Вибір Швеції та Фінляндії був невипадковим – моделі реформування цих країн є одними з найуспішніших в світі. Для початку ми спробували подивитись на «комунальний діагноз» Києва їх очима. Фінансовий менеджер міста Тампере Янне Салонен не приховував здивування надмірною кількістю КП в Києві. Особливо вразила їх складна система підпорядкування столичним департаментам і відділам. У фінів все набагато простіше - всі КП міста поділені на 6 кластерів, які охоплюють комунальне майно та будівництво, бізнес-підтримку, обслуговування, туризм, енергетику, прибирання.
В Тампере ці підприємства підпорядковуються окремому профільному департаменту, який працює за принципом консалтингового агентства. Його представники моніторять поточну діяльність таких компаній, регулярно зустрічаються з їх керівниками, аналізують ринок та конкурентну ситуацію в галузі, обговорюють операційну діяльність та рекомендують, як вести поточну роботу. І на «десерт» - щорічно кожне комунальне підприємство самостійно проводить тендер, оплачує та проводить аудит.
Така структурованість та стрункість дозволяє бути ефективними і прибутковими. Зароблені кошти шведські та фінські міста витрачають переважно на соціальні потреби. На жаль, для нас це виглядає як фантастика: в Стокгольмі 19% бюджетних видатків йде на догляд за літніми людьми, 16% - на шкільне навчання, 14% - на дошкільну турботу за дітьми і 12% на догляд за інвалідами. В цей же час на ключову долю видатків Стокгольма – догляд за літніми людьми - в Києві йде лише біля 2%.
Я без ілюзій – столиці до комунального рівня Стокгольма та Тампере, як до неба. Та взявши курс на реформу комунального сектору, сходити з цієї дороги ми не можемо. На цьому шляху важливо поряд з позитивними моментами, визнавати і помилки.
Два місяці тому Київрада прийняла Положення про конкурсний відбір кандидатур на посади голів комунальних підприємств. На думку критиків цього рішення відповідальність за призначення голів КП розмивається з персональної на колективну. Якщо раніше всі претензії до роботи керівника підприємства адресувались безпосередньо меру, то колективному органу це робити безглуздо.
Та переваги цього рішення в рази переважають недоліки. За допомогою експертів з Реанімаційного пакету реформ ми розробили механізм, який максимально усуває фактор суб’єктивності при виборі керівників КП. До цього вони обирались одноосібно мером міста - така процедура була визначена ще в законі «Про місцеве самоврядування». Щоб не міняти закон, розробили процедуру, за якою київський міський голова обиратиме керівника КП не на власний розсуд, а з двох кандидатів, яких йому на розгляд запропонує конкурсна комісія. Вона складатиметься з 15 членів, які представлятимуть інтереси різних груп – депутатських фракцій міськради, громадськості та професійної спільноти. Це рішення має кілька позитивних сигналів: ми отримуємо прозорий процес вибору голів КП, а також ефективний антикорупційний запобіжник.
Ще одним документом – «Міською цільовою програмою управління об’єктами комунальної власності територіальної громади Києва на 2016-2018 рр» - ми плануємо навести порядок в комунальному секторі столиці. Мова в першу чергу йде про створення єдиної інформаційної системи управління комунальною власністю та прозоре здійснення всіх процесів у секторі. Це, зокрема, автоматизація пошуку власників таким майном, технічна інвентаризація та класифікація комунальних об’єктів. До речі, подібний класифікатор в Україні є лише в Укрзалізниці.
Проте, поряд з позитивними сигналами, мають місце і окремі недопрацювання. Документ, який мав би стати дорожньою картою з реформування комунального сектору, на жаль, таким може не стати. Потрібно визнати, що проект, направлений на «забезпечення прозорості управлінських рішень щодо комунального майна територіальної громади міста Києва», згідно пояснювальної записки, не повинен мати формулювань «не потребує проведення консультацій з громадськістю». Також в документі поряд з правильними кроками на кшталт створення низки програм для акумуляції та обліку інформації про КП, їх звітності і автоматизації частини процесів, мають місце розмиті декларації на кшталт «підвищити ефективність», «оптимізувати» та «сприяти».
«Контроль за виконанням умов інвестиційних договорів, предметами яких виступає майно комунальної власності» або «оптимізація належного територіальній громаді міста Києва корпоративного контролю» - не стратегічні кроки, ці речі мають виконуватись на постійній основі. Такі документи потрібно модернізувати і в майбутньому уникати «фасадних» речей. Така робота вже ведеться.
Ми готові визнавати помилки і не просто слухати, а чути поради громади. Бо наша спільна мета - конкуренцію в комунальному секторі, залучення інвестицій та відповідно – поліпшення якості компослуг.
Операція «декомунізація»
Радянський спадок залишив нам силу-силенну комунальних підприємств (КП), які за 25 років в основному зберегли свою форму і функціонал. Сьогодні в столиці 1922 КП, на балансах яких знаходяться активи загальною вартістю в 94,4 млрд гривень.
В цій системі до сьогодні не розроблені механізми для залучення інвестиційних коштів, більшість підприємств працюють у збиток, які до того ж грішать непрозорою звітністю. Вже згадана нова процедура виборів голів КП та програма їх управління на найближчі два роки наводять косметичний ремонт в комунальному господарстві. Тоді як нам потрібен капітальний. І ми знаємо, як це робити.
Це не означає, що ми маємо ламати КП через коліно. В Києві є приклади успішних компаній в цьому секторі, то чому ми маємо заважати їм? В 2015 році найбільш прибутковими підприємствами були «Житлоінвестбуд-УКБ», «Київреклама», «Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни), «Спецжитлофонд», «Київпастранс». Натомість 37 підприємств минулого року згенерували збиток в розмірі 158,6 млн гривень. Такі компанії має чекати своя «декомунізація». Остання не має обмежуватись перейменуванням вулиць – ми маємо позбутись радянського атавізму у вигляді неефективних КП.
Там, де є можливість, ми маємо забезпечити конкурентне середовище. Серед випробуваних рецептів – приватизація, часткова приватизація з залишенням майнових прав за містом, передача підприємств в концесію і т.д. Ми маємо забезпечити вхід на ринок приватних компаній. Якщо вони будуть ефективнішими комунальних, тоді останні мають або ставати кращими, або помирати.
Щодо приватизації КП, кожна країна має свої особливості в цьому процесі. В США послуги приватників в середньому на 34% виявилися дешевше послуг муніципальних підприємств. Частка приватного сектора в цій сфері в країні вже перевищила 90%. У Франції приватизовано 75% систем водопостачання, служби з прибирання вулиць і вивезення сміття, комунальні послуги і деякі підприємства транспорту.
За рахунок потужної конкуренції з боку приватників, США вдається суттєво економити бюджетні гроші. Наприклад, Вашингтон витрачає на комунальні послуги майже 6%. Більшу частину витрат становлять соціальні потреби.
Я глибоко переконаний, що наші реформи будуть і далі «фасадними» чи «потьомкінськими», доки в комунальному секторі зарплати не стануть конкурентними. Вже згаданий Янне Салонен розповів, що муніципалітет Тампере забезпечив йому перехід з фінансового сектору на привабливих та конкурентних умовах. Не бачу перешкод, щоб департамент комунальної власності КМДА виконував функції аналогічні до свого колеги з Фінляндії, та опікувався всіма КП. Але для цього ми маємо туди запросити людей з приватного сектору, з тих же консалтингових, інвестиційних чи аудиторських компаній, та забезпечити ринкову зарплатню. В Києві, власне, як і скрізь по Україні, це питання впирається в горезвісну «тарифну сітку». Взятий курс на децентралізацію, на моє переконання, має забезпечити можливість муніципалітетам самостійно встановлювати зарплати.
Час показав, що навіть найенергійніші волонтери з приватного сектору без адекватного фінансування довго на державній службі не затримуються. Годі чекати від людей високих показників KPI з зарплатою в 2-3 тисячі гривень. Якщо є інша думка щодо зарплат чи в питанні, якою люди хочуть бачити взаємодію з комунальними підприємствами, ми хочемо чути голос громади. Формулювання «не потребує консультацій з громадськістю» - це моветон і образа в цивілізованому світі.
Вигадувати велосипеда не потрібно - все вигадано до нас. Достатньо адаптувати успішні світові зразки. А головне – не обманювати і себе, і громаду косметичними реформами.