Він весь час намагався не показувати тривоги і запевняв нас, що все гаразд, в той час коли над головою вибухали гради

«Діма був дуже привітною та життєрадісною людиною. З його уст ніколи не сходила посмішка. Всі навколо його поважали та любили - це була людина, на яку можна покластися в будь-який момент. Завжди допоможе і словом, і ділом», - так згадує про свого загиблого чоловіка дружина Ірина.

Дмитро та Ірина познайомилися у Вінниці. Дівчина працювала в кафе із найкращим другом Дмитра. Він же їх і познайомив. Дмитро працював музикантом у військовому оркестрі. Про ті часи Ірина згадує так: «на той час в мене вже був син від першого шлюбу, але він на це не звернув уваги. Завжди любив його та виховував як рідного. Згодом ми переїхали жити до Новограда-Волинського, звідки Діма родом». Там вже у закоханих народилася донька Даша та синочок Ванечка.

На вибір професії Дмитра вплинув дідусь, який був йому за батька, бо мати його ростила одна. Він був талановитим музикантом та відповідальним військовим. І ще Діма був чудовим батьком. Весь вільний час проводив з сім’єю.

8 березня 2014 року Дмитру прийшов наказ збирати речі і вони виїхали на навчання. На той час Ірина навіть не здогадувався, що на її сім’ю таке чекає. Якийсь час хлопці знаходилися на навчаннях, а потім їх відправили в зону АТО. Там через тиждень вони потрапили під ворожий обстріл, під час якого загинуло дуже багато наших військових. Їх потім ще довго шукали рідні.

«Так і ми шукали свого татуся довгих 7 місяців. І лише після впізнання тіла через ДНК ми змогли забрати додому та поховати рештки тіла», - ледве стримуючи сльози говорить жінка.

Всього за місяць до трагедії Дмитро приїздив до дому на день народження свого сина. Йому саме виповнився 1 рік і він почав робити перші кроки, але батько зміг провести з сином лише 7 днів – потрібно було повертатися на війну. Ірина згадує, що на початку серпня спілкуватися вони почали зовсім мало - пару слів вранці та пару ввечері. А згодом чоловік сказав, що зовсім не зможе зателефонувати, бо телефони в усіх розрядилися. Залишився один. На всіх. Від Дмитра два вечора не було дзвінка, а 14 серпня Ірині зателефонували і сказали, що був обстріл. Дружина довго не могла повірити в те, що її чоловік загинув: «Довгих 7 місяців нас не покидала надія, що він в полоні. Ми зверталися в усі інстанції. До всіх благодійних організацій, доки не пролунав дзвінок від «Чорного тюльпана», сказали, що знайшли тіло чоловіка». Та все ж їхня надія не згасала, доки не підтвердився останній тест ДНК.

Руденко Дмитро Миколайович загинув 12 серпня 2014 року поблизу Сніжного. 24-го листопада 2014 року рештки тіл були знайдені на полі бою пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») та привезені до м. Запоріжжя. Дмитра впізнали за тестом ДНК. Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, "за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Сім’ї довго довелося звикати до нового життя без їх люблячого чоловіка і батька. Час іде - Ванюша знає тата лише по фото. Родина вдячна, що держава забезпечила їх власним житлом. На даний час Руденкам потрібні кошти на ремонт будинку і, звичайно, на діточок - постійно потрібно одягати та взувати, бо вони швидко ростуть.

РУДЕНКО ІРИНА ПЕТРІВНА (Райффайзен банк «Аваль») 4188370023879367

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?!

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram