11 липня я була спостерігачем на дострокових парламентських виборах у Болгарії. Цього року там вперше голосували електронно. За заявами влади, машинне голосування мало виключити будь-які маніпуляції при підрахунку голосів.
Але у мене склалося двояке враження – у системи є і плюси, і мінуси. Впевнена, Україні буде корисно врахувати їх на майбутнє.
На що я загалом звернула увагу:
1. Голосувати електронно могли не всі.
Болгарські виборці вперше голосували за допомогою електронних пристроїв. Спеціальні машини для цього відправили на виборчі дільниці в суботу, в день тиші. Але, відповідно до нового закону, електронно можна було проголосувати тільки на тих дільницях, де у списках є більше 300 виборців (таких дільниць – більше 9000).
Загалом виборче право у країні мають 6,7 млн осіб. У них був вибір із 23 партій, а на 240 депутатських місць претендували 6000 кандидатів.
2. Як все відбувалося?
Запропонована система – це паперово-електронний гібрид голосування. Спочатку все стандартно: виборець приходить на дільницю, його реєструють вручну. Далі він отримує картку на зразок банківської – і вставляє її у «диво-машину». Вона виглядає як великий сенсорний екран із принтером.
Машина розташована таким чином, щоб ніхто не бачив, за кого голосують. Виборець на екрані ставить галочку навпроти потрібної партії, тут же роздруковує талон із назвою обраної, складає його вдвічі і кидає в урну для голосування. Після закриття дільниць роздруковується загальний лист, де вже є голоси – його звіряють з талонами.
Тобто, як і раніше, велику роль відіграють традиційні способи ідентифікації та підрахунку, хоча в сторону електронних виборів Болгарія почала рухатися ще в 2007-му.
3. Як контролювали, що в машині не було голосів до початку голосування.
Перед відкриттям дільниць члени комісії роздруковували нульовий лист зі списком партій. Навпроти кожної стояв нуль, що означало відсутність голосів у машині. Після закриття дільниць таким же чином роздруковувався загальний лист, де вже були підраховані голоси. Потім ці цифри звіряли з роздрукованими талончикам з урн для голосування.
4. Фінансова сторона питання.
Що стосується бюджету, то організація голосування в такому форматі обійшлася державі в рекордну суму: одночасно і друкувалися паперові бланки (на випадок технічних ексцесів або інших непередбачених випадків), і закуплялися спеціальні машини для електронного голосування.
50 млн левів (близько 30 млн доларів) пішли тільки на машинне голосування. З 9000 придбаних спеціальних машин близько 1100 були відправлені в інші країни – на закордонні дільниці. Але для якісного електронного голосування за кордоном на місці мала бути людина, яка налаштує систему. З цим виникали проблеми.
5. Частина виборців злякалася електронного голосування.
В основному це були літні люди: хтось не довіряє такій системі, хтось боїться не впоратися з технікою. Тобто перевага в такому випадку у партії, яка має молодший електорат – що не зовсім чесно. Цікаво, що безпосередньо молоді також було небагато – переважали люди середнього віку.
Загальна явка на цих виборах у Болгарії склала всього 28% – хоча зрозуміло, що на неї також вплинули спека та відпустки.
До речі, я питала у людей, які мені зустрічались, чому вони не ходили на вибори. Найчастіша відповідь – недовіра, корупція, зневірення в тому, що це щось змінить.
6. Неможливо побачити результати у режимі реального часу.
У Румунії, наприклад, такий функціонал є – за виборчими перегонами можна спостерігати онлайн і бачити, як змінюється результат тієї чи іншої партії. Було б цікаво подивитись, як би це вплинуло в Болгарії на явку виборців та кінцевий результат.
7. Тема пандемії не стала центральною під час передвиборчої кампанії.
Я думала, що побачу більше передвиборчих тез про те, що уряд недостатньо впорався з пандемією, вакцинація просувається занадто повільно тощо. Але громадян Болгарії більше хвилюють корупція, зловживання владою, правова реформа, екологія, нечесні суди і прокуратура. Це стандартні передвиборчі теми у багатьох країнах.
8. День тиші.
Як і у нас, за день до виборів у Болгарії наступає «режим тиші». Не можу сказати, що його суворо дотримувались. І YouTube, і Facebook, і рекламні постери, і борди по місту – реклами було багато.
Загалом досвід електронних виборів у Болгарії залишив у мене чимало питань. Чи готові ми в Україні переходити хоча б на подібне електронне голосування? Вкладати в це бюджетні кошти? Та головне – чи буде довіра до такої системи?