Одразу після весілля вони з Сашком почали жити окремо, разом робили ремонт, коли дізналися про вагітність з нетерпінням чекали на появу дитини. Коли з’явилася Катруся, Саша сказав, що це найкращий день в його житті. Донька росла неймовірно схожою на тата i він, коли дивився на неї, казав що дивиться в дзеркало.
Саша дуже поважав своїх батьків, завжди радився з ними, про все розповідав. Велику цінність для нього мали родинні зв'язки загалом, тому підтримував теплі стосунки з усіма родичами, незалежно від віку. До вибору професії військового, батьки віднеслись з повагою та розумінням.
Олександр був професійним військовим, тричі перебував з миротворчою місією в Косово, де набував досвiду в своїй професiї. Поки чоловік був у відрядженнях, дружина з донькою лишалися самi та чекали його повернення. «Хочу сказати, що Саша настільки любив нас, що не було жодного дня аби не зателефонував до нас, запитати як пройшов наш день. Мені дуже бракує цього» - згадує Ірина.
Повернувшись з Косово, де Саша пробув рік, як миротворець, пробув дома лише 5 днiв, і потiм з бойовим завданням був направлений до зони проведення АТО. За час його служби, в нього була лише одна відпустка, також 5 днів, а згодом ми дізналися про нашу другу вагітність.
13 серпня 2014 року Саші не стало. Хоча про це стало відомо лише через 3 тижні. Пошуки серед полонених, поранених, загиблих тривали три безкінечно довгих, нестерпно болісних тижні. А потім страшна звістка, Саші немає…
Гордійчук Олександр загинув 13 серпня 2014 року під час наступу частин супротивника здовж російсько-українського кордону та артилерійського обстрілу, що супроводжував його. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Я не хотiла вiрити i не вiрила, на впiзнання я не їздила, адже була на третьому мiсяцi вагітності. Впiзнали Сашу його сестра Наташа та дядько Микола. Волонтери допомогли доправити тiло додому – згадує Ірина, - це перiод найстрашніший у моєму житті.
Катрусинi слова, коли вона дiзналась про смерть тата: «Мамо ми ж ще не награлись, не наобіймались! Краще б я вмерла!» Чути таке вiд дiвчинки 5-ти років було страшно. Я зрозумiла, що моя дiвчинка змiнилась, що вона вже не така, як інші дiти. Повiрте, це дуже боляче.
Ми назавжди втратили дорогу людину. Я самотня жiнка, яка сумує за минулим. Моя старша донька й досi просить повернути батька, а менша Тата нiколи його не бачила. Не знаю, чи можливо оговтатись вiд цього.
Саша є, на мою думку, прикладом справжнього чоловiка, люблячого батька, вiдданого сина та патрiота своєї Батькiвщини. Це була дуже порядна, щира та добра людина.
Вiд держави отримала одноразову допомогу на половину з батьками, отримую пенсію по втраті годувальника.
Наразі роблю ремонт, частину вже подужала, та лишилась ще половина, намагаюсь збирати грошi, але з нинiшнiми цiнами, виходить погано, буду рада будь-якій допомозi.
ГОРДІЙЧУК ІРИНА МИКОЛАЇВНА (Райффайзен банк «Аваль»)
4188 3700 2325 8976
Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?