Парад героїв творів Миколи Гоголя і ярмарок з салом, варениками і шашликами, ряжені козаки, конкурси садівників-городників та місцевих красунь, концерти запрошених артистів: від місцевої радянської співачки Анне Вєскі до аматорських колективів з України, Литви та інших країн. В такому звичному для провінційних українських містечок, але дивному для Естонії форматі в невеликому промисловому місті Маарду з 2002 року проходить традиційній осінній ярмарок.
Починався він як фестиваль української культури «Сорочинський ярмарок», але після російської агресії проти Україні змінив свою назву. Щоб не дратувати Росію і величезну російську діаспору в Естонії його охрестили банально - «Осіння карусель». Проте на популярність фестивалю це не вплинуло: він досі є одним із наймасовіших заходів за межами столиці в Естонії, що збирає десятки тисяч глядачів і учасників.
Маарду як місце проведення ярмарку–«каруселі» є невипадковим. Це селище виникло в радянські часи завдяки розробці фосфоритних родовищ. Згодом тут побудували величезний хімічний комбінат, куди направляли працювати переважно росіян. Лише в 1991 році Маарду отримало статус міста, яке досі має славу одного з найбільш російськомовних в Естонії. У ньому збудували церкву Московського патріархату, а серед населення естонців й досі проживає небагато - менше п’ятої частини. З місцевих трьох шкіл одразу дві – з російською мовою навчання.
Радянський за своїм духом «Сорочинський ярмарок», що згодом перетворився на «Осінню карусель» став головним героєм документального фільму естонського кінорежисера Владіміра Лоґінова «Свято».
- Я опинився в просторі, в якому нема часу, взагалі нічого. Я не міг зрозуміти, це відбувається зараз чи десять років тому назад. І все, що там відбувалось, було так колоритно, так по-гоголівськи, що не могло не затягнути, - зізнався режисер.
«Свято» стало учасником конкурсної програми фільмів країн Балтії Талліннського міжнародного кінофестивалю «Темні ночі» (PÖFF). Після показу стрічки ми зустрілись з Владіміром Лоґіновим і поставили йому кілька запитань.
“Все це може виглядати абсурдно”
- Одна з глядачок «Свята» назвала його фільмом про застиглий час. Скоріше, це вікно для вивчення культурного феномену заходу в Маарду – як подібні свята організовуються, чому в їхніх рамках проводять конкурси красоти. І наскільки абсурдно все це може виглядати.
Фільм повністю чорно-білий, тому що через занадто яскраві фарби було важко виділити якихось людей з цього безкінечного карнавалу. З іншого боку, це робить фільм позачасовим.
“Українського в ярмарку було мало”
Цей ярмарок започаткували на початку 2000-х років. Він проходить досі, але змінив свою суть після 2014 року. Його організатори не захотіли бути україноспрямованими. Адже в Естонії суспільство [після російської агресії в Криму і на сході України] теж розділилося на дві частини, на тих, хто підтримує Росію або Україну. Тож організатори перейменували ярмарок на «Осінню карусель».
В ярмарку з самого початку було мало суто українського. Хоча українців у Маарду проживає чимало. Вони поселились там після Олімпіади 1980 року. Доволі сильною, хоча й не дуже чисельною є й українська діаспора в Таллінні, а також у Пярну. Але в Маарду вона все таки більша. В побуті вони переважно спілкуються російською та охоче віддають своїх дітей у російськомовні школи.
Російськомовні естонці не намагаються інтегруватися до естонського суспільства. Навіть молодь. У самих естонців достатньо причин встановлювати свої правила і межі. Приміром, у Таллінні заборонена будь-яка реклама не естонською мовою. Але фактично столиця живе подвійним життям. Разом із естонцями тут існує й паралельний російськомовний світ, витіснений на периферію.
Цей розділ у 2014 році був доволі сильним. Справа в тому, що в Естонії доволі сильно представлені російські медіа. Багато людей у російськомовному середовищі дивляться лише російське телебачення. Тож організатори ярмарку вирішили пом’якшити всі гострі кути, щоб ніхто не міг звинуватити їх в політизованості цього свята.
Чому подію в Маарду не помічають естонські медіа?
В Естонії існує межа між російськомовними та естономовними заходами. Естонські медіа часто ігнорують те, що відбувається в російськомовному середовищі. Так склалось історично. Якби подібний захід в естономовному середовищі також збирав би 15 тисяч чоловік у невеликому місті, то це б висвітлювалось дуже широко. Бо для Естонії це достатньо великі масштаби.
Іншим поясненням може бути проведення «Сорочинського ярмарку» саме в невеликому місті і що сам захід із року в рік повторює сам себе. Але в Естонії не так багато новин узагалі. Тож в естонських медіа висвітлюють усе, що тільки можна. Та з якихось причин захід у Маарду ігнорують.
Ярмарок у Маарду цікавий, переважно, російськомовним громадянам Естонії. У нас такими прийнято називати всіх вихідців з небалтійських країн колишнього СРСР – українців, білорусів, росіян, грузинів, азербайджанців, вірмен. Не в останню чергу через те, що всі вони звикли віддавати свої дітей до місцевих російськомовних шкіл.
Естонські медіа часто ігнорують те, що відбувається поза межами столиці, в регіонах. Хоча поняття регіону в нашій невеликій країні є певною умовністю. Те ж Маарду розташоване в 15 хвилинах їзди від Таллінна. Якщо дивитися на узбережжя, це місто фактично є частиною столиці. З іншого боку, в Маарду примудрились створити свій власний і дуже своєрідний світ, до чого доклав свою руку багаторічний мер цього міста Ґєорґій Бистров.
“Я ні над ким не сміявся”
Коли я знімав «Свято», у мене не було й думки посміятись над його героями. Потім у цьому фільмі вони побачили себе такими, якими вони самі себе бачать і відчувають. У мене з друзями щодо цього була навіть ціла дискусія. Вони казали, що не всі є такими, як герої фільму. Але мені здається, що кожен глядач може побачити в комусь із них самого себе. Я не намагався провести межу: «ось – ми, а ось це – інші». Єдине, чого я прагнув – щоб глядачам «Свята» було і смішно, і сумно.
Я б хотів показати «Свято» в Україні. Мені цікаво як його сприйме український глядач. Було б навіть цікаво прибрати посилання на те, що це знято в Естонії: чи зрозуміють в Україні, що місцем дії фільму є інша країна?