності читає різні філософські та мистецтвознавчі праці. Серед улюблених художників називає: Джотто, Нео Рауха, Войцеха Гілевича, Павела Альтгамера. А філософи, які свого часу мали вплив на Котерліна — це Мераб Мамардашвілі, Фрідріх Ніцше, Мартін Хайдегер, Ханс-Георг Гадамер.
Ростислав постійно експериментує із техніками: живопис, фото, відео, інсталяції, скульптури, сценографія, інсталяція, перформанс.
«В молоді роки міфи Ван Гога, Малевича, Дюшана, Пікассо, Бойса, Воргола, Архипенка запалювали у мені енергію подальшого руху в мистецтві. Я вдивлявся у їхні роботи, вчитувався в концепти, вчився, пізніше критично переоцінював багато речей і знову вчився...» Про цих художників Ростислав Котерлін створив проект «Мігруюча душа», з яким брав участь у паралельній програмі Венеційської бієнале 2017 року. А те, що він буде там, художник заздалегідь знав, бо побачив уві сні. Видіння, які з’являються перед створенням робіт часто стають реальними. Також у 2017 році брав участь у Бієнале Ostrale в Дрездені.
Між роботами різних років простежуються діалоги і взаємодоповнення. Якщо сьогодні поглянути на все створене художником, то дуже виразна є певна лінія і тематика, в якій працює Котерлін. Характерні прийоми: використання тексту, часто в дзеркальному написанні, образи надутої кульки, собаки, птахів. Його роботи магнетичні, в них можна дуже довго вдивлятися і зчитувати нашарування значень і контекстів. Теми, які досліджує це час, парадокси реальності, тілесність, людина і її сутність. «Проекти, методом мозаїчного співставлення формальних і сюжетних фрагментів, апелюють до законсервованих або девальвованих депозитів людської натури». Він невтомно досліджує постать і роль художника та мистецтва. При створенні полотен великий формат йому найближчий, хоч Ростислав постійно повторює собі принцип леза Оккама.
На сьогодні у Ростислава Котерліна відбулося більше 15 персональних персональних виставок, він брав участь у понад 40 групових у різних містах та країнах. Персональний архів не формує, каже, що ще не час. Впродовж останніх 10 років постійно співпрацює з «Я Галереєю» та івано-франківським Центром Сучасного Мистецтва. Роботи художника є в різних інституціях та приватних колекціях не лише України.
Яким є цей сучасний художник? Він радикальний, ризикований і рішучий, неконфліктний. Він небагатослівний і спокійний. Він толерантний, і намагається нікому не заважати. Не любить нахабства. Постійно грає з небезпекою і каже, щоб було чисте мистецтво треба обнулятися і долати самого себе постійно.
Чи комфортно йому всередині і з навколишнім? Я дивлюсь в сумно-пронизливі очі, а там ще дуже багато запалу і енергії робити чесне, радикальне і глибоке мистецтво, що зміщує межі локальної провінційності, але щоразу ніби вперше. Ростислав Котерлін часто повторює, що часу обмаль, «от би встигнути реалізувати задумане». Попри те що художній процес в Україні нагадує «радше карнавальну процесію» він активно працює і намагається дати раду тому, що всередині нього. Йому цікаво те, що попереду, бо «доброго мистецтва мало». Він плідний художник, і, як свідчення цього, днями в івано-франківській галереї «Чеч» відкриється ще одна персональна виставка – «Велике і мале» (виставка пройшла в серпні 2018 року – прим.).