Природна родючість українських ґрунтів у поєднанні з сучасними технологіями вирощування може дати високі врожаї. Проте ні сучасні технології, ні новітні сорти гібридів не забезпечують ефективне рослинництво, коли бракує головного джерела життя на Землі – води. До того ж останніми роками у світі відбувається глобальне потепління кліма¬ту, яке суттєво впливає на динаміку аграрного виробництва. Лише за останнє десятиліття Україна вже неодноразово переживала шалену літню спеку та багатоденні періоди за відсутності опадів. І, приміром, в багатьох південних регіонах України кожні 6-8 років з 10 оцінюються як сухі та посушливі. Саме через це питання врожайності часто стояло дуже гостро. А якщо ще резюмувати, що площа сухої та дуже сухої зони зросла на 7%, а площа перезволожених земель скоротилася на 8%, то для фермера це просто страхітливий сон.
Тому, щоб не наступати на старі граблі у майбутньому та унеможливити сільськогосподарського колапсу потрібно діяти навіть не зараз, а ще вчора. І тут справа не лише у порятунку українських чорноземів від посухи. Мова йде про раціональне використання землі та підвищення врожайності вирощуваних культур. Існуючий стан зрошувальних систем потребує проведення термінових заходів з модернізації та реконструкції. А це, у свою чергу, вимагає значних фінансових ресурсів та визначення шляхів вирішення. Однак тут варто констатувати, що альтернативи зрошенню немає. Щоправда, в результаті занепаду зрошувальних систем маємо значні скорочення площі поливу: з майже 2,3 млн га у 1990 році до 472 тис га у 2015 році - без врахування Криму. І якщо узагальнити за 25 років, то зменшення площ поливу скоротилося у неймовірні 5,5 разів. А площі сухої та дуже сухої зон в Україні становлять 11,6 млн га орних земель. Невтішно приголомшує і середня врожайність зернових та зернобобових культур в зоні степу 15 років - 23 ц/га. Тоді як частка регіону в загальному обсязі виробництва зерна скоротилася за 25 років з 48% до 37%. А потенціал зрошуваних систем півдня України використовується лише на третину. Найефективніше використовуються зрошувані землі у Херсонській області: із наявних 426,8 тис. га зрошуваних земель у поливному режимі використовується 291,8 тис га (70%). Слід зауважити, що це єдина область, яка повністю поливає підготовлену до роботи площу протягом останніх років. У інших областях ситуація в рази гірша. Приміром, показник використання зрошуваних земель у Одеській області складає 19%, у Дніпропетровській - 14%, а у Миколаївській ще менший відсоток – 13.
В стратегічному плані необхідна сучасна концепція використання зрошуваних земель. Наша команда розробила стратегію з відновлення та розвитку системи зрошення. Для її розробки міністерство за домовленістю із Світовим банком створило координаційну раду та п'ять робочих груп: бачення мети сектору зрошення та дренажу; огляд поточної ситуації у секторі зрошення та дренажу; утворення інституційних та законодавчих основ реформування сектору зрошення; програма реконструкції та модернізації зрошувальної та дренажної інфраструктури; розробка інвестиційного плану та дорожньої карти реформування сектору та організації інвестиційних проектів. При цьому реалізація проекту зрошення на півдні України, який охоплює 5 областей (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська) стратегічно важлива для України.
Поки що варто констатувати, що сьогоднішній стан зрошувальної інфраструктури України невтішний: зношеність насосних станцій, каналів та трубопровідних мереж досягає, щонайменше, 82%. Адже навіть згідно з матеріалами інвентаризації, яка проводилася спільно з Держводагентством України у 2013 році, із 2,17 млн га на площі 737,5 тис. га можна здійснювати полив без додаткових капітальних вкладень у зрошувальні системи. А через зношеність, відсутність насосно-силового обладнання та незадовільного гідрогеолого меліоративного стану безповоротно втрачено у зрошуваному землеробстві 361,4 тис. га. З того часу ситуація лише погіршилася. А якщо додати до цього анексований Крим та окуповані території Донбасу, то картина доволі сумна. З майже 1,7 млн. га зрошуваних земель у південному регіоні поливається лише 450,8 тис. га. Тоді як не поливається через незадовільний стан трубопроводів 795,9 тис. га,а через відсутність дощувальних машин – 495,1 тис. га. Підлягає списанню – 227 тис. га.
