Давайте поговоримо про бюджет-2018 на кіно. Чому не дали тієї суми, що ви просили, і чому те, що дали (1 млрд грн – прим.), розділили навпіл між Держкіно і Мінкультом?
Ми просили 2 мільярди. Очевидно, що стільки коштів просто не змогли знайти в бюджеті. Я думаю, що це природній процес: ми завжди просимо більше, ніж отримуємо.
Кабінет Міністрів і Верховна Рада дослухалися до кіноіндустрії і збільшили загальний обсяг фінансування, але я поки що не готовий коментувати ситуацію щодо розподілу бюджету на кіно на дві частини. Ми будемо радитись з колегами, як правильно відпрацювати це питання.
Звідки вона взялась взагалі?
Я не знаю.
Тобто вас не попереджували, що так буде?
Лише за декілька днів до затвердження проекту бюджету на друге читання. Власне, тоді ж, коли повідомили і про збільшення фінансування.
Тоді з огляду на переможців 10-го пітчингу і на те, що має запрацювати новий закон, який передбачає рібейти для іноземних виробників, скажіть, будь ласка, чи вистачить вам цих коштів на наступний рік?
2018-ий рік буде перехідним роком, коли буде створена Рада (з державної підтримки кінематографії) і будуть відпрацьовані механізми роботи закону. І ми продовжуємо готувати необхідні нормативні акти - бюджетний процес на це не впливає.
Зараз у нас є можливість продовжити фінансування тих фільмів, які вже були запущені у виробництво, і які перемогли на 10-му пітчингу. Їхні продюсери і режисери можуть бути спокійними: вони точно отримають фінансування згідно з підписаними контрактами. До кінця цього року ми плануємо підписати багато контрактів. У Держкіно цього року буде дуже високий показник ефективності використання коштів в плані мінімального залишку на кінець року.
Тобто 10-ий пітчинг перекривається за рахунок бюджету на 2018 рік?
Якщо просто порахувати все, що є в програмі, то ні. Але на практиці велика кількість фільмів так і не доходять до запуску, а деякі, що вже запущені, або скорочують бюджети, або переносять строки виробництва.
На фільм “Донбас” Сергія Лозниці, наприклад, ми підписали контракт місяць тому, а переміг він у 8-му конкурсі. Фільм два роки чекав свого часу – з очевидних причин, тому що Лозниця працював над іншими проектами і продюсери мали змогу докапіталізувати його проект. Його ж “Бабин Яр”, можливо, доведеться заново подавати на пітчинг, тому що він був затверждений у Програмі виробництва ще восени 2015-го року. Отже, скоро добігає кінця трирічний термін, на який можна відкладати виробництво переможців пітчингів.
Тому ми плануємо провести новий конкурс кінопроектів у 2018-му році.
Але не в першій половині року?
Взагалі, для того, щоб оголосити проведення конкурсного відбору, потрібна не наявність коштів, а створення інфраструктурної та підзаконної регуляції. Тобто треба створити Раду з питань кінематографії, запустити її роботу, прописати всі положення про формування нової програми і так далі.
За великим рахунком, цей процес не такий швидкий, як хотілось би. Зараз завершується фіналізація тексту Положення про порядок формування роботи нової Ради. Він має бути затверждений Кабміном – ця процедура теж тривала, але я думаю, що ми знайдемо швидке порозуміння з усіма, хто має візувати цей текст.
Після того сама процедура формування Ради займе місяць-півтора, оскільки все має бути публічно і прозоро. Спочатку треба сформувати комісію, яка буде обирати членів Ради, потім оприлюднити кандидатів для громадського обговорення, після того провести публічну з ними співбесіду. Опісля, все це треба подати на розгляд Кабміну, який має затвердити всіх. Паралельно ми маємо сформувати весь корпус регуляцій, на основі яких будуть проводитися нові конкурсні відбори. Теоретично, після всього цього процес запуститься і можна буде проводити новий конкурсний відбір.
Але я не є прихильником того, щоб ми проводити один конкурсний відбір для всіх фільмів одночасно.
Чому?
Цього року при проведенні 10-го пітчингу ми, якщо чесно, відчули навантаження, яке межує з блокуванням роботи. В останні два дні до дедлайну нам надіслали фактично половину документів від 289-ох поданих на конкурс проектів.
Тому з огляду на кількість проектів, які подаються, є сенс розвести всі секції в часі. Тоді пітчинг буде постійно діючим процесом.
В новому законі прописане створення нової ради і експертних комісій. Яка між ними різниця?
Експертні комісії (які формуються радою – прим.) будуть ставити рейтингові оцінки на пітчингах. Для Ради рішення комісій будуть носити дорадчий характер: після отримання всіх оцінок, члени Ради, які й так будуть присутніми на конкурсах, ознайомлюватимуться з усіма проектами. Після цього Рада буде затверджувати Програму виробництва фільмів і погоджувати рішення, які стосуються укладання контрактів.
Фактично, функція Ради – не управління процесом розподілу коштів, а контроль – “зелене” чи “червоне” світло проектам. Це орган, який не має власної суб’єктності, не є окремим Держкіно, а виконує контрольно-ревізійно-наглядову функцію і затверджує ключові рішення у межах своєї компетенції.
Чи правильно я розумію, що рішення експертної комісії і раніше мали дорадчий характер для Держкіно?
Саме для Держкіно вони не були дорадчими. По факту, вони були обов’язковими. А формування Програми виробництва і розповсюдження фільмів здійснювалось, власне, Міністерством культури на підставі рішення їхньої Колегії. Наша робота полягала в тому, щоб організувати роботу експертів, після конкурсів вони надавали нам свої результати, ми їх фіксували, оформлювали і передавали в Мінкульт. Тобто змінити рішення Експертної комісії ми права не мали.
Колегія Мінкульту мала наглядову функцію – вони розглядали не проекти по суті (як буде зараз робити Рада), а розглядали питання, чи ми все правильно зробили і чи можна вносити проекти в Програму, чи не було порушень і чи дотрималися ми всіх процедур. Після кожного конкурсу я доповідав на засіданні цієї Колегії. На підставі рішень Колегії Міністр культури вносив зміни до Програми виробництва і розповсюдження фільмів.
Тепер замість Колегії у нас буде Рада, яка ухвалюватиме не тільки загальне рішення, але й рішення щодо кожного окремому контракту, та за іншими пунктами. Але на розгляд Ради проекти подаватиме Держкіно і виконувати рішення буде Держкіно, а Рада буде контролювати нашу роботу: ми щорічно звітуватимемо про використані кошти, плани роботи і контроль за виконаними контрактами. До того ж, саме Рада, а не Експертна комісія, буде ухвалювати рішення про заміну режисерів чи продакшенів на проектах, продовження строків виробництва, чи зміну художньої концепції, що іноді трапляється.
В законі затверджені рібейти в розмірі 16,6% для іноземних виробників. Ви очікуєте, що вони теж запрацюють 2019-го?
Я зараз не бачу, з яких коштів вони можуть бути виділеними у 2018-му році. Ми підготуємо правову базу, але поки що тих коштів, які є, на рібейти навряд вистачить. Поживемо – побачимо: може, щось зміниться. Треба ще допрацювати механізми, за якими вони будуть здійснюватися.
Що ще маєте конкретно доопрацювати?
Питання роботи Ради, знову ж таки. Бо саме вона буде ухвалювати рішення щодо виплат рібейтів і допуску проектів до того, щоб вони на них претендувати. Добре, якщо у 2018-му році ми почнемо процес прийому заявок на рібейти, щоб почати виплачувати їх вже в 2019-му році в повноцінному обсязі. Як працює рібейт? Проект має пройти перевірку культурним тестом і відповідати вимогам нашого законодавства. Потім фільм знімається – у кінці зйомок фільм знову має пройти культурний тест, і якщо він завершений, продюсери надають нам звітність і отримують кошти.
Так усюди працює?
Так, рібейти – це штука, яка працює після зйомок. Тим вони й відрізняються від прямого фінансування.
Чи є з боку іноземних кінематографістів зацікавленість в тому, щоб знімати в Україні?
Є, і доволі серйозна, але вона може перейти на стадію переговорів, лише тоді, коли система функціонуватиме. Поки що всі цікавляться, як це буде працювати, але це все в теорії. Реальні проекти, які наразі запускаються, стартують, приміром, в березні, тому очевидно, що так швидко ми ще не зможемо нікому допомогти. Але якщо система запрацює, я впевнений, що черга до нас буде відразу.
Чого ще бракує – кінокомісій? Чи ви знаєте, до речі, що в Києві хочуть створити кінокомісію?
Так, знаю. Поки що не створили. Проте кінокомісія для отримання рібейту не потрібна.
Вона потрібна для фасилітації роботи.
Так, і не тільки іноземним виробникам, але й нашим. Колись я знімав тут неподалік – на площі Слави, і для цього потрібно було отримати сім дозволів. Вже у процесі зйомок ми довідались, що дозволів потрібно було вісім. Щоб цим не займались безпосередні творці фільмів, це може робити кінокомісія.
В законі є момент про субсидії для пересувних апаратів, щоб показувати кіно в маленьких містах. Це до важливої сьогодні розмови про те, як українське кіно доходить до глядача. Хто має займатись наданням цієї субсидії?
Це мало б бути Держкіно, але поки що, мені здається, тих коштів, які передбачені на 2018-ий рік, на такі речі не вистачить. Якщо б нам дали 2 млрд, вистачило б на все, але якщо сума менша, то треба рухатися за пріоритетами.
Чи збільшиться сума промокампаній фільмів?
Вона вже збільшилась. На промо “Кіборгів” ми дали 550 тис. грн. Це помітна сума. Взагалі цього року в середньому ми давали на промокампанії приблизно по 300 тис. грн на повнометражний ігровий фільм в осінньому сезоні. Це дозволило більш-менш ефективно їх використати, хоча деякі не змогли цього зробити і використали цю суму частково.
Ви взагалі задоволені прокатом українських фільмів в цьому році? Цього року це дуже гостра тема, як виявилось.
В принципі, задоволений. І це незважаючи на те, що я критично висловлювався про кінотеатри. Є моменти, якими я не задоволений, але сьогодні прокат українських фільмів – абсолютно не та ситуація, яка була кілька років тому. У випадку окремих фільмів я навіть вбачаю причину їхнього не дуже успішного прокату не в кінотеатрах, а в недопрацюванні продюсерів та дистрибуторів.
Ситуація радикально змінюється: накопичується досвід продюсерів у цій роботі, підготовка кампаній стає все більш професійною, вона вчасно починається. Найбільш потужні рекламні кампанії цього року, на мій погляд, були у фільмів ”Червоний”, “Дзідзьо. Контрабас”, “Сторожова Застава” і “Кіборги”. У “Кіборгів” ще був розрахунок на так зване “сарафанне радіо”, і воно спрацювало надзвичайно ефективно.
Скільки у них було екранів на першому тижні прокату?
154 кінотеатри. Екрани з’являлися навіть в першу п’ятницю після початку прокату. Ймовірно, це була реакція на невеликий скандал у Чернівцях.
Оскільки українських фільмів стає все більше, вони задовольняють різні смаки глядачів. Для нас важливо не знімати їх у порожнечу, а максимально ефективно доносити їх до найширшої аудиторії, нам треба забезпечувати нормальний доступ до кінотеатрів.
Зі свого боку держава цьогоріч зробила багато кроків назустріч кінотеатрам. Останній з них був феєричний – це повернення пільги на ПДВ на квитки. Це те, що кінотеатри просили дуже давно: законодавець дослухався і Президент погодив. Крім того, є пільга з ПДВ та мито на імпорт обладнання. Тож це робить життя кінотеатрів і розвиток кінотеатральної мережі значно оптимістичнішим. Рано чи пізно запрацює фінансова підтримка створення та реконструкції кінотеатрів у малих містах. Можливо, в наступному році це почнеться в тестовому режимі.
Цим теж Держкіно буде займатись?
Так, згідно із законом. Все це разом – достатні кроки з боку держави, щоб попросити якось сприяти саморегуляції ринку, для того, щоб та квота, яка є в законі, виконувалась. Тим більше, що наступного року фільмів буде більше і її буде простіше виконати. Я думаю, що в окремі місяці цього року деякі кінотеатри її виконували – були дні, коли в кінотеатрах одночасно йшло по чотири українських фільми.
Квота наразі становить 15%?
Так, але це вже зменшена квота. До цього було 30%, і нам казали, що її неможливо виконати. Тоді на п’ять років, до 2022-го року, була встановлена квота 15%.
Я думаю, що “Сторожова застава” втратила суттєві суми через поганий розпис у кінотеатрах. Її бокс-офіс міг би перевищити показники “Дзідзьо. Контрабас”. Але цього не сталося – в тому числі через те, що для деяких менеджерів кінотеатрів залишається актуальною застаріла теза про те, що попит народжує пропозицію. Це абсолютно хибне твердження – особливо для креативних індустрій.
Завжди пропозиція народжує попит, бо люди не можуть хотіти того, про що вони не знають. Їм треба розповідати про українські фільми, але в цьому мають брати участь і кінотеатри.
Втім, такі негативні явища стосуються не всіх: більшість кінотеатрів йдуть нам назустріч і самі від цього виграють. Наприклад, “Жовтень“ демонструє більші касові збори з українського кіно, ніж їхні колеги. Тому що вони значно більше вкладають зусиль в роботу зі своєю аудиторією. Це питання не одного дня і не одного фільму – це серйозний процес, який ми маємо пройти.
Скільки цього року українських фільмів вийшло в прокат і скільки, ви очікуєте, вийде наступного року?
В кінці року ми оприлюднимо статистику про те, скільки ми видали посвідчень національного фільму і скільки прокатних посвідчень для фільмів, де країною виробництва була Україна, а мовою – українська. Хоча отримання фільмом прокатки не означає його вихід на широкі екрани.
Ми рахуємо тільки українські прем’єри фільмів, які підтримало Держкіно. Все інше – ні. Але я читав дослідження деяких журналістів – вони нарахували, що цього року в прокат вийшло близько 30 фільмів. Я думаю, що це правдива цифра.
Ви сказали, що буде більше фільмів наступного року. Скільки?
Я думаю, що великі гучні прем’єри будуть відбуватися раз на місяць, а в деякі місяці – частіше. Я переконаний в тому, що на даному етапі нам не треба випускати кожного тижня по фільму, бо глядачі коштів стільки не мають, щоб постійно ходити в кіно. Тим більше, що вони ходять не лише на українське кіно.
Взагалі, нам треба концентруватись на інших медіа і способах донесення фільмів до глядача. Я є активним користувачем Netflix і Amazon, мені дуже подобається цей формат. І, до речі, деякі українські фільми вже потрапили туди.
Серіали.
Два серіали (“Нюхач” та “Слуга народу” – прим.) і “Плем’я”.
“Плем’я” було на американському нетфліксі, так.
І “Зима у вогні”. Мені здається, що потрібно зробити такий ресурс, який був би націлений на українське кіно і де могли б з’являлися всі фільми. В тому числі, і документальні, і дебютні короткі метри.
А що заважає створенню такої платформи?
Необхідні інвестиції. Я переконаний, що це має бути бізнес – держава не має бути її власником.
Чи є законодавчі перепони?
Ні, немає. Ми періодично ведемо перемовини з структурами, яким це могло б бути цікаво, але ми не можемо ще й бізнесом займатися. Це було б too much. У нас немає таких ресурсів і експертів. Щоб така платформа була якісною, це має бути приватна комерційна ініціатива.
Зі свого боку, ми готові нашим фільмам дати “зелене світло”, щоб вони на взаємовигідних умовах транслювались на таких платформах. Так більш популярні фільми підтягнуть аудиторію, яка зверне увагу на менш популярні. Там же, на цих платформах, я вважаю, має з’явитись і відреставрована українська класика.
Як ви вважаєте, чи на цю ситуацію з бюджетом на кіно на 2018-ий рік вплинули сюжети "1+1"?
Я не можу цього стверждувати, але й від якихось дивних відчуттів з цього приводу теж відмахнутись не можу.
Кампанія з боку “1+1”, яка стосується Держкіно, є дуже дивною. Яскравим прикладом цього є ситуація з фільмом “Кіборги”, на постерах якого наші логотипи стоять поруч. Нещодавно я прочитав захопливий пост Олександра Ткаченка з приводу “Кіборгів”: він написав, що цей фільм – заслуга “1+1”, і жодним чином не згадав ролі Держкіно. А, між іншим, компанія-виробник фільму прозвучала в сюжетах телеканалу як одна із компаній, яка підозрюється в “корупції”,. Наближені до пана Ткаченка структури копродюсують фільми з Володимиром Філіпповим, який також фігурує в сюжетах “1+1”.
Це які структури?
Одеська кіностудія, зокрема. Пан Ткаченко є членом Наглядової ради кіностудії і, ймовірно, є одним із бенефеціарів цього товариства.
Чи допускаєте ви, що ця кампанія потрібна, щоб змістити вас з посади голови Держкіно?
Оскільки ця кампанія частково була спрямована проти мене, очевидно, що така версія можлива. Але якщо її проаналізувати, то вона спрямована проти всіх, хто займається українським кінопроцесом, – членів експертної комісії, лідерів виробництва, всіх компаній, які зняли фільми, які зараз виходять в прокат. Комусь все це заважає, вочевидь. Питання «кому?» залишається відкритим.