Дійсно, на публічних дебатах, присвячених питанню майбутнього США, економісти Північно-Західного університету, Роберт Гордон та Джоель Мокір висловили різні думки щодо впливу сучасних винаходів та інновацій на економічне зростання. Так, на думку Роберта Гордона, економічний прогрес буде повільним. Обґрунтовуючи свою позицію, відомий економіст насамперед звертає увагу на менш масштабні проривні інновації в наш час порівняно, наприклад, із винаходами XIX століття (електричної лампи, двигуна внутрішнього згоряння тощо). Джоель Мокір, навпаки, передбачає яскраве економічне майбутнє країни. Аргументи на користь оптимізму: настання нової епохи винаходів, особливо в сферах високопродуктивних обчислень (computing), робототехніки (robotics), нових матеріалів та біоінженерії (materials and bioengineering).
І хоча сьогодні питання темпів постпандемічного відновлення економік залишається дискусійним, розвиток інновацій є умовою для того, щоб це відновлення було якісним. Адже ще всесвітньовідомий економіст Йозеф Шумпетер в сформульованій теорії економічного розвитку доводив, що «…саме науково-технологічні інновації є головним фактором економічного розвитку країни: їх відсутність обумовлює системні економічні кризи, а розвиток інноваційної активності, навпаки, є чинником подолання кризових явищ».
Американський економіст, професор економіки у Стенфордському університеті Чарльз Ірвінг Джонс (Charles Irving Jones) в роботі «Зростання та ідеї» (Growth and Ideas, 2005) зазначає, що: “Чим більше у нас винахідників, тим більше ідей ми генеруємо, і тим багатшими ми всі стаємо”. Втім, зрозуміло, що навіть найвдаліші ідеї нічого не варті без реалізаціі.
Винаходять ідеї та втілюють їх у життя інноватори, тобто люди, які поєднують в собі якості винахідників та підприємців. Виникає питання: як задля посилення розвитку інновацій, сприяти збільшенню кількості інноваторів в країні? Очевидно, їх треба виховувати. Але якщо, наприклад, здібність до винахідництва розвивається і вимагає насамперед наполегливої роботи над собою, то не все так очевидно із можливістю повноцінно реалізувати підприємницький потенціал. Спробуємо розібратись детальніше.
До факторів, які впливають на розкриття та реалізацію підприємницького потенціалу особистості, відносять наступні: існуючі регуляторні бар’єри, наявність стартового капіталу, родинне оточення, вмотивованість особистості до досягнення результатів.
Існування в Україні чималої кількості перешкод для вільного ведення бізнесу підтверджується слабкою позицією нашої країни в рейтингу легкості ведення бізнесу (TheEaseofDoingBusinessIndex). Зокрема у 2020 році Україна посіла 64 місце серед 190 країн. При цьому низькими залишаються в т.ч. значення показників: «оподаткування» (65 місце) та «реєстрація бізнесу» (61 місце)
Щодо стартового капіталу для запуску своєї справи, за результатами дослідження Міністерства фінансів Ізраїлю встановлено, що дохід батьків та фінансовий стан людини є факторами, які позитивно корелюють із ймовірністю стати засновником стартапу. Так, за словами головного економіста Міністерства фінансів Ізраїлю Шири Гринберг (ShiraGreenberg): “Існує тісний зв’язок між доходами ваших батьків і вашими шансами стати підприємцем-початківцем. При чому люди із міцним фінансовим станом мають вищі шанси стати підприємцями”.
Іншим вагомим фактором впливу на формування інтересів, здібностей та схильностей до провадження підприємницької діяльності є родинне оточення. Так, Арум та Мюллер (2004), Коломб’є та Маскле (2008), Данн та Хольц-Ейкен (2000), Метью Ліндквіст (2014), Соренсен (2007) та інші у своїх працях роблять акцент на тому, що більше шансів побудувати кар’єру підприємця мають люди, батьки яких володіють своїм бізнесом. При чому йдеться як про рідних (біологічних) батьків, так і про прийомних.
