Майбутнє подружжя познайомилося один з одним на гостинах у спільної знайомої. «Не буду говорити загальноприйнятих фраз у такому випадку, що це була любов з першого погляду. Аж ніяк. Спершу Руслан і не справив на мене враження як такого. Але потім, почав дзвонити, ми зустрічалися, разом ходили на прогулянки. Він був дуже уважним до мене, завжди цікавився моїм життям, і у разі чого, завжди пропонував допомогу. Був дуже надійним. Так ми і почали вже через місяць жити разом», - говорить дружина загиблого.
Жінка розповідає, що вони вже тоді почали будувати плани на життя. Хотіли зробити ремонт у квартирі, облаштовували спільний побут. Тамара працювала медсестрою у фельдшерсько-акушерському пункті, а Руслан працював вахтовим методом, різноробочим у Києві, на будівництві. «Два тижні працює, два-вдома. Так і жили. А невдовзі у нас народилася донечка Руслана. Чоловік дуже зрадів появі дитини. Багато мені в усьому з нею допомагав. Вставав вночі, коли дитина плакала, заспокоював, читав казки, співав колискові. Я йому дуже за це вдячна. Він сам це робив, я навіть не просила його. А на вихідних, любили всі разом виходити на прогулянку у ліс, ходили до річки. Руслан, пізніше, коли донечка підросла, вчив її рибалити. І хоча й кажуть, що то не дівчаче заняття, але Руслані дуже подобалося», - розповідає Тамара Алимова.
А через два роки родину Алимових чекала ще одна приємна новина. У них народився син Віктор. Через декілька місяців після його народження молоді вже офіційно оформили шлюб. «Постійно відкладали й відкладали, то не було часу, то ще щось заважало. А після народження сина вже й розписалися», - говорить дружина загиблого.
Але початок АТО, не дав Русланові сповна насолодитися вихованням сина. «Руслан спершу хотів йти добровольцем. Але йому відмовили. Він навіть розстроївся. Адже казав, що потрібно їхати на Схід, захищати країну, інакше війна буде на наших вулицях. А через декілька місяців Русланові принесли повістку. Я його почала відговорювати, адже можна було взяти відстрочку, у нас діти, а Вітя геть зовсім малий. На що Руслан сказав, що не буде ховатися за спинами дітей і дружини. Та й як дивитиметься їм в очі, коли вони запитають його про те, де він був під час війни», - говорить Тамара.
Руслан Алимов перші місяці проходив підготовку у навчально-мобілізаційному центрі на Полтавщині. «Ми з дітьми їздили до нього у гості. А через декілька тижнів і він нам зробив сюрприз. Приїхав на 3 дні додому без попередження. Це їм дали такі вихідні перед відправленням в зону АТО. Тоді був якраз серпень місяць. Ми викопували картоплю. То Микола побачивши це, перше, що зробив – взяв до рук лопату і почав копати з нами, пожалів, каже її тут багато, то хто ж вам допоможе», - згадує дружина загиблого.
Проводжаючи Руслана в АТО, дружина та діти дуже хвилювалися. Але тато заспокоював. «Казав, аби ми ставилися до цього, немов він їде на роботу, тільки не на два тижні, а на довше. І що все неодмінно буде добре. За роки життя, я йому вірила в усьому, тож і думок поганих не було. Але доля розпорядилася інакше», - хвилюючись розповідає Тамара.
Вже після похорон, жінка згадала, що напередодні їй наснився дивний сон, значення якому вона тоді не надала. Вже зараз з впевненістю каже, що це була пересторога: «Наснилося, що в церкві я роблю пожертву у скриню, кидаю кошти, а скриня тріскає і з неї сиплеться чорний попіл».
Напередодні Тамара востаннє говорила з Русланом. «Він запитав про дітей, сказав, що у нього все нормально, але зранку, мабуть, вже не вийде зателефонувати, бо лишилося дуже мало людей. Так і сталося, на ранок він вже не брав слухавки. Натомість мені телефонували практично всі знайомі, пропонували допомогу. Я ще не могла всього збагнути. А по обіді прийшли з військкомату із трагічною звісткою», - стримуючи сльози говорить Тамара.
Руслан Алимов загинув внаслідок поранень, отриманих під час несенння служби на спостережному посту в районі с. Золотарівка, що на Луганщині. «Після цієї новини емоцій жодних не відчувала, все, мов у тумані було, а потім – втратила свідомість і крапельниці. Так і з дітьми було», - говорить Тамара Алимова.
Після загибелі чоловіка, родині Алимових стало дуже важко. Держава допомогла дружині Тамарі та двом дітям: 5-річній Руслані та 3-річному Віктору, надавши компенсацію та призначивши пенсію, на черзі – отримання житла. А поки – діти сумують за своїм татом, часто його згадують, переглядаючи фото. Вони знають, що їх тато – герой.
Руслана вже закінчила садочок і восени піде до школи, вона любить малювання і ліплення, дуже активна і творча. Віктор ходить у садочок та дуже любить гратися. Його улюблене – це машини і тракторці. Діти швидко ростуть, тож не зайвим буде сезонний одяг і взуття, а також іграшки. Давайте разом допоможемо родині загиблого в АТО Руслана Алимова.
АЛИМОВА ТАМАРА ВІКТОРІВНА 4188373028656558 (Райффайзен банк «Аваль»)