У країнах розвиненої демократії добре розуміють, що готовність молодих громадян брати участь у політичних процесах, здатність приймати критично осмислені рішення та нести за них відповідальність не формуються стихійно, а набуваються в ході системної роботи з молоддю. Натомість в Україні політична освіта – фрагментарне накопичення знань, які молоді люди отримують під час спілкування з сім’єю, однолітками, зі ЗМІ. Саме тому молодь стає легким об’єктом для маніпулювання та ведеться на популізм. Саме тому буйно квітне непотизм – діти, племінники, брати та інша «молода кров» в українському політикумі.
А звідки ж беруться справжні відповідальні лідери нації? Ще у підростаючому поколінні вони формують громадянську позицію через активну участь у молодіжних політичних організаціях.
Саме так, наприклад, перші кроки у політику робила «залізна леді» Маргарет Тетчер, яка очолювала Cтудентську Консервативну асоціацію в Оксфорді (Student Conservative Association at Oxford ). На провальних для консерваторів виборах 1950 року 25-річна Тетчер стала наймолодшою жінкою-кандидаткою до британського парламенту і отримала підтримку 36,2% голосів виборців.
Кожна велика партія в Німеччині опирається у своїй роботі на молодіжне крило, яке працює з молоддю у вищих начальних закладах (Sozialdemokratische Partei Deutschlands/ Jusos; Die Freie Demokratische Partei/ Junge Liberale; Nationaldemokratische Partei Deutschlands/ Junge Nationaldemokraten). Окрім цього, у Німеччині з 1952 року діє Федеральний центр політичної освіти (Bundeszentrale fur politische Bildung). Також у кожній із земель є окреме відомство політичної освіти, що фінансується із регіональних бюджетів – загалом виділяється більше 1 000 000 000 грн щорічно.
У британській системі освіти, яка визнана однією з найкращих, політична освіта закріплена на законодавчому рівні. Зокрема, у законі Великобританії про освіту (Education Act 1996) прописано дві окремі статті: ст. 406 «Політичне виховання» (Political indoctrination) та ст. 407 «Обов’язок забезпечити збалансоване висвітлення політичних питань» (Duty to secure balanced treatment of political issues).
В Україні політична освіта в університетах, як і при совку, далі «под запретом». Громадські організації у вищих навчальних закладах фактично заборонені. Навіть у передовій Києво-Могилянській Академії студентські організації можна порахувати на пальцях двох рук.
І взагалі - лише 2,5% сучасної української молоді, тобто в рамках соціологічної похибки, є членами громадських організацій. До прикладу, у Норвегії цей показник сягає 80%, а пересічний студент австрійського університету є членом 5-7 громадських організацій.
У середньостатистичному університеті англосаксонської освітньої системи кількість студентських організацій вимірюється сотнями, в тому числі йдеться і про політично спрямовані. Всі вони не лише шляхом повідомлення легалізуються в університеті, але й отримують десятки і сотні тисяч доларів фінансової підтримки від університету.
Стаття 6 Закону України «Про вищу освіту» стверджує незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій. Ба більше, закріплює на законодавчому рівні міф, що вищі навчальні заклади поза політикою. Звучить красиво: «стерильні» студенти, які закриті від посторонніх впливів. Але як ж тоді сформувати цілісну особистість, відповідального громадянина з широким світоглядом і критичним мисленням?
Міф про відсутність політики у наших ВНЗ розвіюється як тільки оголошуються вибори. Студентами торгують оптом та в роздріб. Останні й не сильно пручаються. Як наслідок, одним партіям хліб та сіль, інші - persona non grata. Ну і звісно! Виключно «поза політикою» ректори балотуються в ті чи інші ради, опираючись на байдужу підтримку власних студентів. І оскільки в цілому молодь поза політикою, а ВНЗ особливо, то за рідким виключенням ці схеми вдало працюють і сьогодні.
Чи буде розвиватись політична освіта в Україні за прикладом Німеччини, Великобританії чи США - не так важливо. Але точно зрозуміло: перед нами два шляхи. Перший – і далі дивитись на молодь крізь пальці та розкидуватись пустопорожніми гаслами на кшталт «Дорогу молодим», при цьому не здійснюючи реальних кроків для її залучення до політичних процесів. Другий - як мінімум, прописати норму про політичну освіту у законопроекті №3491-д «Про освіту», який Верховна Рада прийняла в першому читанні за основу. Як максимум - створити умови для всебічного розвитку студентських і навіть шкільних громадських ініціатив у вищих навчальних закладах, в тому числі через фінансове стимулювання підтримки таких ініціатив. Вибір завжди залишається за нами…