Першою ластівкою нового світу став пан Трамп. Він став прапором нових тенденцій та поділу світу на 2 табори: умовний західний демократичний та умовний азіатсько-авторитарний. Треба пояснити, що зараз в світі чистих авторитарних форм правління практично вже не існує. Так чи інакше більшість світових режимів гібридні. Розподіл на ці два табори в першу чергу характеризується так. Країни, що входять до умовного демократичного табору, відчувають тектонічні електоральні та суспільні зсуви. Це в першу чергу країни Північної Америки та Західної Європи. Країни, що входять до умовного азіатсько-авторитарного табору, законсервувалися в розумінні політики, геополітики та розвитку суспільства в 20 сторіччі (а дехто і в 19 сторіччі - Росія наприклад).
Так в чому ці тенденції? Їх можна перелічити на пальцях однієї руки.
В першу чергу, це втома суспільства від старих політичних еліт. В другу - підйом хвилі національної самоідентификації народів. Ці дві тенденції переплітаються в багатьох країнах в дуже цікаві конструкції. Які також можна поділити на два рухи. В країнах-лідерах західного світу цей рух можна описати як втому від мультикультуралізму і намагання змінити порядок денний для цих держав на внутрішньоцентричний. Такі процеси відбуваються у Франції та Німеччині, країнах Середземномор’я. Ми, українці, зараз ображаємось на умовних французів, німців за різку зміну їх європейської політики. Звісно нам є на що ображатись. Але давайте подивимось, що в цих країнах відбувалось останні роки.
Німеччина. З 2013 року різко впала підтримка старих політичних сил. Так у ХДС (лідер- Меркель) підтримка впала з 41,5% (2013р) до 25% (за останніми опитуваннями). Соціал-демократи (лідер - Шульц) впали з 25,7% (2013р) до 17% (за останніми опитуваннями). До речі соціалістичні або соціал-демократичні партії по всій Європи зазнають величезних втрат. В першу чергу тому що вони не відповідають запиту суспільств на національному зосередженню. Замість цих старих політичних сил на політичний мапі Німеччини з’явились Альтернатива для Німеччини з останніми рейтингами близько 10%, та Зелені - близько 20-25%. Це політичні сили є антиподами, але вони беззаперечно стоять на засадах індивідуалізму та внутрішньоцентричності. Хоча Зелені Україні точно набагато ближче, з урахуванням їх курсу на зближення з США. Але майбутню зануренність Німеччини в себе вже видно неозброєним оком.
Франція. В 2017 році французи спробували повністю перезавантажити свій політичний клас і обрали Макрона з його “Республіка. Вперед!”. Так само значних втрат зазнали всі старі політичні сили. Дуже нагадує нашу політичну ситуацію останніх 2 років. Скоріше за все французи на цьому не спиняться і будуть шукати наступників Макрона, які будуть відповідати французьким суспільним прагненням про внутрішнє занурення і дистанціювання від залишків колоніальної політики. Про це свідчить явка на останніх місцевих виборах у Франції - близько 35% (у Парижі - 25%), тоді як завжди було більше 50% (нагадує одну відому нам країну). Французи знаходяться в активному пошуку нових політичних еліт, що відповідають запиту суспільства. Тому не просто так Макрон за останній рік змінив свою політику стосовно регіону Сахель в Африці. Фактично Франція взяла курс на вихід звідти. І саме ці зміни суспільної думки у Франції пояснюють зростання підтримки Національного фронту та Марі Лє Пен.
Австрія. В 2019 році “Австрійська народна партія” (Курц) стала беззаперечним лідером виборів, перемігши інші партії з результатом 37,5%. Соціалісти та інші консервативні партії наразі втрачають свою підтримку в Австрії. Починається зміна політичного поля. І поруч з “Австрійською народною партією” впевнено ростуть рейтинги партії “Зелені – Зелена альтернатива”, прогресивної та активної партії. І цікаво, що не зважаючи на різні внутрішньополітичні австрійські скандали, базою, на якій грунтується підтримка Курца та зелених стала їх політика під час пандемії. Полягала вона в захисті своїх громадян та інтересів, не зважаючи на інтереси всього навколишнього світу, в тому числі і найближчих сусідів.
Підсумовуючи вищезазначене, мусимо відверто визнати – локомотиви Західної Європи чим далі, тим більше занурюються в себе.
Трохи інший рух відбувається в країнах так званної Нової Європи та деяких країнах-вихідцях з колишнього Радянского Союзу. До речі, Україна відноситься за своїми тенденціями до цього блоку країн. І це питання вже вирішене і іншого напрямку найближче десятиліття вже не буде. Що саме в цих країнах відбувається? Врешті решт - розуміння народами цих країн своєї ідентичності і намагання знайти відповідних політичних лідерів, які будуть відповідати запиту суспільства. До речі, це дуже яскраво проявляється в країнах, що Росія вважала своєю зоною впливу. Саме боротьба за свою ідентичність природньо поєднується з намаганням позбутись цього впливу. Так що бачимо?
Вірменія. Беззаперечна перемога Пашиняна. Незважаючи на негаразди в країні та програну кампанію в Нагорному Карабасі. Ну не хочуть вірмени старих проросійських політичних сил.
Молдова. Приголомшлива перемога проєвропейської Санду і її монобільшість. Я не здивуюсь, якщо в найближчі роки такий анклав як Придністров’я зникне.
Румунія. Падіння соціал-демократів за останні 5 років з 45,68% до 29,32%. При зростанні Націонал-ліберальної партії, Союзу «Спасіть Румунію» з Партією свободи, єдності та солідарності і Альянсу румунської єдності.
Болгарія. Падіння соціалістів фактично в два рази та поява нових політичних сил «Є такий народ» (17,4% на виборах цього року) та «Вставайте! Мафія вон!» (4,64% на виборах цього року). А є ще Демократична Болгарія та Рух за права і свободи.
Чехія. В 2017 році виграла вибори Акція невдоволених громадян (Бабіш) з результатом 29,64%. І зараз так само видно падіння старих політичних сил і зростання нових. Наприклад - Піратська партія. До речі, саме Піратська партія цілком може стати лідером парламентських перегонів, які відбудуться цієї осені. Це доводять останні опитування в Чехії.
Цей рух, як не дивно, зачепив і Великобританію з її Brexit, яка може очолити союз Нової Європи. Бо такого старого ЄС ми вже навряд чи побачимо. Чим далі, тим більше буде відчуватись втома один від одного Старої Європи та Нової Європи. Ні, ЄС не розвалиться, це скоріше буде поділ всередині на дві фракції. В кожній з яких буде діяти своя неписана умовна фракційна угода. Така собі нова дипломатія. Щодо Росіі, то тут перед нею виникають великі проблеми. З одного боку їй буде комфортно вести справи з фракцією Старої Європи, з їхнім зануренням в себе. З іншого боку - країни Нової Європи чим далі, тим сильніше збільшуватимуть свій вплив в межах ЄС за підтримки США та Великобританії. А вони точно розуміють, що таке Росія і сприяти їй не будуть. Треба ще додати. Що цей рух національної самоідентифікації не може не зачепити кордони Росії, яка вимушена буде якимось чином тушити пожежу в багатьох місцях. Як це відбувалось під час розвалу Радянського Союзу ми бачили. Нас українців це не може не втішати. У Москви менше сил буде на втручання в наші справи. І можуть розповідати про «единый народ» та історичну Росію, але з кожним роком сил на реагування по периметрам своїх кордонів буде все менше і менше.
Новий світовий уклад абсолютно змінить конфігурацію союзів по всьому світу. США вже не будуть намагатись впливати на регіони через наявність там своїх контингентів. Це більше буде через укладання угод з союзниками та створення абсолютно нових союзів, навіть в межах існуючих утворень. Пам’ятаємо про умовну фракцію країн Нової Європи. Через економічну та політичну підтримку держав в рамках їх процесів національної самоідентифікації. Що безперечно виведе на вищий рівень конфлікт з РФ.
Для України це буде і вікно можливостей і вікно загроз одночасно, бо фактично ми відповідаємо всім новітнім суспільним тенденціям і залежим від них. Завданням для нашої країни буде інтенсифікація співпраці з країнами Нової Європи та США, як з головними нашими союзниками. Тим більше, що наше суспільство палко це підтримує і його в цьому не можна зраджувати. І фактично ці країни є єдиними, хто може підтримати нас в нашій боротьбі за національну ідентифікацію і проти впливу Росії. Великою проблемою постає Німеччина, яка фактично стала на шлях підтримки новітнього націонал-соціалізму у вигляді ідеології «русского мира» в Росії. Тут скоріше потрібно працювати з суспільством Німеччини, проводячи відповідну інформаційну кампанію. Завдання стоять складні і вимагають відповідного кадрового професіоналізму. Чи зможемо? Покажуть наступні два роки. А якщо не впораємось - буде нова влада, але точно не повернення старих політичних еліт.