Так, на стимулювання інновацій в Європейському Союзі (ЄС) спрямована науково-дослідна та інноваційна рамкова програма "Горизонт Європа", загальний бюджет якої на 30% перевищує бюджет попередньої рамкової програми "Горизонт 2020". Розвитку інновацій в ЄС, очевидно, сприятиме й спрямованість економічної політики на виконання завдання по доведенню витрат на НДДКР до 3% ВВП до 2030 року та зниження завдяки цьому внутрішнього інноваційного розриву в рівні науково-інноваційного розвитку між різними країнами-учасницями ЄС.
У 2021 році бюджет на новітні технології збільшили і азійські країни. Наприклад, в рамках програми нових технологій (Emerging Technology Programme), уряд Сінгапуру планує витратити 18.1 млрд дол США протягом наступних трьох років на співфінансування витрат місцевого бізнесу на випробування та впровадження технології 5G, штучного інтелекту та технологій довіри (Trust Technologies).
В сучасних умовах акцент на інноваціях зберігають і ті країни, які й до розгортання пандемії характеризувались високим рівнем вкладень в науку і техніку як за рахунок приватних, так і державних інвестицій (зокрема США, Японія, Китай). При чому, пандемія COVID-19 яскраво продемонструвала наслідки позитивного ставлення держави та бізнесу до науки. Так, наприклад, впровадження цифрової технології QR-кодів, розробленої дочірньою компанією китайської групи Alibaba – Ant Financial, дозволило Китаю зупинити поширення коронавірусу ще в минулому році. Інший приклад – Стенфордський університет (штат Каліфорнія, США). Сприяння дослідженням, наявність потужної наукової інфраструктури, дослідницьких інститутів та наукових центрів, надали можливість вченим університету вже після кількох місяців пандемії, винайти розумні часи, які допомагають виявляти ознаки захворювання COVID-19 за даними пульсу. Відомо також і те, що група вчених Стенфордського університету у пошуку варіантів перепрофілювання існуючих лікарських засобів проти COVID-19 активно використовує технологію штучного інтелекту.
Зважаючи на викладене вище, виникає питання – чи вплинула пандемія на ставлення до науки та інноваційної діяльності в Україні? Спробуємо відповісти, проаналізувавши статистику в «доковідний» і «ковідний» періоди. Так, в Індексі глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index, GCI) Всесвітнього економічного форуму за підіндексом «Інноваційні можливості» у 2019 році Україна займала 60 місце з 141 країни. При чому, найбільш проблемними залишались значення таких показників підіндексу як: витрати на R&D (67 місце) та стан розвитку кластерів (96 місце).
За рівнем витрат на R&D Україна, дійсно, поступається багатьом країнам світу. Так, за даними ДССУ, витрати на виконання наукових досліджень і розробок в Україні у 2019 році становили лише 0.43% ВВП, знизившись з 0.47% ВВП у 2018 році. Для порівняння, за даними Інституту Статистики ЮНЕСКО, у 2018 році в низці країн з ринком, що формується і країн, що розвиваються, інвестиції в R&D показували стрімке зростання (зокрема в Республіці Корея: 4.53% ВВП, в Китаї: 2.14% ВВП, в Малайзії: 1.04% ВВП). Значні інвестицій в R&D здійснювали і розвинуті країни (в т.ч. США: 2.83% ВВП, Словенія: 1.95% ВВП, Канада: 1.56% ВВП, Польща: 1.21% ВВП).
Щодо стану розвитку кластерів, кластерний рух в Україні слабо організований. Це негативно позначається на формуванні середовища для розвитку малих інноваційних підприємств (стартапів) та підприємницьких ініціатив. Так, за даними сервісу Startup Ranking, у 2018 році Україна посіла 42 місце серед 137 країн за результатами аналізу кількості стартапів [1], поступившись як країнам з розвинутою економікою (в т.ч., США, Австралії, країнам ЄС), так і країнам, з економіками, що розвиваються (зокрема країнам Латинської Америки та Азії).
Отже, аналіз статистичних даних свідчить, що до пандемії науці та інноваціям в Україні відводилась доволі другорядна роль. Чи відбулись зміни в період пандемії? Наявна на сьогодні офіційна статистика свідчить, що у січні-грудні 2020 року капітальні інвестиції у сферу наукових досліджень та розробок скоротились у річному вимірі на 41%, кластерний рух в Україні залишається стихійним, «єдиної організації – репрезентанта кластерів України немає, так само як немає і кластерних державних програм» [2]. Очевидно, пандемія COVID-19 не сприяла зміщенню акцентів економічної політики України у бік інновацій.
Втім, для успішного виходу України із поточної кризи та для забезпечення сталого розвитку, Уряду України, регіональним органам влади варто, на нашу думку, більше уваги приділяти питанню фінансування науки, створенню сприятливого середовища для успішного розвитку стартапів, розвитку інновацій.
В ЄС, наприклад, ще у 2008 році було створено Європейський інститут інновацій та технологій (European Institute of Innovation and Technology), який опікується питанням стимулювання інновацій в Європі через інтеграцію бізнесу, освіти, та дослідницьких організацій. Наведемо також приклад взаємодії бізнесу із закладами вищої освіти в країнах Латинської Америки. Так, аргентинська компанія-постачальник програмного забезпечення Lagash у взаємодії з університетами та коледжами готує спеціалістів у галузі розробки програмного забезпечення та допомагає латиноамериканському інтернет-ретейлеру MercadoLibre залучати до співпраці талановитих інженерів програмного забезпечення.
Україна так само потребує створення стратегічного альянсу між бізнесом, університетом, та наукою. Відомо, що в березні поточного року з метою підвищення ефективності наукової та освітньої сфери підписано нову редакцію Договору про співробітництво між МОН України та НАН України. Втім, для стимулювання інновацій, саме державі належить вирішальна роль у наближенні науки та освіти до бізнесу. При чому, сучасні умови (в т.ч. принципи розвитку країн ЄС, який є головним торговельним партнером України) свідчать про актуальність інноваційних технологій зокрема у наступних сферах української економіки: декарбонізація економіки; органічне виробництво; штучний інтелект.
Активізація інноваційної діяльності українського бізнесу сприятиме скороченню технологічного розриву між Україною та розвинутими країнами і дозволить економіці нашої країни вже в 2030-х роках увійти у висхідну фазу шостого глобального економічного циклу.
Література
1. Баб’ячок Р.І. Основні тенденції розвитку стартапів в Україні – проблеми, перешкоди і можливості [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.civic-synergy.org.ua/wp-content/uploads/2018/04/Osnovni-tendentsiyi-rozvytku-startapiv-v-Ukrayini-1-1.pdf
2. Національна програма кластерного розвитку до 2027 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.industry4ukraine.net/events/programa-klasternogo-rozvytku-2027/