Сьогодні стало зрозуміло, що перспективи інтеграції України в Митний союз перейшли з площини гіпотетичних припущень в розряд найближчої реальності. І ця реальність відчувається, насамперед, у небажанні офіційного Києва шукати компромісний вихід з напруженої ситуації, в якій зараз опинилося українське суспільство. Навпаки, склалося враження, що своїми заявами перші державні мужі, зокрема Микола Азаров, намагається ще більше загострити конфлікт інтересів. Вперте бажання прем’єра якнайдовше утриматись на своїй посаді, небажання покарати винних у виникненні конфлікту свідчить про те, що в Європу вже ніхто йти не збирається. Щодо Росії, то дії очільника Кабміну там не засуджуватимуть, адже кремлівський дует вже висловив своє ставлення до Євромайдану, назвавши його погромом та збіговиськом…
І це не дивно, адже імперські амбіції керівників Москви виключали наявність народного бунту, як такого. Ні, звичайно, революції бували і в Росії, але, наприклад, між Болотною і Майданом є ціла низка відмінностей, які не дозволяють ототожнювати ці два явища. Так, якщо Болотна була революцією столичного істеблішменту, яку відчутно не сприймали за межами Москви, то Євромайдан має значно ширшу, як географічну так і соціальну складову. Якщо демонстранти на Болотній вимагали зміни влади – «ібо надоєл уже», то протестуючих на Майдані об’єднало бажання захистити себе та своїх дітей від дій неадекватних спецпідрозділів та деспотизму влади – їх фактично вимусили вийти на вулицю.
Саме бажанням оберегти нововідроджувану імперію від подібних революцій можна пояснити применшення масштабів Євромайдану керівництвом РФ та наближеними до влади ЗМІ.
Зрозуміла і холоднокровна впевненість, яку зараз просто випромінює очільник Кремля. Останній кредитний шанс Януковича – Китай, нагородив українського Гаранта купою інвестиційних обіцянок та двосторонніх перспектив, але готівки не дав. А Януковичу зараз життєво необхідний кеш для продовження соціальних виплат, завдяки яким партія ще має підтримку в суспільстві. Проте, якщо одного дня ці виплати припиняться, то наслідки для ПР будуть катастрофічними – фактично це ознаменує початок кінця Партії регіонів.
Аляска 2.0
Сьогодні в нашій державі склалась не найсприятливіша економічна ситуація:
- золотовалютний резерв держави скоротився до 19 мільярдів доларів;
- реальний ВВП в другому кварталі зменшився на 1,3 %;
- обсяг промислової продукції з початку року скоротився на 5,2%;
- капітальні інвестиції за дев’ять місяців 2013-го зменшились на 12,3%.
В таких умовах зовнішні запозичення є просто життєвонеобхідними, без них квола українська економіка ризикує взагалі злягти в глибоку кому, з якої важко буде вийти навіть після мільярдних ін’єкцій.
В Кремлі це прекрасно розуміли та вичікували на слушну нагоду, а після Китаю єдиним «грошовим мішком», який ще згоден вести діалог з Києвом, залишалася Москва… Янукович очікувань не підвів і його візит в Сочі є цьому підтвердженням.
Саме тому повідомлення редактора The Economist Едварда Лукаса викликали такий інформаційний вибух в медіапросторі.
Звичайно, 20 мільярдів доларів та газ по 200 умовних одиниць - це надто мала ціна за таке вагоме геополітичне відвоювання, але в умовах гострого дефіциту бюджету Банкова може погодитись і на це. Надихатиме на це і приклад Вірменії, яка вже отримала знижку ціни на блакитне паливо від «Газпрому».
Не виключено, що новина, яку оприлюднив Едвард Лукас, була своєрідною промо-акцією, яка покликана перевірити реакцію українців на можливі майбутні перспективи. Якщо ж редактор видання зі світовим іменем оприлюднив таки реальну інформацію, то незабаром всі ми станемо свідками однієї з найвигідніших (для РФ) міждержавних угод.
Масштаб її можна буде порівняти хіба що з купівлею США від Російської імперії Аляски за 7,2 мільйони доларів. І це в той же час, коли будівництво трьохповерхової будівлі нью-йоркського окружного суду обійшлось американцям дорожче, ніж купівля всієї Аляски.
Але повернімося в наші дні. 20 мільярдів - це мало чи багато? Можна вести багато дискусій на цю тему, але варто знати ще один цікавий факт: За даними того ж таки журналу The Economist, розмір витрат на проведення Олімпіади в Сочі складає за приблизним підрахунками 50 мільярдів доларів США…
Гострий хронічний федералізм, або запасний варіант відновлення імперії
Коли мова йде про відродження колишньої імперії в звичних для Кремля кордонах, сподіватися на один-єдиний варіант (в нашому випадку фактичну купівлю-продаж) не варто. Знаючи інтеграційні вибрики Януковича, навіть в Москві не можуть бути впевненими в наступному дні, а тому шукають інші способи відновлення історичної «справедливості».
Грузинські події 2008-го вказують на та, що для досягнення своєї геополітичної цілі Росія може використовувати широкий спектр методів.
А Інна Богословська вже відкрито заявляла про пошук російськими політтехнологами шляхів розколу України та приєднання її частини до складу Російської Федерації, вказуючи при цьому на Медведчука та Путіна.
Сам же Віктор Медведчук в ефірі радіо Ехо Москви говорив про розкол України та способи виходу з неї, в т.ч. федералізацію.
«Вы знаете, раскол в Украине, это свершившийся факт. Более того, я могу доказать. Политически, юридически, просто по жизни на пальцах. Страна расколота. Потому что она так территориально сложена. И есть исторические, геополитические причины. Никогда ментальность Львова не будет тождественной ментальности того же Донецка, Днепропетровска, Харькова или Луганска. И в этих условиях мы получили страну, это большая ценность, мы ее должны беречь. Мы должны беречь территориальную целостность, то, что есть в Украине и то, что создает благо для людей. Но сделать это возможно только через федеративное устройство. Это единственное лекарство…», - сказав політик.
Цікавим є той факт, що інтерв’ю з Медведчуком записувалось в той же день, коли відбувалась зустріч українського та російського президентів в Сочі. Невже збіг обставин? Як би там не було, але в даний момент практично кожна заява, яка торкатиметься адміністративно-територіальної реформування, зустрічатиметься суспільством, як спроба замаху на територіальну цілісність України. Нема жодного сумніву, що це розуміє і Медведчук, а тому його тези цілком можуть носити характер попередження для Банкової – не інтегруєтесь в МС цілком, то ми інтегруємо вас по частинах.
Єдине що не врахував політик, озвучуючи вердикт про розкол України на Схід та Захід - це безглузді кроки влади, які вже кілька тижнів об’єднують людей з різним соціальним статусом, пропискою, віросповіданням та політичною ідеєю… В умовах сьогодення доцільніше говорити про феномен консолідації українців навколо однієї ідеї і ця ідея не є політичною партією, програмою і навіть не інтеграційним напрямом. Люди в Києві, Криму, Львові, Одесі, Черкасах, Донецьку та практично у всіх містах від Ужгорода і до Луганська об’єднались навколо бажання захисти свої громадянські права від посягань влади та ПРАВОохоронних органів.
На роздоріжжі
Попри завчені в школі аксіоми про вигідність географічного положення України, саме воно було, є, і буде її найбільшою вадою. Розташована на межі цивілізаційних кордонів наша держава завжди перебувала у виборі між Сходом і Заходом. За час історії провідники українського народу направляли нас в одному напрямі, то різко розвертали цей напрям і ми починали рухатись в іншу сторону.
Сьогоднішня ситуація складається дещо відмінно від попередніх прикладів історії – зараз одним з головних рушійних факторів інтеграції держави стали не князі, не гетьмани чи отамани і не політики, а українське мисляче суспільство.
Тому успіх сьогоднішньої влади залежатиме від того, коли вона нарешті навчиться прислухатися до думки суспільства – чим раніше буде проведено діалог (без участі «Беркутів» та інших представників фауни), тим скоріше можна буде зменшити градус соціального напруження, який зараз відчувається в країні. Але якщо Банкова не позбудеться самодержавних амбіцій і далі демонструватиме небажання йти на діалог та гратиметься в масштабні геополітичні ігри, «ламаючи через коліно» власний народ, то на швидкий вихід з даної політичної кризи їй очікувати не варто.
За умови продовження політичної кризи в Україні, будь-яке рішення офіційного Києва буде сприйматися населенням як вороже, а тому, інтегруючи України в Митний союз, Янукович ризикуватиме залишитися практично без підтримки громадськості.