Президент почав з компліментів 1-му національному та Тарасу Шевченку. Пообіцявши проводити щотижневі зустрічі з пресою, сказав що вимагатиме такого ж від уряду. Цікаво, чи має президент конституційне право щось вимагати від уряду?
Далі ПП перейшов до теми війни. З його слів, Україна за час війни втратила 1549 життів військових. Він назвав втрати по відомствах, але я не почув серед них загиблих героїв із добровольчих батальйонів. Вважаю, що президент повинен прирівняти убитих та поранених бійців з таких батальйонів до військових втрат з відповідними компенсаціями сім’ям героїв.
Перелічуючи наших найбільших іноземних друзів, поряд з традиційними США, Польщею, Британією, країнами Балтії тощо, Порошенко назвав і Німеччину. Сподіваюсь, що це має підстави, а не просто побажання Петра Олексійовича.
Президент сказав, що Крим український, але ми повернемо його під свій контроль, коли всім буде зрозуміло, що в Україні живеться краще, ніж у Криму. Справді, воєнного рішення не видно.
Президент заявив, що коаліція “цементує владу”, а інтервєюер – Зураб Аласанія – дозволив собі не погодитись, зауваживши що коаліція “розмиває відповідальність”. Порошенко бурхливо апелював. Неодноразово хвалив уряд. Виправдовував Голову НБУ, відзначивши, що альтернативи емісійному фінансуванню бюджету в 2014 році не було. Похвалив свою команду у диверсифікації поставок газу в Україну. Я зробив висновок, що відставка Уряду та Голови НБУ не передбачається, слухи безпідставні.
Обіцяв подолати корупцію, посадити “судову касту” і пояснив, що вона має конкретне ім’я, бо хабарник, міліціонер, прокурор, суддя – усі мають конкретні прізвища. На жаль, і сьогодні вони не прозвучали - поки що влада безсильна покарати навіть найбільш одіозних суддів.
Ще Порошенко пообіцяв відправити у відставку медичних чиновників, якщо в місячний строк не спростять процедуру закупівлі закордонних медикаментів. Має право?
І хоча на сході у нас не війна, а АТО, Петро Олексійович оголосив, що ми маємо другий фронт - всередині країни, зі старою системою.
В цілому, на мій погляд, президент був переконливим, в папірці заглядав лише за деякими цифрами. Безперечно, поки що Петро Порошенко – кращий президент України з усіх, що були. Але хочеться більшого. Хочеться, щоб слова та наміри швидше трансформувалися у видимі результати.