На жаль, вони широко відомі:
1. Підкуп, пряма та непряма купівля голосів окремим кандидатами в округах та цілими партіями за списки;
2. Засилля політичної телевізійної реклами одних учасників, за умов одночасної відсутності доступу до ТВ в інших учасників змагання;
3. Фальшування та використання адміністративного ресурсу.
На жаль, аналіз проголосованого за основу Верховною Радою документу свідчить, що жодної з найболючіших проблем місцевих виборів законопроект «Про місцеві вибори» №2831-3 від 28.05.2015р. не долає. Замість того, щоб подолати ці проблеми, а також запровадити два тури з виборів міського голови, відобразити в законі процес децентралізації тощо, законопроектом пропонується відкинути нас назад, абсолютно ігноруючи досвід місцевих виборів минулих років.
Більше того, автори повертають нас далі, в 2006-2010 роки, забуваючи навіть про ті зміни, які вже були внесені в 2014 році в діючий закон про місцеві вибори. Нагадаю, що після Євромайдану, перед початком поновлення проведення місцевих виборів ВРУ внесла зміни в закон, а саме дозволила само висування, запровадила заставу, розширила участь громадян в формування комісій та спостереженні за виборами тощо.
Автори та Верховна Рада не розуміють, що таке місцеве самоврядування
Найбільша вада запропонованого законопроекту, це партизація виборів. Висунення кандидатів в депутати окремих місцевих рад можливо тільки від партій. Відчувається гостре бажання верхів взяти під контроль низи, що за визначенням суперечить змісту місцевого самоврядування. «Партії», як це вже було в 2006-ому та в 2010-ому роках, хочуть відрізати широкі кола громадян від впливу на місцеву владу, що йде в розріз з задекларованим курсом на децентралізацію. Тобто нас повертають до системи, яка існувала після Помаранчевої революції та була ліквідована після Євромайдану – партійні вибори на місцях. При тому, планується також підняти бар’єр до 5%, щоб окрім громадянського суспільства, викинути з процесу також потенційних конкурентів – непарламентські партії.
Автори не враховують реального стану речей, а саме те, що на сьогодні в Україні існує значна кількість реальних та дієвих об’єднань громадян. Більше того, через значну активність громадських, волонтерських, благодійних, молодіжних та інших ініціатив, деякі експерти поспішили назвати наше суспільство громадянським. Звісно, до громадянського суспільства нам ще дуже далеко, але беззаперечним фактом є те, що громадські структури в Україні вже існують, вони реальні та діють по всій країні.
В той же час, жодної справжньої партії в Україні немає. Технологічні проекти олігархів, фан-клуби кандидатів в президенти та окремих лідерів виникають та зникають, але жодної ідеологічної партії в парламенті немає. За найоптимістичнішими опитуваннями, кількість членів партій не перевищує 2-3% суспільства, а в той же час учасникам інших організацій є значно більше людей. Так, близько 17% людей мають відношення до волонтерського руху, а довіряють громадським структурам взагалі 45%.
Але інститути громадського суспільства, це не тільки активісти та волонтери. Це наприклад також об’єднання мешканців будинків та мікрорайонів. Їх учасниками є більше людей, ніж всіх активістів разом взятих, адже об’єднання власників житла вже існують в 20% багатоповерхівок. І це тільки початок. Так, станом на початок 2015 року в Україні налічується 16 569 об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлових кооперативів, а також 1529 юридичних осіб – органів самоорганізації населення, в формі будинкових, квартальних, вуличних, мікрорайонних комітетів. Хай не всі з них ефективні, результативні та дієві, але значна частина їх належно виконує свої функції на місцевому рівні. Саме там вони, на відміну від осередків політичних партій, навчилися вирішувати місцеві проблеми. Тоді навіщо активістам будинків хочуть заборонити брати участь в місцевих виборах? Та для того, щоб вони не мали прямого доступу до бюджетних коштів, ресурсів, комунальних підприємств тощо, а продовжували бігати в «фейкові» партій, а ті могли придумовувати схеми з відкатами, корупцією та власними «інтересами».
А ще, окрім громадських формувань, ОСББ, кооперативів та ОСНів, на місцевому рівні активно працюють інші утворення:
- громадські, молодіжні організації, клуби, спортивні товариства;
- асоціації підприємців, професійні об’єднання;
- студентське та професійне самоврядування;
- благодійні фонди, меценати, благодійники;
- ветеранські організації, національно-культурні товариства;
- правозахисники, екологи, журналісти, в тому числі громадські, активісти сфери культури і т.д. і т.п.
То чому, оголосивши пріоритетним курсом децентралізацію, держава робить протилежне. Навіщо, замість запустити в місцеві ради активістів громадського суспільства та зробити незворотнім процес побудови місцевого самоврядування, депутати Верховної Ради хочуть встановити партійну монополію?
На мою думку, однією з причин, є небажання втратити владу через передання її людям реально. Адже в процесі децентралізації частина повноважень передається донизу, але якщо забезпечити формування зручних місцевих рад виключно з «своїх» людей, тоді жоден шматочок влади не буде втрачено. Все, що буде передано донизу, опиниться під контролем помічників тих людей, які це передали зверху. Відбудеться перекладання влади з однієї кишені в іншу, а люди побачать тільки процес, але не матимуть результатів. А з часом, коли суспільний запит на децентралізацію впаде, прийде нова хвиля суспільної апатії, можна буде розпочати зворотній процес – централізацію, тобто все повернути в початкові кишені.
Саме такий сценарій ми вже проходили після Помаранчевої революції. Тоді, щоб приборкати хвилю активності та відрізати громадянське суспільство від місцевих справ, була створена партійна монополія. Місцеві ради були укомплектовані Нашою Україною, Регіонами, БЮТ, Комуністами, Литвином тощо. З часом, Тимошенко та Янукович запустили зворотній процес централізації. І яка була реакція місцевої влади? Питання риторичне, замість бути локомотивом децентралізації, «партії» та місцеві ради стали її гальмом. Зараз, запропонований законопроект також є частинкою великого нового сценарію того, як олігархам приборками схвильоване та активоване суспільство, цього разу, після іншої революції та початку війни, яка ніяк не дає нам заснути, щоб прокинутися знову через 10 років. Прокинутися, і почати будувати знову місцеве самоврядування, яке в першу чергу представляє не партійні інтереси, а місцеві справи, учасниками вирішення яких є всі організації громадянського суспільства.
Законопроект суперечить взятому напрямку на об’єднання громад
В частині обрання місцевої влади об’єднаних громад, законопроект ділить громади на дві різні виборчі системи. При тому, якщо застосувати законопроект на практиці, то в окремих районах це призведе до двовладдя, адже пропонується обрати фактично дві ради в одному районі, а деякі міста автори свідомо або помилково цілком позбавили самоврядування.
Вже зараз в Україні кількість виборців в багатьох селищах перевищує кількість мешканців в окремих містах, і тому навіть діючий розподіл виборчих систем за формальним статусом населеного пункту не адекватний. Наприклад, в селищі Бородянка на Києвщині проживає 13 тис. мешканців, в селі Зимна Вода на Львівщині 10 тис., в селі Костянтинівка в Запорізькій області 12 тис. мешканців, у відомій Диканьці на Полтавщині 8 тис., а в селищі Ківшарівка на Харківщині аж 21 тис. мешканців. Притому в місті Батурин проживає 2,6 тис. людей, в м. Берестечко – 1,7 тис., а в м. Моршин тільки 6 тис. (воно також є містом обласного значення). А те, що пропонується законопроектом ще більше не відповідає логіці формування спроможних громад.
Кількість виборців в сільських та міських громадах буде відрізнятися, причому в багатьох випадках якраз в користь сільських громад. Якщо прийняти такий закон про місцеві вибори, то після завершення процесу об’єднання громад в Україні утворяться сільські громади з чисельністю бл.25 тис. мешканців, а виборча система там буде такою, як сьогодні. Натомість маленькі міста, в яких об’єднання не відбудеться або громади, які оберуть центрами для об’єднання невеликі містечка, в багатьох випадках нараховуватимуть менше 25 тис. виборців, але при тому матимуть іншу виборчу систему.
Це серйозна помилка. Потрібна однакова виборча система в об’єднаній громаді, незалежно від того, який населений пункт громади обрали центром своєї громади. Зробити це слід аналогічно до того, як закладено в Бюджетному кодексі, зокрема там об’єднаній громаді запропоновано такі бюджетні відносини, які має місто обласного значення або район в складі області, незалежно від того, який населений пункт є центром громади.
До речі, про об’єднану територіальну громаду та район. А що, якщо територія об’єднаної територіальної громади співпадає з територією району? Як це наприклад заплановано зробити в Миколаївській області, де 7 громад планується створити на рівні сучасних районів. Що тоді?
