Медицина постСемашко або як жити з викопаним трупом

Регулярно на каналі DiffDiagnosis виходять відеоподкасти, присвячені обговоренню актуальних та животрепетних тем у сфері медицини. У них вже піднімалися питання протестів медиків, тема COVID-19 та інші.

У передостанньому випуску DiffDiagnosis ми з Тетяною Гавриш поговорили про систему Семашко — радянську систему охорони здоров'я, яка колись стала рятівною для виснаженої революцією та війною країни.

На фоні реформування національної системи охорони здоров'я питання актуальності системи, якою ми продовжуємо користуватися, особливо загострилося. Багато людей досі вважає її найкращою, але чи дійсно це так? Чи не є наслідки системи Семашко залізною брамою між нами та якісною медициною?

Ефективність системи Семашко в соціалістичній державі

Система Семашко створювалася, щоби на глобальному рівні керувати людським ресурсом, адже стан здоров’я населення був нерозривно пов’язаний із соціально-економічним станом держави. Медицина була потрібна, щоби люди мали фізичну змогу виконувати п’ятирічки та відбудовувати державу.

Фото: mirtesen.ru

Варто розуміти, що в соціалістичній державі індивідуальність була скоріш пороком. Людина була лише однією з цеглин, що утворювала могутню фортецю. Про емоційний стан населення ніхто не замислювався, тому й медицина була не пацієнтоорієнтованою.

Пройшов час і багато чого змінилося, але наша медицина продовжує існувати за принципами системи Семашко. Для сьогоднішньої моделі держави вона не просто не ефективна — вона руйнівна.

Освіта медиків у системі Семашко

Гарним лікарем у ті часи ставали не завдяки системі Семашко, а всупереч їй. По-перше, вступити до інституту було дуже важко через велику кількість факторів: наявність квоти та зв’язків на кафедрах, високий бал атестату чи результати екзаменів тощо. По-друге, система освіти була дуже репресивною — майбутні лікарі виховувалися в жорстких умовах. Між студентами та викладачами була відсутня емпатія, вони не вчили майбутніх лікарів культурі спілкування з пацієнтами та гуманності. З наслідками цього ми стикаємося й досі, коли зустрічаємо черствих лікарів, які нічого не можуть або не хочуть пояснювати пацієнтам. По-третє, стара система не підтримувала молодих спеціалістів та знищувала їх як особистостей.

Ще одним вагомим недоліком медичної освіти було те, що студенти виходили з інституту майже без практичних навичок та знань. Досвід лікування людей можна було отримати в санітарних загонах або вже на роботі в лікарні. Тоді не існувало симуляційних центрів, де можна було попрактикуватися.

Кар’єра лікаря та відсутність розвитку медицини в системі Семашко

Щоби зробити кар’єру в медицині за системи Семашко, лікар мав належати до певної номенклатурної касти, бути членом партбюро, мати «зіркове» прізвище чи великі фінанси. Якщо в обдарованого спеціаліста не було цих даних, потрапити до медичної еліти йому було дуже важко.

Лікарні того часу були своєрідним режимним об’єктом, де лікування було повністю стандартизованим. Основним критерієм якості медицини за системи Семашко був рівень смертності, тому про інновації та розвиток методик мови майже не йшло. Слідкували лише за тим, щоби пацієнт не почував себе гірше.

На жаль, за декілька десятків років майже нічого не змінилося. Щоб отримувати пристойну зарплату, лікар повинен стати «офіцером медицини» і працювати на півтори ставки в стаціонарі, брати участь у нічних чергуваннях, мати високу кваліфікацію тощо. Рівень сервісу та якість медичних послуг залишаються на тому ж рівні. Лікарнями керують вихідці системи Семашко, які болісно або взагалі негативно ставляться до змін.

Як змінилася та ще зміниться робота медичних установ після автономізації

Минулого року в Україні розпочалося глобальне реформування системи охорони здоров’я. Новий підхід є повним антиподом системи Семашко, адже завдяки йому медичні заклади змінили свій юридичний статус та стали автономними.

Якщо при системі Семашко лікарні були просто придатком держави, де команда та головний лікар нічого не вирішували та існували за рішеннями, що приймають «нагорі», відтепер вони зможуть вільно формувати свою внутрішню політику, приймати рішення, залучати інвестиції, приймати стандарти або міжнародні протоколи.

Завдяки новому механізму фінансування багато лікарень отримали змогу зробити ремонти та придбати обладнання, підвищити зарплати медикам. Почала розвиватися культура спілкування з пацієнтами, виріс і поріг довіри до лікарів.

Усі ці зміни вже значно вплинули на первинний рівень медицини. На черзі — вторинний та третинний.

Моральна незрілість суспільства та «корупційна звичка» — перепони для змін у системі

Фактично, керівником медичної установи залишається головний лікар, від поглядів та рішень якого залежить усе і всі. Добре, якщо він відкритий до нового та прагне підвищувати якість послуг, що надає лікарня. Але не завжди це так.

Біля керма влади в багатьох медичних установах залишаються лікарі-постСемашківці. Часто вони відкидають ініціативи спеціалістів, що намагаються впровадити нові практики та протоколи. Це заважає реалізації молодих лікарів та є перепоною для розвитку.

Значна частина суспільства, влада та навіть окремі лікарі також негативно реагують на зміни, бо вважають, що система постСемашко ідеальна і змінювати її ніяк не потрібно. Правда полягає в тому, що багато людей не можуть або не хочуть змиритися з тим, що поточна система охорони здоров’я вже давно не відповідає сучасності. Наш технологічній та експертний рівень, сервіс, стан комунікацій та логістичні процеси залишилися на рубежі 30-річної давності — час це змінювати.

Ми розуміємо, що десь за обрієм є більш досконалі системи охорони здоров'я. Але також ми розуміємо, що для нас вони поки недосяжні, тому що в нас немає знань, навичок, грошей тощо. У цій ситуації треба мати сміливість визнати, що вітчизняна система охорони здоров’я знаходиться в плачевному стані. І також треба мати сміливість, щоби вчитися, витримати всі іспити та перейти на новий якісний рівень.

Корупційна звичка — ще одна перепона до змін. Медицина історично була сферою, на якій було легко «робити гроші”. Окремі повноважні особи та лікарі осуджують медичну реформу, бо розуміють, що вона позбавить їх можливості покласти до своєї кишені те, що не так лежить. На жаль, наші люди поки не навчилися працювати чесно.

Для звичайних пацієнтів хабарі були та є майже єдиним шансом отримати більш-менш якісну медичну допомогу. Для лікарів ці ж «прямі оплати» — спосіб вижити. Ця корупційна звичка дуже розбестила вітчизняну медицину та майже вбила її. Але, водночас, завдяки такому чорному ринку вона не зруйнувалася взагалі.

Повернення до системи постСемашко — вирок для вітчизняної медицини

Повернутися до системи постСемашко — означає зробити величезний крок назад та відмовитися від сучасних методів діагностики та лікування. Лікарі втратять можливість отримувати гідну зарплату та розвиватися. Керівники медичних установ знову будуть прив’язані до механізму фінансування, за яким гроші на обладнання та матеріали треба буде весь час просити в держави. Пацієнти згадають часи, коли до них ставилися зневажливо, та коли за кожну довідку треба було заплатити з власної кишені.

Чи потрібні нам ці пережитки минулого — риторичне питання. Так, глобальні зміни майже завжди болісні та потребують жертв, але вони реалізовуються з далекоглядною метою забезпечити здоров’я нації. Тож не варто озиратися назад та вставляти палиці в колеса медичній реформі, бо зміни — на краще!

Андрій Пеньков Андрій Пеньков , Лікар-педіатр вищої категорії клініки "Педіатр Плюс", кандидат медичних наук
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram