Наступним був червоний директор, який мав врятувати країну від негідників, які розвалили таку прекрасну країну з найкращою у світі освітою та ковбасою по 2.20.
Приблизно тоді ж частина країни повірила в генерала КГБ. Його «спокійна сила» зачарувала навіть декого з тих, кого генерал свого часу відправляв по етапу.
Інші вперто берегли вірність старорежимним богам, чиїм представником на місцевих землях став губастий «вождь червоношкірих» – метушливий і абсолютно нехаризматичний. Зрештою, він був лише слугою-жерцем – напівзогнилого божка можна було на власні очі побачити у зікураті у центрі сусідньої столиці.
Потім прийшов «месія», який пообіцяв 10 мільйонів робочих місць і маленькі українці співали йому осанну на Майдані.
Згодом – о диво! – багато людей повірили у двічі судимого недорікуватого хама. «Залізний господар», непізнаний як Африка, мав навести лад після месійки – і люди кидалися цілувати йому руки.
Зібравши криваві жертви хам утік, але країна швидко забула про нього – на сцені стояв уже новий кумир. Солодкоголосий мільярдер пообіцяв за кілька тижнів зупинити війну і всі повірили, що він не лише спритний бізнесмен, але й талановитий стратег та полководець.
Разом з розчаруванням прийшов черговий етап політеїзму – секти свідків кривавого пастора, хлопчика, який прогнав диктатора, та іншого хлопчика, який повернувся з самої Америки, абстрактних комбатів, і в натурі конкретного губернатора множилися і дробилися, об’єднувалися і розколювалися зі швидкістю, подиву гідною навіть для наших країв.
Зараз многобожжя в черговий раз відступає під натиском монотеїзму. Рятувати країну вийшов на поле бою грузинський князь зі своїми вірними витязями.
Наче сніг, звівали милість на підданців, ласки гідних,
І сиріт, і вдів гляділи, і збагачували бідних,
І карали лиходіїв та підступників огидних, –
Вовк з ягням паслися вкупі у владарствах їх лагідних.
І от країна, затамувавши подих, стежить, як новий кумир хоробро виступає на прю з нечестивими прокурорами і навіть чиновниками Державіаслужби. І мільйони уст шепчуть як молитву: «Так, це він – той, хто врятує Україну». Тобто, спочатку врятує окремо узяту область, а вже потім у славі прийде і сяде на престолі у Києві…
Україна – це така величезна кумирня. Занедбаний храм десятків, сотень фальшивих божків, де в пошуках нового кумира бродять між черепків скинутих ідолів затуркані люди. Язичники. Бродять, щоб упасти на колінця перед черговим об’єктом поклоніння з криками «порятуй». Замість того, щоб прибрати черепки, змести пил і збудувати на місці кумирні самотужки хоча б комфортне селище. Яке – можливо – згодом стане ще більш комфортним містом. Але вірити в кумира простіше.
P.S. Як кажуть соціологи, 9 із 10 українців вважають себе християнами. Тому дозволю собі нагадати другу заповідь. "Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі зверху, і що на землі знизу, і що в водах нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм”.