Ще одним чинником, який впливає на результати реалізації підприємницького потенціалу є фактор вмотивованості особистості до досягнення результатів. Розглянемо цей чинник більш детально. За Глобальним індексом підприємництва (The Global Entrepreneurship Index, GEI), який оцінює стан підприємницької екосистеми, у 2018 році Україна посіла лише 73-е місце з 137. При чому один з найслабших показників підприємницької екосистеми України в рейтингу – «Сприйняття можливостей» підприємцями.
Позитивно на підвищення мотивації до підприємництва впливає якість освіти. Статистичний аналіз агрегованих даних Європейського дослідження цінностей та Світового дослідження цінностей (EVS/WVS) засвідчив, що у період 2017-2021 років високий загальноосвітній рівень населення України залишається сильною стороною конкурентоспроможності економіки країни. Так, 65,4% респондентів в Україні повідомили, що мають вищу освіту. Втім, попри високий рівень освіченості населення, лише 34,9% опитаних українців задіяна в приватному секторі економіки (порівняно, наприклад, із Туреччиною: 62,5%, Сінгапуром: 70,2%, Португалією: 70,8%). Складається враження, що українська освіта не орієнтована на стимулювання розвитку підприємництва.
У цьому контексті цікаво подивитися на основні принципи освіти (шкільної та вищої) в найбільш інноваційних країнах світу. В рейтингу «Глобальний інноваційний індекс», до першої десятки найбільш інноваційних країн світу у 2021 році потрапили: Швейцарія, Швеція, США, Велика Британія, Республіка Корея, Нідерланди, Фінляндія, Сінгапур, Данія, Німеччина. Для України особливий інтерес представляє досвід Фінляндії. По-перше, це пояснюється тим, що Фінляндія належить до тих країн, які здійснили перехід від економіки, заснованої на ресурсах, до економіки, заснованої на винаходах. Так, за даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності, кількість фінських патентних заявок до USPTA за останні десятиліття суттєво зросла: з 595 у 1990 році, до 1530 у 2000 році та до 2573 у 2019 році. По-друге, у 2018 році Фінляндія посіла 12-е місце з 137 за Глобальним індексом підприємництва, що свідчить про високий рівень підприємницької активності. По-третє, сучасна система шкільної освіти Фінляндії визнана однією з найкращих у світі за результатами PISA 2018 року (The Program for International Student Assessment). Проаналізуємо особливості цієї системи.
Освіта в Фінляндії ґрунтується в т.ч. на принципах:
· інклюзивності. У країні проголошено принцип «школа для всіх»;
· рівноправності. Цей принцип проявляється у відмові сприймати учня як об’єкта навчального процесу. У фінських школах учні є суб’єктами навчального процесу;
· свободи. На державному рівні регламентовано лише ключові компетенції. Вчителі самостійно вирішують, яким чином будувати уроки. Великою свободою у Фінляндії користуються і школярі. Наприклад, учням задають необмежені за термінами проекти, старшокласники зазвичай самі обирають своє навантаження (з урахуванням того, що навчальна програма розрахована на 2-4 роки) тощо.
Саме надання фінським учням свободи допомагає їм сформуватись відповідальними особистостями, заохочує творчість, сприяє розвитку навичок критичного мислення. Цікаво, що говорячи про розвиток внутрішньої мотивації до навчання, професори із провідних світових університетів (зокрема університету Ройтлінгена в Німеччині, Гарвардського університету, Стенфордського університету, університету Іллінойсу) також згадують про важливість надання студентам більшої свободи й автономії у навчанні.
Щодо особливостей вищої освіти в найбільш інноваційних країнах світу, насамперед зауважимо, що саме університети в цих країнах відіграють вирішальну роль у підтримці інновацій та підприємницької діяльності. Так, відповідно до матеріалів, підготовлених Центром підприємництва Національного університету Сінгапуру, до нової ролі, яка покладається на університети належить: виховання підприємницького мислення. Так, наприклад, Національний університет Сінгапуру підтримує ріст і розвиток стартап-екосистеми Сінгапуру, серед іншого, пропонуючи творцям стартапів повний набір послуг, зокрема: програми наставництва, акселераційні програми тощо.