Аналогічна ситуація в багатьох інших областях. Законопроект про місцеві вибори не дає відповіді на це питання, хоча мав би чітко вказувати, що після проведення виборів депутатів об’єднаної громади, яка співпадає з межами району, повноваження депутатів районної ради припиняються, а також проводиться переобрання депутатів в обласну раду. Аналогічно мало би бути на рівні району – зміна переліку громад в складі району, мала б призводити до перевиборів депутатів в складі районної ради. Це звісно, якщо райони залишаються.
Стоп. Яке переобрання депутатів в районну та обласну раду від громади нижчого рівня, якщо виборча система не дозволяє цього зробити? Так отож. Тому і не можна приймати такий законопроект з такою системою, адже він не відповідає логіці процесу формування спроможних громад, а склад рад потім буде неможливо корегувати. Натомість на рівні деяких районів взагалі виникає двовладдя, а саме там, де громад і район співпадають в своїх межах.
Також законопроект передбачає обрання старост для тих населених пунктів, які в результаті добровільного об’єднання громад втратили власну раду та голову. Але тільки в селах та селищах. А міста? Або автори думають, що в результаті добровільного об’єднання громад центрами будуть виключно колишні міста, і жодного випадку об’єднання в громаду колишнього міста не буде? Або ми чогось не знаємо про програму формування спроможних громад, що знають автори або – це ще одна помилка в запропонованому законопроекті.
Автори цього законопроекту вкотре доводять просту істину. Без зміни адміністративно-територіального устрою, запровадити нову виборчу систему неможливо, щоб поєднати право громади на представництво в раді вищого рівня та разом з тим уникнути диспропорцій. Діюча система є компромісом між партійними інтересами брендів та правом громади на представника в раді вищого рівня, натомість запропонована виборча система руйнує існуючу систему та не дає відповіді на цілий ряд питань, дискредитуючи тим самим як ідею відкритих списків так і процес об’єднання громад.
Законопроектом пропонується скасувати проміжні місцеві вибори та робить крок до повернення імперативного мандату
Пропонується внести зміни в тому числі в закон "Про статус депутатів місцевих рад". Але зміна в цей закон вноситься тільки одна. Зокрема, в статті 5 «Дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради», змінюється п.7. «У разі дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради вибори чи заміщення депутата, який достроково припинив повноваження, проводяться відповідно до Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» на текст «У разі дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради вибори чи заміщення депутата, який достроково припинив повноваження, проводяться відповідно до закону про місцеві вибори».
На перший погляд наче все логічно, змінюється назва закону, тому вноситься відповідна зміна в закон про місцевих депутатів. Але чому тоді зміна тільки в статті 5? Адже в законі про статус місцевих депутатів старі Закони України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» зазначено в шести статтях, а саме в 2, 4, 5, 38, 42 та 46. Що це означає і чому в законі посилання на два різні закони про місцеві вибори?
Все просто. Ця ситуація повторюється вже не вперше. Такі ж, часткові зміни в закон про місцевих депутатів вносилися Верховною Радою 12 січня 2007 року, коли запроваджувався імперативний мандат. Зокрема, було змінено саме так, як пропонується зробити зараз - тільки в 5 статті, а статті 2, 4, 38, 42 та 46 залишилися незмінним. От саме тому зараз в діючому законі про місцевих депутатів досі в цих статтях зазначено назву закону про місцеві вибори «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», який був скасований ще в 2004-ому році.
Вдруге ситуація повторилася при прийнятті діючого Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" 10 липня 2010 р. Тоді було внесено зміни в закон про статус місцевого депутата, але теж не комплексні. Зокрема, була скасовано раніше впроваджений імперативний мандат. Янукович таким чином позбавив партії можливості виключати з місцевих рад депутатів-перебіжчиків, що відкривало дорогу до формування підконтрольних провладних більшостей незалежно від результатів виборів.
Отже, це не вперше та невипадково. Робляться такі зміни для того, щоб наступним кроком після запровадження монополії політичних партій на висунення кандидатів в місцеві депутати, відновити імперативний мандат, тобто забезпечити контроль партій над депутатами. Бо як інакше пояснити, чому Верховна Рада вже понад 10 років не корегує інші статті з згадкою старого закону про місцеві вибори, попри прийняття за цей час трьох різних виборчих систем (2004 – закриті партійні списки, 2010 – змішана партійна система, 2014 – зміна система з правом самовисування), але разом з тим, за цей час ВРУ кілька разів змінювала статті саме в цьому законі і саме про відкликання політичними партіями?
Замовники, які лобіюють законопроект №2831-3, хочуть поставити під контроль партійних проектів всі місцеві ради України та персональний склад депутатського корпусу. Це нічим не відрізняється від аналогічної діяльності влади після Помаранчевої революції, коли було запроваджено партійні списки в місцеві ради, що максимально за політизувало місцеві ради. Та якраз саме це не дало можливості подолати розкол країни на два табори, який було штучно внесено в країну раніше. Підтвердження тому, що часткові зміни в закону про статус депутата місцевої ради є не випадковістю, а свідомим вибором, ми знаходимо також в пояснювальній записці авторів законопроекту. Зокрема, в ній зазначено, що: «за запропонованою моделлю потреба в проведенні проміжних виборів буде відсутня. У разі достроково припинення повноважень депутата, обраним визнається наступний за черговістю кандидат у списку місцевої організації партії (блоку), складеному за результатами виборів у відповідності з рівнем підтримки кожного кандидата. У разі вичерпання списку місцевої організації партії (блоку) мандат залишається вакантним до обрання нового складу ради». Таким чином, у виборців просто не буде потреби відкликати обраного депутата. А тому і сенсу викреслювати згадку про давно скасований закон про місцеві вибори 1998-2004 років в законів про статус місцевого депутата просто немає.
Децентралізація? Пряма демократія? Підзвітність влади громаді? Та ні, схвалений за основу законопроект орієнтований на інше. Замість того, щоб вдосконалити статті 37-39 закону про статус депутатів місцевих рад, дати виборцям практичні, зручні інструменти підзвітності, відкликання депутатів місцевих рад та привести його у відповідність з законом про місцеві вибори, робиться протилежне. А саме, законопроект формулюють так, щоб після виборів дати партіям можливість поповнювати склад місцевих рад та переформатовувати його самостійно, не турбуючи зайвий раз виборців.
Коли депутати згадають, навіщо потрібні районні та обласні ради?
Конституція України визначає, що обласні та районні ради, це не такі самі ради, як сільські, селищні та міські. Це ради специфічні. Вони створені для представлення спільних інтересів громад.
Це означає, що кожна районна та обласна рада повинна мати щонайменше одного представника від громади нижчого рівня в складі ради. Партійна система, хай навіть з відкритими списками, не може забезпечити такого представництва до того часу, поки не буде проведена адміністративно-територіальна реформа. В Україні є сільські, селищні, міські громади з дуже різною кількістю населення. Більше того, є райони з чисельністю населення 5-7 тис. мешканців, які теж мають право бути представлені в обласній раді.
В 2006-ому році, приймаючи партійні списки, Верховна Рада вже раз ігнорувала цю вимогу Конституції. В 2010 році це було виправлено, діюча система є компромісом між апетитом партій (список) та правом громади на представництво (округи в межах громади). Нині ж, автори законопроекту про місцеві вибори пропонують обирати депутатів районних та обласних рад аналогічно з міськими виборами, тобто ділити межі на територіальні округи. Але ці округи не співпадатимуть з межами громад, таким чином всі малі громади, а їх більшість, не матимуть своїх конкретних депутатів в раді вищого рівня. Це одночасне і порушення Конституції і логіки задекларованого курсу на створення реального місцевого самоврядування.
Нещодавно Конституційна комісія та президент України оголосили, що вже в цьому році планується скасування РДА та ОДА, а при районних та обласних радах будуть створені виконкоми. То може хоч зараз автори визнають, що запропонований текст законопроекту не відповідає ні поточному тексту Конституції України, ні тим важливим змінам, які пропонуються?
Замість висновку про неконституційність законопроекту
В ці дні ми святкуємо 19-років від прийняття Конституції України. Якщо прийняти даний законопроект, то один і той самий громадянин, в межах одного й того ж конституційного поля, не зможе балотуватися самовисуванням в депутати міської, районної, обласної ради, а також в раду об’єднаної громади міського рівня, але при тому може балотуватися без посередництва партій в президенти, мери, старости, народні депутати, депутати сільської, селищної ради, ради об’єднаної громади в селі та селищі. Це конституційний абсурд, а не забезпечення права на місцеве самоврядування. Такими абсурдами переповнений законопроект, тому в такому вигляді його приймати не можна в жодному разі!