ГлавнаяБлогиБлог Василя Фурмана

60 років, щоб наздогнати Польщу

Впродовж останніх років Польща часто використовується багатьма політиками та економістами як цільовий орієнтир для України в плані економічного розвитку. Країни не лише є географічними сусідами, але мають спільну історію (входили до складу Російської імперії та т.з. «соціалістичного табору») та мали схожі показники економічного розвитку на момент здобуття незалежності (Графік 1).

Графік 1. ВВП за ПКС на 1 особу, тис дол. США
Графік 1. ВВП за ПКС на 1 особу, тис дол. США

Джерело: IMF WEO, April 2021

Впродовж останніх 30 років економічне відставання України від Польщі поступово наростало. За даними МВФ станом на кінець 2020 р. ВВП за паритетом купівельної спроможності (ПКС) на одну особу в Україні та Польщі становив 13.1 тис. дол. США та 34.1 тис. дол. США відповідно, а за підсумками 2026 року складе 18.9 тис. дол. США та 47.5 тис. дол. США. Таким чином, за прогнозом МВФ, за 6 років (2021-2026 р.р.) розрив між країнами скоротиться з 2.6 до 2.5 разів. Якщо припустити, що в середньостроковій перспективі економіка Польщі зростатиме на потенційному рівні близько 2.5% на рік (відповідає прогнозу МВФ), а України на 4% на рік (відповідає прогнозу та оцінкам НБУ), а кількість населення залишатиметься незмінною в обох країнах, то на подолання такого розриву знадобиться ще близько 60 років. Очевидно, що такий часовий горизонт не є прийнятним.

Темп зростання реального ВВП, що дозволить Україні подолати цей розрив за 20 років, має становити 7.5% на рік.

Теоретичне та емпіричне обґрунтування шляхів прискорення зростання в Україні

Загальновизнаними чинниками, що визначають економічне зростання є:

• технології;

• капітал (використання інвестицій та/або заощаджень);

• праця (людський капітал).

Україна має достатній рівень розвитку людського капіталу. Водночас використання заощаджень як чинника зростання ускладнене через нерозвиненість фінансових ринків (формування яких потребує тривалого періоду макроекономічної стабільності та надійних інститутів). Найшвидшим шляхом зростання в ситуації що склалася для України є залучення зовнішніх інвестицій. В умовах достатнього рівня розвитку людського капіталу (рівень освіти населення, доступ до медичних послуг тощо) це дозволить задіяти одразу два необхідних фактори – технології та капітал.

Згідно з останнім щорічним опитуванням іноземних інвесторів від EBA (листопад 2020 р.) головними перешкодами для іноземних інвестицій в Україні є:

Через вплив інструментів економічної політики (Графік 2) можливо усунути частину перепон, що стоять на заваді залучення іноземних інвестицій, водночас за допомогою таких інструментів (зміна фіскальної або монетарної політики) неможливо подолати ключові перепони – «недовіра до судової системи» та «Розповсюджена корупція».

Отже найбільші перепони для економічного розвитку України лежать не в площині економічної політики: боротьба з корупцією, реформа судової системи, деолігархізація, зміни в правоохоронних органах, тощо.

Україна дуже сильно «недоінвестована» і це стримує наше також зростання. За даними МВФ за 2020 р. серед 140 країн світу в Україні частка інвестицій у ВВП є однією з найнижчих. З часткою 7,4% ВВП Україна займає ІІІ місце в кінці списку, поступаючись лише Ємену та Еритеї. Для порівняння: серед постсоціалістичних країн Європи частка інвестицій у ВВПу 2020 р. становила: 30,7% ВВП у Естонії, 27,5% в Угорщині, 27,2% в Грузії, 26,8% у Молдові, 25,5% в Чорногорії, 24,8% в Чехії.

З 2005 р. частка коштів іноземних інвесторів серед джерел капітальних інвестицій в Україні не перевищувала 4,9% (2005 р.). А з 2018 року частка іноземних інвесторів утримується на рівні нижчому від 1%. У січні-червні 2021 р. дана частка становила всього 0,3%.

Щодо необхідності першочергових заходів, які повинні прискорити економічне зростання:

1) Оскільки розбудова довіри є тривалим процесом, Україна повинна продемонструвати суттєвий прогрес в боротьбі з корупцією на усіх рівнях (значна кількість антикорупційних органів досі не призвела до відчутних успіхів в боротьбі з корупцією;

2) Швидке завершення давно розпочатої судової реформи;

3) Комплексна реформа наявної системи правоохоронних органів, в т.ч. припинення практик політичного впливу на правоохоронні органи;

4) Зменшення впливу олігархів на економічні та політичні процеси через запровадження та імплементацію ефективного антимонопольного законодавства та закону про олігархів;

5) Зменшення частки держави в економіці (повноцінна масштабна приватизація, в т.ч. усіх без виключення збиткових підприємств, що не є стратегічно важливими);

6) Забезпечення стабільних умов ведення бізнесу в середньостроковій перспективі.

7) Нова економічна політика, яка повинна бути спрямована на структурну перебудову економіки та залучення інвестицій:

  • запуск та ефективна робота експортно-кредитного агентства (може стимулювати видачу кредитів експортно-орієнтованим підприємствам на суму близько 30 млрд.грн. при існуючому капіталі);
  • успішна робота з коштами міжнародних фінансових організацій (на початок року залишається невикористаними близько 7 млрд.дол. США (без врахування коштів МВФ), які потенційно можуть бути інвестовані в економіку);
  • ефективне використання коштів по державних програмах, направлення їх в першу чергу на створення нових підприємств і робочих місць та інвестиції (зокрема, модернізація програми «5-7-9»), розвиток сучасної європейської інфраструктури;
  • прийняття законодавства, пов'язаного з локалізацією виробництва та пріоритетністю використання бюджетних коштів при купівлі товарів та послуг у вітчизняних виробників (це десятки мільярдів гривень щорічно, які будуть витрачатися в Україні, а не за кордоном; будуть стимулювати створення нових підприємств в Україні);
  • запуск програм, пов’язаних з розвитком ринку землі, в тому числі державна підтримка пільгового кредитування малих фермерів тощо;
  • активізація банківського кредитування (на коррахунках банків в НБУ та депозитних сертифікатах сьогодні в середньому обліковуються близько 200 млрд.грн., в переважній більшості які можуть бути інвестовані в українську економіку);
  • максимальне залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в економіку через механізми «інвестиційних нянь», державно-приватне партнерство та податкові стимули у вільних економічних зонах і т.д.

Василь Фурман Василь Фурман , Член Ради НБУ, доктор економічних наук
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram