ГлавнаяКультура

​Що не так з освітою в дизайні? Розповідають студенти

Професія дизайнера – одна з найконкурентніших на ринку праці. Це й не дивно, адже дизайн проник як ніколи глибоко в нашу повсякденність. Ми й самі не помічаємо, як купуємо товар заради упаковки, сміємося з кічової реклами в метро, шукаємо квартиру “без радянських меблів” чи критикуємо вигляд мобільних додатків.

У кінці 90-х українські ВНЗ відреагували на суспільний запит і почали відкривати кафедри дизайну. Проте зараз, через 20 років, стала очевидною велика системна суперечність. Вища освіта заснована на спадкоємності знань та академічних успіхах, тоді як дизайнер не може стати професіоналом без практики та готовності до постійних змін. Кожного року в цій сфері з`являється все більше вузьких спеціалізацій, а тенденції змінюються ще швидше. Чи можуть університети впоратися з такими викликами? Ми поговорили зі студентами-дизайнерами п’яти київських вишів та знайшли спільні для всіх проблеми.

LB.ua продовжує розмову про освіту в сфері культури та запрошує до дискусії на цю тему.

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Фото: facebook/НАОМА
Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури

Проблема №1. Викладання

Аби стати успішним дизайнером, необов’язково мати профільну вищу освіту. А ось щоб викладати, потрібно отримати як мінімум ступінь магістра. Просування кар’єрними сходинками у виші передбачає наукову діяльність. Якщо ти затребуваний та постійно практикуючий дизайнер, у тебе просто не вистачатиме на це часу. Тому викладацькі посади частіше обіймають теоретики, які мають вельми опосередковний стосунок до професії.

“Як правило, люди з науковим ступенем в нашому випадку – віку 60+. Вони не мають жодного стосунку до дизайну, але при цьому вони на керівних посадах в інституті, вони – твої основні викладачі і куратори дипломів, тому що тільки вони мають право ними бути”, – розповідає Юлія Лободюченко, яка закінчила кафедру промислового дизайну в Інституті декоративного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука.

Випускник кафедри графдизайну НАОМА Ярослав Крижанівський так описує свій досвід: “Дуже складно навчитися чогось від людей, які закінчили той самий виш, де і викладають. Якщо вони тут навчалися за тією ж програмою, і ті, хто навчав їх, так само… то так і виходить, що ми отримуємо інформацію з початку 2000-х. А графічний дизайн – це та сфера, де щороку відбуваються зміни, інновації, нові тренди та тенденції. Неможливо випустити фахівця, якого усі студії охоче візьмуть на роботу у 2018 році, якщо він не знає базових основ того, що називається комерційним брендингом”.

Молоді викладачі час від часу з’являються в університетах, але рідко знаходять підтримку своїм ініціативам. Тому надовго не затримуються. Студент КНУКіМ Богдан Мороз ділиться такою історією: “На першому курсі в нас була чудова викладачка, яка навчалась в Англії спочатку на дизайнера, а потім на викладача дизайну. Для України такий спеціаліст – велика рідкість. Її взяли на роботу, вона провела один курс і пішла з університету. Вона давала нам дуже круті завдання: хотіла робити з нами офорти, шовкографію і взагалі спершу була сповнена ентузіазму. Але адміністрацію більше хвилювало, чи не забруднять офортні верстати паркет. Ще в нас не було грошей, і ми не могли нормально друкувати проекти, а їй нецікаво було працювати з гелевими ручками і аркушами А4”.

Дар’я Карпеко, яка вивчає книжковий дизайн в КПІ, розповідає: “Особисто мені пощастило: моя викладачка розповідала дуже багато корисного, ми навіть писали коди, чого я взагалі не очікувала в своєму універі. Але чула і смішні історії: коли в якості домашки з веб-дизайну потрібно було зробити свій сайт, один хлопець показав свою сторінку в Twitter. І викладач прийняв цю роботу!”

Навчання з графічного дизайну в Европейській школі дизайну
Фото: eds.ua
Навчання з графічного дизайну в Европейській школі дизайну

Проблема №2. Відірваність від ринку

Навіть якщо студент самостійно вивчає те, що у виші не можуть дати, це не гарантує йому успішного навчання. Частіше все працює навпаки: чим актуальніший ти в своїй роботі, тим менше в тебе шансів отримувати високі бали.

“У мене є два типи одногрупників. Одні стараються, виконують усі завдання і отримують гарні оцінки. Але вони не знайдуть нормальну роботу зі своїми вміннями: те, що вони роблять, давно не актуальне. Інша частина – це ті, хто погано навчаються, ледве не вилітають, але вже давно працюють, справді займаються дизайном і добре заробляють”, – каже Богдан Мороз.

Дар’я Карпеко додає: “Що справді бентежить в університетах з художньою освітою, так це те, що далеко не всі викладачі стежать за трендами в дизайні, тому іноді нам подають вже давно не актуальний дизайн як гарний приклад. А коли ти у відповідь показуєш те, що зараз у тренді, тобі кажуть, що це нудно”.

Те саме, за словами Ярослава Крижанівського, відбувається і в НАОМА: “Коли хтось з нас намагався робити щось «модне», конструктивні монограми, складні лого з об‘єкта і шрифтового блоку, використання градієнтів і так далі, це викликало агресію, несприйняття та часто сльози у студенток. Часто цінувалися та нав’язувалися максимально неактуальні підходи, ледь вгадувані образи та дуже суперечливі метафори”.

“Освіта справді відірвана від ринку. Мій особистий приклад: я робила для диплому транспортний засіб. На моєму захисті голова кафедри сказав, що ми разом підемо на Київський мотоциклетний завод, і він посприяє тому, щоб моя розробка була введена в експлуатацію. Я йому кажу: “А ви в курсі, що мотоциклетний завод уже не функціонує?” Тобто вони до абсурду відстали від життя”, – розказує Юлія Лободюченко.

КДІДПМіД імені Михайла Бойчука
Фото: facebook/КДІДПМіД імені Михайла Бойчука
КДІДПМіД імені Михайла Бойчука

Проблема №3. Теорія і практика

Отже, в такій специфічній сфері, як дизайн, академічна освіта не надто ефективна. Коли традиційні методи навчання намагаються насадити, наприклад, на опанування комп’ютерних програм, виходять курйозні ситуації. Як ось у Дар’ї Карпеко: “Коли ми вивчали CorelDraw (редактор для векторної графіки – прим. ред.), нам дали пробні чорно-білі методички, написані максимально незрозуміло, з купою помилок і нерозбірливими маленькими зображеннями. Я добре знала, як користуватися цією програмою, але намагаючись діяти за інструкцією, не впоралась.

Взагалі, у нас, мабуть, більше практики, ніж теорії. Ми вчимося працювати в різних графічних редакторах, але таких занять дуже мало, хотілося би більше. Я вважаю, що ці заняття не менш важливі, ніж рисунок і живопис, яких у нас набагато більше. Викладачі дають найбільш базові речі в роботі з графічними редакторами, їх усе одно доводиться розвивати паралельно на курсах або деінде. Цього мало, щоб одразу після закінчення вишу почати працювати. А мені завжди здавалось, що інститут повинен випускати вже готового професіонала”.

Ярослав Крижанівський пише: “Працюючи вже пару років як на фрілансі, так і у студії, я зробив для себе висновок, що справжня школа може бути лише під час реальної роботи з клієнтами. І чим вимогливіший клієнт, чим складніша задача, тим більшим є запит на ваші знання, навички”.

Тільки от більшість викладачів украй негативно сприймають поєднання роботи з навчанням. І підсумкова оцінка залежить не стільки від якості твоєї роботи, скільки від присутності на парах і консультаціях. Виходить порочне коло: в університеті студент отримує недостатньо вмінь для роботи, а практичні навички не допомагають йому успішно навчатись.

Наташа Лушнікова, яка закінчила графдизайн в КНУТД, зізнається: “Під час навчання я отримала хіба що знання про композицію і колір, решта – самостійна робота. Я багато сиділа на Behance і багато чому навчилась там. Коли я робила проекти, пов’язані з графічним дизайном, і виникали проблеми, я їх точково вирішувала з допомогою інтернету або спеціалістів. Наприклад, коли мене запросили бути художнім редактором газети “ВОНО”, я взагалі не знала, що таке верстка. Тоді я замовила собі репетитора на півтори години і навчилась верстати”.

Київський національний університет технологій та дизайну
Фото: knutd.edu.ua
Київський національний університет технологій та дизайну

Проблема №4. Технічне забезпечення

Студенту-дизайнеру важливо мати доступ до комп’ютера достатньої потужності з пакетом ліцензійних програм. Тим часом, сумнозвісного фінансування вишів не завжди вистачає на простий комп’ютерний клас. Фактично, жоден зі згаданих нами університетів не може похизуватись достатньою матеріальною базою для ефективної освіти в дизайні.

“За чотири роки навчання в нас була одна пара, де ми користувались допотопними комп’ютерами з допотопним Фотошопом і навчились малювати будинок з простих фігур. Результат: на третьому курсі на предметі “Упаковка” потрібно розробити дизайн обгортки косметики і здати макет. Дехто з моїх одногрупників робив його з офісного паперу і клею вручну”, – пригадує Наташа Лушнікова.

“В інституті комп’ютери такої потужності, як у мене був, мабуть, ще в першому класі, і встановлені на них програми дуже старих версій”, – розповідає про КПІ Дар’я Карпеко.

В Університеті культури не набагато краще, якщо вірити Богдану Морозу: “В нас немає нормальних умов для роботи, навіть WI-FI. Інформатика спочатку була єдиним предметом, де ми вивчали програми. Зараз, на щастя, ми вже майже на всіх предметах працюємо з програмами. На початку потрібно було робити упаковку руками – це корисно, але займатися цим увесь час безглуздо. З веб-дизайну в нас узагалі нічого немає”.

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури - НАОМА
Фото: facebook/НАОМА
Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури - НАОМА

У пошуках рішень

Коли виш не готує тебе до професійного життя, доводиться шукати альтернативу. Величезна кількість платних курсів у сфері дизайну – прямий наслідок неспроможності вищої освіти. Практичні інтенсиви на півроку виявляються ефективнішими за 4-6 років отримання базових знань.

Закордонний досвід демонструє, що вища школа дизайну може бути дієвою, але за специфічної фінансової моделі. Так, Юлія Лободюченко після Інституту ім. Бойчука поїхала вивчати автомобільний дизайн у Scuola politecnica di design в Мілані. Те, що вона описує, більше нагадує альтернативну освіту, ніж традиційний університет: “Це приватний виш, як і всі школи дизайну в Європі. Основний плюс – постановка завдання. Їхня головна мета – наше працевлаштування. З іншого боку, це усе-таки бізнес. Тому якщо ти сплачуєш повну вартість навчання, можеш бути людиною з нульовим рівнем, яка роботу, скоріше всього, ніколи не знайде. Я навчаюсь на гранті, тому від мене вимагають більшого. Грантове навчання фінансують партнери університету – великі автомобільні компанії.

Всі наші викладачі – дизайнери, які працюють тут і зараз. Через це у нас ненормований робочий графік: багато вечірніх пар через те, що викладачі приїжджають до нас після основної роботи.

Порівняно з європейською освітою, наша академічна база дуже цінна. Європейцям не вистачає базового розуміння форм, кольорознавства, рисунку. Це наш сильний бік. Але проблема в тому, що це наша єдина перевага, а от дизайну як такого бракує”.

Звичайно, згортати бюджетні місця на кафедрах дизайну – не вихід. Але вже зараз диплом профільного вищого навчального закладу на ринку праці нічого не означає без портфоліо і досвіду роботи. Тому вища освіта в сфері дизайну очікує на зміни – як і в інших сферах, дотичних до креативних індустрій та культури.

Роксолана Макар, Журналистка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram