Ще більш жорстоке протистояння - на предмет свят, що стосуються історії чи політики. Приміром, нещодавнє 23 лютого. У той час, як у реальному житті більшість українських чоловіків віком старше за 40 років просто спокійно опрокидують склянку-другу, а більшість молодших - тішаться подарунками від колег-жінок, в інтернеті вирують мексиканські пристрасті. Публікуються викривальні колажі та демотиватори, говориться про зраду України, про тяжкий спадок тоталітарного режиму і т.д. Причому, як не смішно, роблять це переважно ті, хто взагалі не служив, а камуфляж і кирзаки вдягали хіба що для пейнтболу чи неспішної прогулянки горами під час літньої відпустки.
Друга серія - 8 березня. Знову - демотиватори, висміювання з сарказмом, Клара Цеткін, зрада України і пафосне "жінок треба шанувати і вітати протягом цілого року" (так, наче, усі промовці саме так і роблять без зупину). Потім - 9 травня - "улюблене свято" в інтернет-війнах. Взаємні обвинувачення сягають, мабуть, апогею. При цьому одна сторона інтернет-борців не задумується, що георгіївська стрічка у Другу світову була тільки у колабораційного Російського охоронного корпусу на Балканах, а інша сторона, пристрасно публікуючи цю ж стрічку у вигляді колючого дроту, де-факто плює на Кожедуба та ще кілька мільйонів українців у ЧА, а також сором'язливо уникає того факту, що у сусідній Польщі (точно не знаю, але не виключено - що й у Чехії зі Словаччиною) учасники ліквідації УПА - також офіційні ветерани. От тільки малюнків з колючим дротом у кольорах польського прапору я не бачив. Підозрюю, що це виключно через незнання такого факту. Бо ж не може бути, щоб непримиренних інтернет-вояків зупиняла в їх гніві загроза не отримати чергову візу.
Протилежна сторона має менше шансів для самореалізації. Хіба що 23 травня публікувати саркастично зображення коробок з цукерками
Київської кондитерської фабрики, або ж 23 серпня - якусь карикатуру чи демотиватор щодо української незалежності. Щодо останнього - то саме 23 серпня, бо ж від вихідного на наступний день, либонь, ніхто не відмовлявся.
Отак і живемо - частина українців намагається щосили зіпсувати свято іншій частині (справедливості заради - до третини інтернет-користувачів та чи не переважна більшість перебуваючих більшу частину доби в оффлайні участі в таких ігрищах не приймають). Чесно кажучи, не бачу в цьому ні сенсу, ні мети (окрім "підпалю сусіду хату, щоб не був такий радісний"), ні цікавості. Ну не розумію я цього задоволення - обхаяти чиєсь свято. Якщо мені не важлива чиясь думка, то мені і не важливо що й коли він святкує. І результату ж з цих перепалок не видно - ті, хто святкує 29 січня та 14 жовтня, ніколи не будуть святкувати 23 лютого і 9 травня, як не крути - і навпаки. То ж до чого це витрачання нервів і часу? Якась банальна батрахоміомахія, вибачте за мій французький. Хочеться святкувати - нехай люди святкують, не бачу нічого поганого, аби лиш громадський порядок не порушували.
От що тішить - так це те, що вказане протистояння не поширюється на релігійну сферу. У мене в жж-френдах є язичники, євреї, римо-католики, напевно й атеїсти чи агностики є. Але вони не виливають купу бруду в коментарях, коли я вітаю з Різдвом та Великоднем. І, відповідно, я не хамлю та не демонструю безкінечні запаси свого сарказму, коли читаю про їхні свята. І це добре, як на мене.
Тож хай кожен відзначає і вшановує те, що бажає. Адже один з найпоширеніших українських тостів - "Шануймося!", тобто не наступаймо один одному на ноги і буде нам щастя. Ну а жінок, незмінно чарівних, - зі святом! Здоров'я, щастя й лише приємних несподіванок вам. ;)