Виклики та перспективи судового захисту пацієнтів

У разі неналежного надання медичної допомоги пацієнти зазвичай або йдуть скаржитися до керівництва медичної установи, або миряться з безвихідністю ситуації. При цьому мало хто з них замислюється над поданням позову до суду, що видно з даних із Єдиного державного реєстру судових рішень за 2019-2021 рр. Дослідивши статистику «медичних справ», експерти ILF розповіли про наріжні камені захисту прав пацієнтів і прояснили вірогідні причини такого положення справ.

Фото: Макс Требухов

Незначна кількість судових звернень з боку пацієнтів

Згідно зі статистикою, загальна кількість справ за позовами пацієнтів, що розглядались у судах апеляційної інстанції протягом останніх трьох років склала 281. Причиною цьому може слугувати зокрема низький рівень правової культури пацієнтів, відсутність соціальної реклами на тему захисту їхніх прав. Впливають на статистику й рішення окремих людей не звертатися за захистом своїх прав, що може бути пов’язано, наприклад, зі складним перебігом захворювання.

Поміж іншого велика кількість пацієнтів побоюється розголосу власних діагнозів, а також сумнівається у результативності такого звернення. Постраждалі не бажають вплутуватися в судові тяжби, витрачати на це власний час і гроші, а тому в більшості випадків лікарські помилки сходять з рук.

Складність збирання доказів. Відсутність в Україні незалежної експертизи

Доволі складно пацієнтам формувати по справі доказову базу. В Україні діє негласний принцип, згідно з яким лікар покриває іншого лікаря, як от керівники медичних установ — своїх підлеглих: документація переписується, дані в медичних картах — фальсифікуються, докази — знищуються. Часто пацієнтам відмовляють у наданні копій виписок із медичної карти із зазначенням діагнозу, результатами аналізів та обстежень, а також і самої карти. Відповідно, з такою доказовою базою майже неможливо виграти справу.

Потужний інструмент для захисту прав пацієнтів — судово-медична експертиза, на що вказує той факт, що вона проводилась у 68,4% виграних на користь пацієнтів справ. Однак експертиза в нашій країні підпорядковується та фінансується МОЗ, тобто повністю залежна від відповідних органів влади. Це робить Україну єдиною країною в Європі, де немає незалежної медичної експертизи. Наслідком цього нерідко стають необ’єктивні висновки експертів, які «покривають колег».

Змінити цей факт пацієнти не здатні — це питання скоріше на рівні Кабміну — однак вони можуть проявляти залученість до власного здоров’я: цікавитися, спілкуватися з лікарем, не замовчувати виниклі інциденти.

Перевага цивільного судочинства над кримінальним

Ще одним проблемним аспектом є те, що коли пацієнт стає перед вибором: захищати своїх права в суді цивільної юрисдикції чи йти шукати правду в рамках розслідування кримінальної справи — він, скоріше за все, обере перше, адже його основний інтерес полягає, не в тому, аби посадити лікаря, а в тому, аби отримати компенсацію.

На це вказує зокрема мала кількість справ, пов’язаних із відкриттям кримінального провадження стосовно лікарів. На противагу цивільному судочинству, статистика у кримінальних справах наступна: за період 2019–2021 рр. за ст. 140 («Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником») було винесено 6 вироків: у 5 випадках — обвинувальний, і лише в 1 — виправдувальний.

В основному судами I інстанції призначалося покарання у вигляді обмеження волі чи позбавлення волі строком на 2 роки та призначалось додаткове покарання у вигляді позбавлення права займатись лікарською діяльністю на певний строк. Це знову ж таки пов’язано з тим, що люди збирають неякісну доказову базу через відсутність незалежної експертизи, підробку документів.

Підвищений ризик завдання шкоди здоров’ю пацієнтів

З даних ЄДРСР видно, що більшість позовів (приблизно 80%) подаються проти хірургів, акушерів-гінекологів, неонатологів. За позовами на порушення лікарями хірургічного профілю припадали й найбільші виплати – 64,02 % (у т.ч. справи за участю анестезіологів та реаніматологів). Очевидно, що при наданні подібного роду допомоги спостерігається найбільш підвищений ризик завдати пацієнту шкоди. До того ж інколи лікар може гадати, що йде на виправданий ризик, який себе не виправдовує.

Серед причин лікарських помилок: у 20-22% випадків — недостатнє обстеження пацієнта, в 16% — неуважне вивчення медичної карти, в 6% — неправильне тлумачення результатів лабораторних аналізів.

Щодо причин відмови у задоволенні позовів, то тут превалював неповний склад цивільного правопорушення (42,11%) та відсутність в діях медичних працівників порушень норм і правил надання медичної допомоги (42,11%).

Складність правильного визначення суми позову

За період з 2019 року по 2021 рік будь-які вироки щодо медичних працівників за ст. 139 («Ненадання допомоги хворому медичним працівником») у реєстрі відсутні. Найбільш поширеними підставами пред’явлення позову є наявність матеріальної та/або моральної шкоди у зв’язку з неналежним наданням медичної допомоги, наслідками чого стали ушкодження здоров’я, втрата працездатності або смерть пацієнта. Подекуди зустрічається порушення лікарями етичних норм.

Як матеріальну (майнову) шкоду пацієнти зазвичай зазначають: витрати на медикаменти, додаткове оперативне втручання, звернення до інших спеціалістів тощо. Суми, які пацієнти просять відшкодувати коливаються в межах від 2000 грн до 400 000 грн.

Моральну шкоду частіше за все пацієнт обґрунтовує негативними змінами в житті, переживанням фізичних незручностей, психологічним дискомфортом внаслідок переживань щодо майбутнього стану здоров’я, вимушеною зміною звичного способу життя. Та чи інша причина оцінюється пацієнтами в суму від 2000 грн до 500 000 грн.

Судді ж, згідно з аналізом рішень з ЄДРСР, по-різному розв’язують питання щодо відшкодування моральної шкоди. Але загалом зберігається така тенденція: пацієнт просить відшкодувати занадто велику, на думку суду, суму (наприклад, 500 000 грн), тож позов задовольняється частково (пацієнт отримує в 10 разів менше). Це свідчить про наявність проблеми з реальною оцінкою та доведенням пацієнтом факту завдання моральної шкоди на ці 500 тисяч, які він просить. Це спричинено передусім відсутністю визначених процедур обрахування такої суми, переліку доказів, які мали бути обґрунтуванням для визначення суми позову тощо. А також може вказувати на те, що пацієнт звернувся не до того юриста, який, приміром, не зміг скласти йому нормальний позов і обґрунтувати, в чому ж конкретно полягала його моральна шкода.

Які ж перспективи розгляду медичних справ? Як вбачається з наведеної статистики, більшою кількість спорів «пацієнт-лікар» не стає, що пов’язано передусім із двома факторами. Суб’єктивним фактором є, перш за все, сприйняття пацієнтом його прав, його необізнаність у цих питаннях, так само як і позиція лікарів стосовно прав пацієнтів і їх забезпечення взагалі, а також відсутність культури спілкування між ними.

Об’єктивною складовою є надмірна завантаженість суддів, яким доводиться розглядати «медичні» справи. Додаткові перешкоди при веденні та вирішенні таких справ становлять, по-перше, вузькоспеціалізована, притаманна лікарям термінологія, а по-друге — купа нюансів, пов’язаних із наданням лікарем медичної допомоги загалом.

Навряд чи у майбутньому вдасться стягувати відшкодування з медичного закладу, а отже — неминуче з’являтимуться нові шляхи вирішення «медичних» спорів. Найімовірніше, що судова практика запропонує свої механізми компенсації завданої шкоди. Не буде здивуванням, якщо скоро однією зі сторін стане Національна служба здоров’я України, як особа, що розпоряджається коштами й повинна гарантувати якість послуг підприємства. Само собою, змінюватиметься й нормативно-правова база. І, можливо, тоді ми спостерігатимемо вже зовсім іншу картину.

Алексей Харитонов Алексей Харитонов , Адвокат, руководитель судебной практики в юридической фирме ILF
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram