Автор – галичанин, тож він описує різноманітні кривди, що чинилися консервативно налаштованим західноукраїнським урядовцям та Галицькій Армії з боку соціалістично налаштованих наддніпрянців. Читати – страшно… І це не перифраз слів Винниченка про історію та бром. Просто боляче читати як тисячі гинули чи зневірювалися через своїх же. Як втоптували в багнюку кращі ідеї та пропозиції, як руйнували банальний лад і порядок, проводячи час в мітингуванні, вишукуванні «зрадників» та боротьбі з «надто правими». Біда та й годі. Не дивина, що ГА зрештою уклала угоду з білими. Учергове повторюся – збірки документів та спогади читати найцікавіше та найстрашніше. Під катом – кілька уривків зі спогадів.
[…] В справі освідомлювання [піднесення національної свідомості – І.Й.] народа робила галицька армія, що могла: скликала віча, видавала відозви. На початок наслідки були добрі. Але відділи війська пере двигалися з місця на місце, а на трівалий успіх треба довшої праці тих самих людей на однім місці. Петрушевич ходив до Петлюри в справі освідомлювання народа друком і агітацією. Одержав відповідь:
- «Народ держиться не друком, тільки буком!»
Про цю відповідь згадував Петрушевич дуже часто – з гіркістю і все додавав: «Що це за люде, що за люде!» […]
[…] Так ішов час і йшли події – щораз прикріщі, щораз страшніщі. З Камінця втікав, хто міг, захопивши по можности як найбільше державних грошей під ріжними претекстами: курєрськими, дипльоматичними, партійними, інформаційними, видавничими, санітарними і т.д. без кінця. Багато тих людців, які вчас поміняли гроші й навіть не думали виконувати яке небудь зобовязання – пізнати тепер головно по тім, що вони мають елегантні й достойні міни та глибоко переконуючим або «з панська діскретним» тоном остро критикують тих, що – тяжко працювали й не крали грошей. Цим розуміється не кажу, що всі курієри, дипльомати, видавці і т.д. не сповняли обовязків. Світ знаменито [діалектично «чудово» – І.Й.] знає тих панів, що крали, бо бачить, як вони не сіють і не орють а живуть – і як живуть! І від коли живуть! І як ще довго житимуть собі гарно за крадені гроші! А де контроль? Де хочби одно звідомлення бодай про норми виплат держаних сум? […]
[…] Ті ліниві раби без освіти, що хотіли «правити» а не уміли, не могли стерпіти, що їм говорилося правду в очі. Це діялося зрештою по всіх установах, де Галичан з університетською освітою давали на підрядні місця під «управу» всяких вічних студентів, шоферів, бухгальтерів, побережників і тим подібну «демократію», яка попри чіпала собі титули міністрів, радників, отаманів і т.д. Ясно, що мені й не сниться виступати проти людей з тих пожиточних станів на високих становищах. Але нехай ті люде щось знають і щось роблять а н тільки їздять автами на обід. Нічого поганіщого від такої «демократії» не можна собі уявити […]
[…] Про історію побуту У.С.С. в турецькім замку в Камінци повинен хтось з очевидців написати окремі спомини. Бо там діялися річи не тільки цікаві, але й страшні: нпр. останьої ночі деякі У.С.С. поповнили самоубийства, бо не мали чобіт і не могли йти, а не хотіли дістатися в руки Ляхів [йдеться про наступ на Кам’янець-Подільський польських військ – І.Й.].
Ми їхали довго [з Кам’янця до румунського кордону, який йшов по Дністру - сучасна межа Хмельницької та Чернівецької областей – І.Й.] й так змерзли, що мимо безнастанної зливи і снігу, мусіли вилазити з возів і йти пішки. Вода на шляху тут і там досягала до кісток. Я перемок до сорочки. Плюта не уставала. А серед неї на тім шляху, де треба було йти по кістки в студеній воді й грязюці – зустрічали ми патрулі галицького війська, що йшли зі Жванця. Йшли промощувати шлях галицькому урядови. Хоч сніг і дощ заплющували мені очі, я бачив їх добре, дуже добре. І до смерти не забуду тої відрадної картини сповнювання свого обовязку до кінця – серед найтяжших обставин… […]
[…] …нема такої дурної річи, до якої не можнаб переконати людей. Якраз розумної справи дуже важко боронити. Вже її платформу тяжко вдержати, не то завоювати для неї нові простори. Бо «правда» зовсім не є «проста», як звичайно думають. Правда це те, що комусь найсильніще і найглибше вбилось в душу. Розумній людині вбивається в душу розумна правда, а дурній дурна. Й обороняти розумну правду далеко важше чим дурну […]
[…] Що мій погляд на ту групу наддніпрянської інтелігенції невикликаний заїлістю боротьби, нехай посвідчить чужий обсерватор [діалектичне «спостерігач» – І.Й.]: в Диктатурі [керівний західноукраїнський орган – І.Й.] швайцарський делєгат Червоного Хреста сказав про неї: «У кожного народу інтелігенція це мозок народу, а тут інтелігенція це якийсь злобний абсцес, що затроює [отруює – І.Й.] організм…» Він очевидно узагальнював свій закид і неслушно увільняв від нього всіх Галичан. Вони також мали гарних Пашків між собою: це були ті, що на всякі способи підлабузнювалися до тої групи наддніпрянської інтелігенції, яка була при владі, й вічно горлали про «абсолютну єдність» - звичайно не з нерозуміння, тільки ізза грошей. Бо коли такого пана було запитати, яким чином перевести цю «абсолютну єдність», він цинічно усміхався, або ще більш цинічно говорив: «Цеж для маси мусить бути». Тут належали й ті військові «герої», що ховалися за фронтом і рили проти власного правительства. […]
[…] Головні хиби інтелігенції:
1. Недостача почуття обовязку, випливає з гедоністичного понимання життя.
2. Недостача розуміння ваги історичної традиції. Приклад: Трудно було допроситися від когось, щоб написав що не будь точного про повстання. «То всі знають», відповідає такий тип.
3. Недостача сильніщих, працьовитих і витрівалих індивідуальностей.
4. Недостача цивільної [громадянської – І.Й.] відваги, говорити отверто правду.
5. З цим тісно вяжеться страшний факт, що дуже заважив: все вирішується за пізно (тесаме бачив я й у Галичан, нпр. при евакуаціях: довго не евакуують, «щоб не викликати паніки», а потім нагло [діалектичне «раптово, несподівано» – І.Й.] все кидають і майно забирає воріг).
6. Найбільше заважило [застаріле "заважало" – І.Й.] те, що за ніяки вчинки ніхто нікого не потягав до відповідальности. Мовляв: пропало. Це витворило загальне переконання, що все можна робити – ніщо за це не станеться. […]
NB. Оцифровано з просвітницькою метою в рамках проекту "Архів партії". Точка зору автора не обов'язково збігається з позицією автора блогу.