Зараз у Іловайському котлі гинуть бійці українських добровольчих батальйонів «Донбас», «Дніпро», «Світязь», «Херсон» та «Доброволець». Їх, озброєних в основному стрілецькою зброєю, десять днів обстрілюють з «градів», гаубиць та мінометів. Відповісти нічим. Ще 20 серпня сайт LB.ua оприлюднив інформацію про те, що добровольцям у Іловайську потрібна негайна допомога. Нас звинуватили у панікерстві і запевнили, що допомога уже йде. Але допомоги так і немає. Не зважаючи на те, що її пообіцяв надати сам верховний головнокомандувач.
«Чекати більше нічого. Нас обдурили в черговий раз. Звертаюся до всіх небайдужих українців із закликом врятувати наших побратимів. Якщо їх кинули багатозіркові генерали. То я вірю, що їх не кине український народ. Жодної допомоги сьогодні не буде. Відповідальні за це міністр оборони та командувач АТО. Немає навіть команди пробиватися до своїх. Зараз, якщо слабкі поки що заслони на трасі Кутейниково-Старобешево затвердіють, з’явиться друга лінія блокади, і це буде братська могила», – написав кілька днів тому командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко, закликавши людей прийти з пікетом на Банкову.
Важливий момент: похід на Іловайськ – не самовільна ініціатива добровольчих батальйонів, як це зараз намагаються представити. Це була операція, затверджена керівництвом АТО. «План був погоджений і затверджений керівництвом АТО, безпосереднє керівництво здійснював генерал Хомчак, командувач сектору «Б», якого я поважаю за особисту мужність і тверде керівництво військами. У підсумку, з різних причин місто довелося брати меншими силами. Зараз можна назвати і кількість – 340 осіб. Якби туди зайшли підкріплення, Іловайськ був би повністю під нашим контролем ще 19.08. В той же день я був поранений і пішов відлік нашим жертвам. 20.08 до нас зайшов батальйон «Дніпро», точніше, його окремий підрозділ. Бійці відбивали танкові атаки, пережили мінометні обстріли, «Гради», «Смерчі», «Урагани»… Усі втрати – не від штурму, а він спроб малими силами утримати місто», – стверджує Семен Семенченко.
Сьогодні добровольці пішли на прорив оточення. І саме зараз, у ці години наші бійці ведуть запеклий бій, намагаючись прорватися до своїх. Допомоги досі немає. Лише обіцянки.
Я не військовий експерт і не беруся судити про ефективність керівництва АТО, окремих генералів чи Збройних сил загалом. Не хочу обговорювати також конспірологічні теорії про те, що окремі представники влади з певних причин бояться добровольчих загонів. Але одне можу сказати напевно: нормальна держава своїх у біді не кидає.
Україна в цьому сенсі – поки що не нормальна. На жаль, наша держава не надто відрізняється від путінської Росії, де люди у формі – гарматне м'ясо і нічого більше. Так, є колосальна різниця у ставленні суспільства, у настроях громадян, проте у головах, у способі мислення людей, обтяжених владою, – той самий всепереможний тоталітарний совок, для якого людина та її життя важать небагато.
Особливо рельєфно це проявляється у питаннях матеріального забезпечення війни і все, що з цим пов’язано.
– форму, амуніцію, тепловізори та коліматори, каски та бронежилети, їжу та ліки, навіть безпілотники та додаткову броню для техніки армії та добровольцям забезпечують волонтери;
– лікування поранених – теж за гроші небайдужих українців;
– допомогу сім’ям загиблих збирають через соцмережі.
Лише один приклад: за підрахунками мого колеги Євгена Кузьменка, 80% медичного забезпечення бійцям в зоні АТО постачають волонтери. Не держава.
Коли Петро Порошенко на День Незалежності назвав війну Вітчизняною, він був на сто відсотків правий: агресії Росії протистоїть уся країна. Більшою мірою, аніж держава...
У нас попереду – довга дорога складних еволюційних та революційних змін. Насамперед, – у головах. І найперше, що потрібно усвідомити усім: держава для людини, а не навпаки. Банально? Однак саме на цій простій істині має бути збудована нова Українська держава. Держава, яка ніколи більше не кине в біді жодного свого громадянина. Все інше – вторинне.