Попри непросту ситуацію зараз, відновлення зрошення відкриє Україні хороші перспективи в українському агросекторі: лише відрегулювавши поливи на площі 500-550 тис. га. дозволить нам додатково виробляти сільськогосподарської продукцію на 8-10 млн. тонн щороку. І це, мінімум. До того ж такий амбітний план не з галузі чогось фантастичного. Адже він може бути реалізований вже до 2020 року. Звичайно, безапеляційним залишається той факт, що реалізація цих перспектив вимагає коштів. І за експертними оцінками, тут має бути залучено 1,5-2 млрд. доларів. І ці кошти можуть виправдати себе у повній мірі. Оскільки тут не лише справа у розвитку інфраструктури та підвищенні ефективності сільськогосподарської продукції. Тут йдеться про важливий соціально-економічний ефект: це і збільшення надходжень до державного бюджету, це і розвиток сільських територій і нові робочі місця. Адже в розрахунку на 1 млн. га зрошуваних земель це становитиме понад 70 тис. працевлаштованих осіб.
Проте на шляху до залучення іноземних інвестицій необхідно вирішити ще ряд організаційних, технічних, фінансових питань, які назріли. Внаслідок розпаювання земель відбулося подрібнення земельних ділянок, але механізми консолідації і відповідальності за цільове використання земель не врегульовані. Землі отримували як зрошувані, але, не маючи ресурсів, почали їх використовувати як богарні. Тому тут на законодавчому рівні зрошувальним землям необхідно надати особливий статус, де врахувати особисту відповідальність власників і орендарів зрошувальних земель за їх використання не за цільовим призначення – не тільки як земель сільськогосподарського призначення, а саме, як зрошуваних. Це дасть змогу потужним землекористувачам консолідувати зрошувані землі до технологічних масивів на умовах оренди. Адже враховуючи тривалі терміни окупності коштів вкладених у відновлення зрошувальних мереж та придбання дощувальної техніки термін оренди таких земель має бути не менше 10-15 років. Варто відзначити, що деякі заходи для відновлювання зрошуваних земель та розвитку інженерної інфраструктури уже зроблені. Зокрема, збільшено строк оренди земельних ділянок (не менше 7 років) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства і заборонено приватизацію об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем та земель, на яких ці об'єкти розташовані. Загалом, форма власності – це, окреме, але вкрай важливе питання. Адже на сьогодні маємо те, що одна частина систем зрошення належить державі, друга - у комунальній власності, а третя - у приватній. А для потенційного інвестора дуже важливо розуміти, кому будуть належати ці системи, щоб їх фінансувати.
Також тут варто говорити про нарощування площі поливу шляхом модернізації систем зрошення на землях, що раніше поливалися з використанням внутрішньогосподарських мереж. При цьому не варто забувати, що сьогодення вимагає відновлювати зрошення з дотриманням вимог екологічної безпеки та з урахуванням особливостей природних ландшафтів. А основою для реалізації стратегії мають стати унікальні інвестиційні проекти.
Інвестори мають бути впевнені, що долучившись до цієї великої справи, вони отримають хорошу фінансову віддачі зі свого капіталу. А нашою спільною задачею є створення інфраструктури, яка буде відповідати інтересам України навіть не на роки, а десятиліття. Приміром, відновлення систем зрошування лише на півдні України зіграє надважливу роль у світлі виходу на іноземні ринки. Адже дозволить стабільно отримувати високі урожаї сільськогосподарських культур, фруктів та овочів високої вартості у безпосередній близькості до експортних портів. У цьому контексті варто визнати, що зрошення має стати загальнодержавним проектом. Оскільки подальший занепад систем зрошення спричинить не лише їх руйнацію, а це загрожує продовольчій безпеці. Тоді як відновлення та розвиток систем зрошення може стати справжнім двигуном економічного відродження країни та дозволить не лише відвоювати, а й зміцнити лідерські позиції в аграрній галузі на міжнародному рівні.