Стріляти почали після 11 вечора, щойно лікарі лягли відпочивати. За їхніми словами, стріляли набагато активніше, ніж зазвичай, і набагато ближче. Від вибухів повилітали шибки, було перервано електропостачання лікарні (яке відновили вранці), пошкоджено газопровід.
«Був дуже сильний запах газу. Якби в те ж саме місце потрапив другий снаряд, мабуть, знесло б півлікарні» – кажуть медики.
Лікарі запалили свічки, роздали їх на сестринські пости. Хворі – хто міг ходити – були в коридорах. Ліжка тих, хто не міг ходити, відсунули якнайдалі від вікон. Власні відчуття від обстрілу лікарі описують так: «Здебільшого ми переживали за хворих, особливо лежачих, яких було б важко транспортувати до підвалу, тим більше - в темряві».
На щастя, жодного вбитого чи пораненого внаслідок обстрілу на території лікарні не було, нікого не привезли і вранці після обстрілу.
О 5 ранку доставили лише нетверезого 18-річного хлопця, якому розбили губу. Губу зашили при свічках. На жаль, вдень у Попаснянській ЦРЛ таки з’явились «трьохсоті»: кілька наших бійців підірвались на фугасі.
Вранці Дмитро й Віктор нарахували навколо лікарні п’ять вирв від снарядів САУ різного калібру, у тому числі 152 мм. Найближча від лікарні вирва – у 20 метрах. Враховуючи те, які об’єкти російська авіація піддає бомбардуванням у сирійському Алеппо, можна стверджувати, що обстріли лікарень є «фірмовим російським стилем» ведення війни.
Правник-міжнародник Геннадій Друзенко, співзасновник і керівник ПДМШ, пропонує наступні перемовини щодо розведення військ провести не в Мінську, а в Попаснянській ЦРЛ: «Тоді б сторони переконалися, що домовлятися про будь-яке перемир’я чи «розведення сил і засобів» з агресором, який щодня в Україні, Грузії, Сирії тощо цинічно витирає ноги о засадничі принципи статуту ООН та міжнародного гуманітарного права, це завжди пастка і шлях до нових жертв. Якщо у нас досі триває не війна, а «антитерористична операція», варто пригадати перевірену часом максиму: «Жодних домовленостей з терористами», – і просто дотримуватись її».