Про цю історію написано вже десятки статей. Мова йде про два батальні полотна авторства Мартіно Альтомонте – «Битва під Віднем» і «Битва під Парканами», які в роки войовничого атеїзму в 1960-х рр. були врятовані від нищення з костелу Святого Лаврентія у Жовкві Борисом Возницьким. У 2012 році завершилась епохальна реставрація полотен, після якої баталії були розміщені в Золочівському та Олеському замках – відділах Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького. Проте з 2012 року навколо полотен триває постійне протистояння, адже польська сторона закликає до повернення полотен до приміщення діючого сьогодні костелу. Прихильники чи байдужі говорять про відновлення історичної справедливості (бо полотна писалися для того ж костелу Святого Лаврентія у Жовкві), про реверанс перед «адвокатом України у Європі», який обіцяє забезпечити умови експонування, про проблеми України в пам`яткоохоронній сфері…
Але чомусь всі вони ігнорують 3 факти:
- Полотна є надбанням «світського», а не «релігійного» мистецтва кінця XVII ст., а отже не мають якогось одного конфесійного навантаження і апелюють до загальних християнських та людських цінностей. У XVII ст. костел для експонування було обрано виключно через те, що іншого місця в тому світі для цих цілей не було.
- Передачею баталій до костелу буде обмежено право доступу до культурної спадщини всіх громадян України незалежно від віросповідання, яке гарантує Конституція, адже іудеї, мусульмани часто оминають відвідування «не своїх» храмів навіть з туристичною метою.
- від повного знищення баталії Мартіно Альтомонте в 1960-х роках врятував Борис Возницький. І на реставрацію він погодився їх передати до Польщі лише після того, як в договорі записали, що полотна повернуться виключно до музеїв. Польська сторона тоді на це погодилися, а тепер не хоче дотримуватися договору, ними ж підписаного?
До того ж вбачається певна непослідовність у діях польської сторони.
Україна вже давно забула і змирилася з втраченими в роки Другої світової війни культурними цінностями: 14 живописних полотен сакрального змісту Симона Чеховича, написані спеціально для костелу капуцинів у м. Олесько, сьогодні перебувають в костелі м. Сендзішова біля Жешова; основну мистецьку колекцію, що свого часу містилась у Підгорецькому замку (живопис, меблі, посуд, гобелени) ми відтак можемо бачити тільки відвідуючи Окружний музей м. Тарнова…
Але якщо говорити про Жовківські «скарби» та відновлення історичної справедливості, то чому тоді польська сторона не розглядає варіант історичного повернення на депозит до того ж діючого костелу Святого Лаврентія інших жовківських старожитностей? Адже відомо, що в Кракові в костелі домініканів знаходяться портрети Станіслава Жолкевського, Станіслава Даниловича, Софії Данилович, Регіни Жолкевської – які були написані для того ж Жовківського костелу і довгий час там перебували. У парафіяльному костелі міста Белжець перебувають келики, потирі, релікварій, далматики, орнати з того ж Жовківського костелу. Гербовий килим ручної вишивки – експонується у Любачеві…
Пане Президенте, пане Прем’єр-міністре, пане Міністре, Вам не видається ситуація лицемірною? Особливо зараз, за кілька днів до дня народження будівничого музейної справи України Бориса Возницького? За кілька днів до оголошення переможця Премії імені Бориса Возницького за особистий внесок у розвиток музейної справи України? Ми будемо вшановувати одних, паралельно нівелюючи їхні здобутки?
Що у вашому списку на черзі наступне?!..