Ви гарно володієте російською мовою, як так сталося?
За часів "перебудови" я відчув, що колишній "східний блок" став доступнішим. Я родом з західної Німеччини і майже ніхто з нас не був у Радянському союзі, мало хто знав той "інший світ". Після об'єднання Німеччини я часто бував на території колишньої НДР. І я помітив, що з одного боку Берлінського муру — люди одні, з другого — інші. Тоді у мене виникла думка, що для того, аби зрозуміти історію своєї власної країни, я повинен потрапити в простір колишнього Радянського Союзу і розібратися у тому, як це все було. Я почав вивчати мову на вечірніх курсах, а потім виграв стипендію і отримав шанс цілий рік бути студентом по обміну в Красноярську в Сибіру.
Потім два роки працював у Владивостоці. У російській провінції тоді, як, власне, і сьогодні, дуже мало було європейців, мало хто знав англійську мову, тому довелося спілкуватися виключно російською. У той час, — це було більше ніж 10 років тому, — в російському суспільстві ще відчувалася надія на створення нового суспільства, на зміни, на інші підходи нового покоління, був живий інтерес до обміну з іншими культурами та країнами. Тоді було дуже цікаво працювати в Росії, спілкуватися з людьми, створювати спільні проекти. Всі вірили в мирне, спільне майбутнє, в добрі і близькі стосунки із Європою. Холодна війна закінчилася, і всі були цьому раді.
Розкажіть про об'єднання «VladOpera e.V. » . Який профіль роботи цієї організації?
Об'єднання «VladOpera e.V.» — некомерційна організація. За статутом у нас є три конкретні цілі: поглиблення взаєморозуміння між народами, створення цікавого художнього продукту і розвиток громадянського суспільства. «VladOpera e.V.» реалізує культурні проекти, які об'єднують і примиряють людей. Ми прагнемо, щоб наша робота сприяла появі у глядачів рефлексій на політичне життя, проблеми суспільства і актуальні проблеми сучасності. Дуже важливо, щоб кожен з нас не був пасивною маріонеткою в політичних іграх, а займав активну позицію в житті своєї країни і не забував ставити перед собою запитання: як же ми, все-таки, хочемо жити? Як ми хочемо організувати своє суспільство?
«Байки Сєвєра» - це вже ваш другий проект на сході України. Розкажіть про перший.
У 2015-му році «VladOpera e.V. » організували разом з українськими та іншими партнерами театральний фестиваль театру і перформансу про війну і людей «¡все иначе?». Ми запросили більш ніж п'ятнадцять колективів і артистів з різних регіонів України, з Польщі, Німеччини та Білорусі і показали програму в Івано-Франківську, у Львові, Дніпропетровську, Харкові та Сєвєродонецьку. У нас були більш ніж тридцять вистав, після кожної вистави були обговорення з глядачами. Ці обговорення були дуже важливі: глядачі та актори торкалися не лише творчих питань, але й піднімали громадянські та соціальні теми. Саме ця складова проекту отримала живий відгук у великої кількості глядачів.
Тоді прийшло усвідомлення того, що театр як засіб рефлексії та аналізу в соціальній-громадянській-політичній сфері українського суспільства може працювати досить ефективно. У даному контексті театр, мистецтво не є самоціллю, навпаки: це спосіб працювати з реальністю.
Чим інспіровано ваш інтерес до східного регіону України?
У Європі, в Німеччині, всюди обговорюється "українська криза". Цей термін вміщує дуже багато аспектів, які безпосередньо стосуються і німецького суспільства. Ми перебуваємо в одному тематичному полі, що стоїть за кризою і війною, і це питання до кожного з нас: як ми хочемо жити? В якому вигляді ми хочемо бачити своє суспільство і державу? Є люди, які хочуть жити усвідомлено і зайняти своє місце в ліберальному, вільному суспільстві, де кожний громадянин бере на себе велику відповідальність за власні вчинки та вчинки всієї громади в цілому, з усіма її проблемами і несправедливостями, які, на жаль, існують. Це ті, хто так чи інакше підтримує "західний" підхід.
А є інші люди, які бояться свободи, для яких така відповідальність за себе і світ є занадто незрозумілою або заважкою, які відчувають себе загубленими у сучасному суспільстві, в глобалізації. Багато з тих людей — непогані. Просто їм складніше усвідомити і прийняти "свободу". Цей конфлікт дуже добре видно зараз на сході України, але він також розділяє і західно-європейські суспільства: повсюдно дає про себе знати націоналізм, розвиваються політичні та соціальні рухи, що віддаляються від ліберальних цінностей. В Україні це стало однією з причин виникнення війни, вибуху всередині суспільства. Але в багатьох інших країнах ці тенденції присутні теж.
Тому війна в Україні стосується і моєї країни. Якщо в Україні не буде миру, тоді всій Європі буде важко.
Ідею демократичного, ліберального, індивідуального правового суспільства варто захищати. У цій системі багато спірних питань, над якими потрібно невпинно працювати, але кращої системи я для себе не бачу.
Як зустріли вашу пропозицію до співпраці актори і адміністрація театру?
У Сєвєродонецьку і в Луганській області в цілому співпраця з місцевими і обласними структурами була від початку дуже приємною і продуктивною. Наші партнери висловлювали щире зацікавлення до наших пропозицій. А потім ми вже всі разом шукали можливість їх реалізувати — наша співпраця відбувалася з великим зацікавленням з обох боків. Нам допомогло те, що у нас був досвід нашого першого проекту «¡все иначе?». У нас вже були напрацьовані контакти, і це дуже полегшувало взаєморозуміння.
До того ж, ми працювали виключно з тими акторами, які захотіли брати участь в проекті, у яких був свій особистий інтерес. Протягом роботи цей інтерес посилився, і проект стала дуже важливий і акторам, і творчій групі, і багатьом співробітникам театру, які підключилися до проекту.
З якими труднощами зіткнулися в процесі роботи?
Сєвєродонецьк далеко від Києва, і туди потрапити нелегко. Але режисер і драматурги, незважаючи на це, дуже часто їздили туди і назад, зібрали матеріал, вивчали місцеву реальність, репетирували. Складнощі в театрі бувають завжди, тим більше в регіоні, де йде війна. Театр на новому місці не так давно, є складнощі з будівлею, яку зараз ремонтують, є питання приміщень та майданчиків. У театру є свій репертуар, репетиції інших проектів, які теж повинні бути реалізовані. Це звичайний робочий процес, але разом з керівництвом театру і з акторами ми завжди знаходили рішення.
І, звичайно, робота над виставою про війну, це психологічно дуже непросто. Якби всі учасники проекту не довірилися драматургам і режисерові, ми б не змогли так глибоко працювати по цій темі.
Яка доля проекту, він став частиною репертуару?
У Сєвєродонецьку було два покази, потім, — гастролі в Дніпрі і Києві. На жаль, спектакль поки не повторювався в Сєвєродонецьку. Я сподіваюся, що там ще будуть покази, і гастролі.
Проект повністю підтриманий німецькою стороною, а чи була надана допомога з боку української адміністрації, Міністерства культури? Ви зверталися за підтримкою до української влади?
У Сєвєродонецьку покази проекту пройшли в рамках наших домовленостей з місцевими партнерами. Об'єднання «VladOpera e.V.» взяло на себе всі фінансові витрати, театр надав акторів, зал, репетиційні майданчики, служби, майстерні. Не можна забувати, що театр на цьому місці існує дуже недовго, а такий проект виходить за рамки звичайної роботи. Ми не стали писати заявки на гранти в державні структури. Це складно, Київ далеко від Луганської області, у нас ще не було конкретного творчого результату, який би довів ефективність нашої роботи. Спочатку треба попрацювати і набратися досвіду, показати конкретний результат. А потім вже можна шукати фінансову підтримку і просити по допомогу. Наступний проект обов'язково повинен проходити за фінансової підтримки з української сторони.
Які цілі ви ставили перед собою, окрім художніх?
Ми хотіли більше і глибше зрозуміти, що відбувається в Україні. Хотіли про це думати і обмінюватися досвідом з колегами і глядачами. Хотіли для себе та інших відкрити частину Луганської області і міста Сєвєродонецьк. Більше зрозуміти про життя, примиряти і об'єднувати людей.
Які у вас плани подальшої роботи на території України?
Ми обов'язково хочемо продовжувати нашу роботу на сході України. Саме зараз ми розробляємо концепцію і шукаємо фінансування на великий проект в 2017-му році. Це має бути європейський оперний проект в Луганській області. Люди тут хочуть жити і розвивати своє громадське і культурне життя. Наш проект має об'єднувати людей, залучати артистів і глядачів до цього регіону, зв'язати Луганську область з іншими регіонами України та іншими країнами, розвивати сучасний, живий і цікавий підхід до жанру музичного театру і показати, що в України і Європи є шанс на мирне майбутнє в демократичному суспільстві.