Вечір, власне, розпочався із челенджу зі стояння під дощем на пронизливому вітрі. Челендж, однак, був не таким вже й довгим: через таку неприязну погоду народ запустили у хол ще до закінчення саунд-чеку. Якраз чути, як налаштовують звук на Shadow Play - незмінному інтро цього туру. Інтро, яке переходить у Dreaming Wide Awake. Щоб із перших хвилин не дати натовпу жодного шансу встояти на місці.
Where are you now? Агов, Києве, де ви є? - натовп миттєво відгукується на питання Марко, здіймаючи такий навіжений галас, що, здається, здатний заглушити навіть кіловати звуку.
Після шалених танців - заспокійливо-лірична Center Stage. Марко сидить на краю сцени, намагаючись кожному зазирнути в очі. Чи, може, загіпнотизувати?
Хвилі білявого волосся Оллі ніби танцюють у ритмі позитивної Crystalline - однієї з моїх улюблених, яку так хотіла почути наживо ще від самого виходу крайнього альбому.
Однак справжній сюрприз вечора - бойовичок Psychosis. Трохи брутальний і нехарактерний для Поетів, але дуже крутий. Створений саме для того, щоб стрибати до стелі і до кінця зривати голос. І поки триває цей масовий психоз, Марко робить потрійне селфі на фоні шаленого бурхливого натовпу.
Перед останньою частиною перформансу музиканти покидають сцену. У темряві видно лише мерехтіння браслетів і чути шелест фотографій, які піднімуть вгору, як тільки увімкнеться світло і Поети знову вийдуть зіграти п’ять треків енкору.
Poets! Poets! - крики не стихають, аж поки техніки не починають розбирати апаратуру на сцені. Сотні пар скажених щасливих очей вдивляються у закулісний напівморок, чекаючи, що Поети все ж повернуться. They will be back, but not tonight.
