Ми маємо ряд системних проблем, які потребують системного рішення і лише тоді банки активізують кредитування та інвестування української економіки. Головними із них є:
1. Неефективна судова система та незахищеність прав кредиторів. Ринку потрібні нові закони.
2. Відсутність проектів росту та нової промислової політики. Щоб запустити інвестиційний та кредитний процес, держава має сприяти реалізації якорним проектам, які дадуть максимальний ефект для розвитку економіки.
3. Відсутність монетарних, немонетарних та податкових стимулів сприяння розвитку кредитування
4. Низька участь державних банків в кредитуванні пріоритетних для держави галузей та проектів; відсутність фінансових інститутів розвитку держави.
5. Відсутність профільної установи по роботі з проблемною заборгованістю банків
6. Низький рівень використання коштів за програмами з міжнародними фінансовими організаціями
Я розумію, що весь спектр проблем неможливо вирішити швидко. Але нам потрібен більш активних рух у пошуку шляхів активізації кредитування та інвестування економіки, синхронізації грошово-кредитної та бюджетної політики.
Тому в Україні потрібно посилювати роль НБУ, Уряду та Верховної Ради України, у вирішенні вищезазначених проблем. Частково шляхи їх рішень, в цій статті та в наступних матеріалах, ми запропонуємо.
Не ставлячи під сумнів колосального потенціалу, закладеного в механізм інфляційного таргетування, слід відмітити, що його використання дає гарні результати лише в стабільній економічній і політичній обстановці, в диверсифікованій економіці. Тому, один із головних пріоритетів роботи НБУ має бути направлений на побудову саме такої економічної системи разом з Урядом.
Крім того, як свідчить світовий досвід, низька інфляція не обов’язково гарантує - стабільність. Фінансовий бум і криза можуть реалізуватися в умовах низької інфляції. І в Україні, обов’язково, це потрібно враховувати і не говорити лише про досягнення цінової стабільності шляхом дотримання низьких кількісних цілей щодо інфляції.
Більше того, досить часто, досягнення одночасно монетарних та макроекономічних цілей неможливо. Так, наприклад падіння економіки у США в 1982 році показало, що зниження інфляції було забезпечено ціною значного скорочення виробництва і зайнятості. І вже в 2008 році ФРС у політиці виходу із кризи віддала пріоритет відновленню росту економіки ціною збільшення інфляції.
Тому нам, українцям, також потрібно шукати свої пріоритети і вони мають бути пов’язані в першу чергу з високими темпами економічного зростання на рівні не менше 7% ВВП щорічно. А без активної участі центробанку та банківської системи в цих процесах, реалізувати цю задачу неможливо.
Високі темпи економічного зростання можливі лише за умови збільшення інвестування та кредитування економіки.
Якщо подивитися на фінансову глибину української економіки (співвідношення виданих кредитів до ВВП), то вона складає близько 40% і є невисокою та постійно зменшується протягом останніх років. Для такого типу економіки, як українська, цей показник має бути не менше 70%. В розвинутих країнах світу цей показник складає 100% і більше.
А співвідношення капітальних інвестицій до ВВП в 2016 р. складало 14% (в Чехії, в Польщі в періоди активного зростання економіки ці показники складали 30-70%) . Тобто, в Україні також потрібно збільшувати інвестиції і вони мають сягати більше 25-30% від ВВП щорічно.
При цьому дуже важлива динаміка капітальних інвестицій за видами промислової діяльності. В 2016 році більше 74% від всіх інвестицій вкладалося в добувну і переробну промисловість, а це по суті консервація старого технологічного укладу, які виробляють продукцію з низькою доданою вартістю. Нам потрібно формувати нову структуру економіки. При цьому, ці капінвестиції вкладалися майже на 75% за рахунок власних коштів підприємств. Водночас частка кредитних коштів у капіталовкладеннях скоротилася з 14% у 2013 році до 5% у першому кварталі 2017 року.
Далі, зупинимося коротко на аналізі взаємодії грошово-кредитної та бюджетної політики, і як вони впливають на процеси інвестування та кредитування економіки.
В цілому, досвід розвинутих країн показує на високий потенціал впливу збалансованого бюджетного і монетарного регулювання на інвестування економіки. Слід відмітити, що необхідний рівень ліквідності в банківському секторі, і далі в реальному секторі підтримується не тільки традиційними каналами залучення коштів і системою рефінансування, але і активною участю державних фінансів в формуванні грошової пропозиції, направлених в першу чергу в реальний сектор економіки.
Якщо проаналізувати, як в Україні державні цінні папери приймають участь в грошовій мультиплікації, то можна зробити висновок, що внутрішній борг, оформлений ЦП має тенденцію росту і станом на кінець 2016 року склав 668 млрд.грн. Разом з тим ці кошти не витрачаються на інвестування економіки, а направлені в першу чергу на вирішення поточних потреб (націоналізація Приватбанку, залучення нових позик, щоб погасити старі позики та відсотки і т.д.). Це засвідчує про слабкість фіскальної емісії та незначний зв'язок монетарної та бюджетно-податкової політики.
Разом з тим, імпульси, які можуть задаватися економіці фіскальною емісією можуть бути значними та сприяти формуванню довгих інвестиційних ресурсів. Наприклад, для залучення коштів населення та бізнесу в економіку (за оцінками експертів, на руках у людей є більше 100 млрд. дол. США), держава Україна може випустити державні облігації розвитку (можливо з прив’язкою до долару США) з дохідністю 3% річних та направити ці кошти на інвестування великих інфраструктурних чи інвестиційних проектів.
Або ж ініціювати емісію захищених держгарантіями корпоративних облігацій "Укрзалізниці", "Укравтодору», ДП «Антонов» та інших стратегічних держпідприємств – для будівництва нових вагонів, літаків, доріг тощо. Це дозволить також дати додатковий інвестиційний імпульс економіці та залучити інвестиції у підприємства.
Крім того, в Україні необхідно затвердити державні програми з розвитку реального сектору економіки, які будуть формувати ефективну промислову політику в сферах високотехнологічної індустріалізації, ОПК, імпортозаміщення, розвитку середнього і малого бізнесу, розвитку АПК, орієнтованого на виробництво продукції з високою доданою вартістю.
У зв’язку з обмеженістю ресурсів, на першому етапі, пріоритетними мають бути програми компенсації частини відсотків за кредитами. Наприклад, якщо держава в 2017 році використає через компенсаційні програми з банками-агентами 1 млрд. грн. на фінансування розвитку вітчизняного машинобудування для АПК, то це дозволить банкам профінансувати виготовлення сільськогосподарської техніки на суму 10 млрд. грн. (у разі компенсації суми основної заборгованості за кредитом в обсязі 10%). Тому, на даному етапі використання компенсаційних програм є значно ефективнішим за метод прямого фінансування (так ми б профінансували виготовлення продукції лише на суму 1 млрд. грн. ).
Аналіз зарубіжного досвіду показує, що програми покращення доступу до кредитних ресурсів діють у різних країнах світу вже досить тривалий час. В Канаді, наприклад, перша програма гарантування кредитів почала діяти у 1961 році.
Головними бенефіціарами послуг таких програм/схем переважно визначаються малі та середні підприємства(далі – МСП), незалежно від галузі, в якій вони здійснюють свою діяльність. Зосередженість на МСП пояснюється зацікавленістю держави у розвитку МСП, які створюють нові робочі місця, маючи при цьому обмеженість доступу до фінансових ресурсів. Окремо існують програми/схеми для підтримки агробізнесу, але теж переважно для МСП, тобто на рівні фермерських господарств та кооперативів. У Кореї з 1989 року працює фонд КОТЕС (KoreanTechnologyCreditGuaranteeFund), який надає гарантії МСП, що розвивають нові технології.
Фінансування та управління таких програм/схем здійснюється урядами (відповідними міністерствами) за рахунок бюджетних коштів шляхом створення відповідних Фондів (окрема юридична особа), а також реєстраційних зборів учасників цих програм. Кредити МСП надаються банками та кредитними спілками. Загалом такі програми/схеми мають на меті допомагати підприємствам отримувати доступ до фінансування за рахунок:
- зниження вартості банківських кредитів – пряме кредитування за низькими ставками (В. Британія);
- надання гарантій за незабезпеченими кредитами (В. Британія, Корея, Канада, Литва);
- часткове фінансування кредитів (Чилі);
- кредитування спільно з банками (Словенія).
Таким чином, механізм державної підтримки суб’єктів господарювання давно функціонує і нам необхідно використовувати його для розвитку країни.
Також в нашій державі потрібно створити механізм інвестування коштів бюджету, які акумулюються на рахунках Казначейства в НБУ. Ці кошти фактично не залучені в пул джерел коштів, які можна направити на інвестування економіки. Тому, на нашу думку, в Україні потрібно створити аукціонний механізм розміщення вільних коштів Казначейства на депозитах в державних банках. Цей канал може стати додатковим до традиційного рефінансування кредитних організацій через НБУ.
І на завершення, сьогодні багато ведеться дискусій щодо того, чи повинен НБУ підтримувати реальний сектор економіки, коли і як це робити. Якщо подивитися в історичну ретроспективу, то існувало багато періодів, коли центральні банки різних країн виступали «агентами економічного розвитку». Практично всі ЦБ тією чи іншою мірою були залучені в реалізацію «промислової політики», тобто здійснювали «вибіркове таргетування». Ключова відмінність такого таргетування полягала у виборі контрольних секторів економіки для їх підтримки.
Американський економіст Дж.Епштейн зазначає, що «політика центральних банків, яка відповідала інтересам промислового і соціального розвитку, внесла більш істотний вклад в економічне зростання своїх країн, ніж заходи ЦБ, що були орієнтовані на розвиток фінансового сектору».
Академік Геєць В.М. під час виступу на Вищій експертній раді НБУ щодо економічного зростання в Україні та ролі НБУ в цих процесах зазначив: «питання не в тому чи повинен центральний банк країни проводити політику розвитку, а скоріше в тому ЯКУ політику розвитку йому слід проводити. Як показав досвід країн, що розвиваються, центральні банки вносили найбільший вклад у економічний розвиток країни у тих випадках, коли їх діяльність була частиною промислової політики яку проводив уряд».
Тому роль НБУ, на моє глибоке переконання, в економічних процесах має бути більшою ніж зараз, якщо ми хочемо успішно реалізувати політику інфляційного таргетування в довгостроковому періоді та побудувати конкурентоздатну економіку. Грошово-кредитна політика Нацбанку має підтримувати економічну політику Уряду, як це робиться в багатьох країнах світу.