Попри позитивні світові тенденції, в Україні освіта й досі працює за старою системою. Учні та студенти засвоюють набір формальних знань, окреслених державним стандартом освіти, складають іспит або залік. Після цього отримані знання назавжди забуваються. Втім, для того, щоб теоретичні знання трансформувались в практичні навички, а навчання підвищувало мотивацію до генерації нових ідей, освіта в Україні має бути практично орієнтована. Як цього досягти? Наведемо кілька рекомендацій, сформульованих, в т.ч. на основі матеріалів спікерів школи «Трансфер технологій та інновацій: європейський та український досвід»:
· удосконалення навчальних планів та програм з урахуванням нових бізнес-викликів; використання ігрових інтерактивних методів навчання; запрошення представників бізнесу прочитати гостьові лекції для студентів та поділитися власним досвідом створення успішних стартапів;
· стимулювання студентської активності, в т.ч. шляхом: створення можливостей для участі студентів в конкурсах для соціальних підприємців-початківців; допомоги у створенні власного бізнесу; сприяння участі студентів у міжнародних програмах обміну;
· налагодження партнерських відносин університетів із бізнесом (в т.ч. підписання договорів на виконання дослідницьких проектів, надання університетом консалтингових послуг бізнесу та проведення курсів підвищення кваліфікації для співробітників компаній);
· підвищення мобільності персоналу між університетами та підприємствами:
o можливість співробітників університету протягом кількох років попрацювати в реальному секторі економіки зі збереженням основного місця роботи (посади);
o залучення спеціалістів з бізнесу до дослідницької діяльності в університетах. За приклад можна взяти Школу економіки в Турку (Фінляндія), де восени 2020 року стартувала програма «Підприємець-резидент» (Entrepreneurship-in-Residence), спрямована на розширення участі активних підприємців в діяльності Школи. Підприємці-резиденти, обрані для участі у програмі: виступають в якості доповідачів, експертів, суддів на наукових заходах (презентаціях, конкурсах бізнес-ідей); відіграють роль наставників для студентів у виявленні можливостей бізнесу, оцінці та виборі бізнес-ідей; сприяють зміцненню Школи економіки в Турку як бізнес-партнера тощо. Серед переваг: підприємці-резиденти стають почесними членами наукової спільноти; отримують доступ до найновіших наукових розробок і знань; дістають можливість залучати студентів до виконання завдань і спільних проектів, відбирати талановитих студентів тощо.
Посилення практичної спрямованості української освіти сприятиме формуванню та реалізації підприємницького потенціалу молоді, що і закладе підґрунтя відновлення та стрімкого розвитку економіки України у постпандемічному світі. При чому, для того щоб надати розвитку сталого і довготривалого характеру, вже зараз вищі навчальні заклади України мають зорієнтуватись та відкрити набір на затребувані професії майбутнього. За даними Світового Економічного Форуму, до переліку таких професій належать: аналітики даних, спеціалісти з питань штучного інтелекту та машинного навчання; експерти по цифровому маркетингу та фахівці зі стратегії; спеціалісти цифрових трансформацій, фахівці із хмарних обчислень; спеціалісти по контенту; фахівці з інжинірингу; спеціалісти з маркетингу тощо.
Література
Jones, C (2005). Growth and Ideas. Chapter 16 in Aghion P and S Durlauf (eds.) Handbook of Economic Growth 1B, Elsevier BV.
Arum, R. and W. Mueller (eds.) (2004). The Reemergence of Self-employment: A Comparative Study of Self-employment Dynamics and Social Inequality, Princeton NJ, Princeton University Press.
Colombier, N. and D. Masclet (2008). Intergenerational correlation in self-employment: some further evidence from French ECHP data, Small Business Economics, Vol. 30: 423–37
Dunn, T. and D. Holtz-Eakin (2000). Financial capital, human capital and the transition to selfemployment: evidence from intergenerational links, Journal of Labor Economics, Vol. 18: 282– 305
Lindquist, M. J., Sol, J., & Van Praag, M. (2015). Why Do Entrepreneurial Parents Have Entrepreneurial Children? Journal of Labor Economics, 33(2), 269-296. https://doi.org/10.1086/678493
Sørensen, J. B. (2007). Closure and Exposure: Mechanisms in the Intergenerational Transmission of Self-employment." Research in the Sociology of Organizations, Vol. 25: 83- 124.