Перш за все, слід розуміти, що ці протести не є чимось новим для Молдови. У даному випадку вони стали продовженням масових виступів, які відбувалися в січні 2016 року. Загалом, останнім часом можна спостерігати тенденцію, що різного роду акції та протести поступово набувають статусу звичної практики у політичному житті Молдови. Але в даній ситуації небезпека полягає не скільки в частоті чи інтенсивності, а в їх перетворенні на єдино правильний засіб політичної боротьби. Саме тому на фоні президентських виборів, які мають відбутися у жовтні, акції протесту та масові заворушення є логічними та закономірними.
Існує думка, що у такий спосіб у Молдові відбувається боротьба за переділ влади між олігархічними групами. Де в чому вона відповідає дійсності. Але цей політичний конфлікт є значно глибшим і ширшим, оскільки стосується зовнішньополітичної орієнтації Молдови. На даний момент ця країна є асоційованим членом ЄС та має безвізовий режим з ним, а при владі перебувають проєвропейські сили. Звісно ж, такий стан справ не може задовольняти Росію, яка всіма доступними засобами намагається змінити ситуацію. У Молдові існують відверто лояльні до Москви політичні сили, які користуються значною підтримкою серед населення – Партія Комуністів (колишня правляча) і Партія Соціалістів. Також Кремль має можливість впливати на Кишинів через окуповане ним Придністров’я, наприклад, проводячи показові військові навчання і т. і.
Власне в цьому й полягає головна проблема Молдови – не дивлячись на прозахідну орієнтацію чинної влади, в країні до цього часу існує сильний проросійський елемент, який здатний у будь-який момент дестабілізувати політичну ситуацію. На відміну від свого сусіда, Україна, зустрівши річницю власної незалежності, продемонструвала всьому світу неабияку суспільну та національну єдність. Але приклад Молдови повинен зайвий раз нагадувати про те, що від Росії в подальшому варто очікувати лише нових провокацій та спроб ескалації існуючих конфліктів.