Ми живемо в умовах дефіциту верифікованої інформації з Казахстану. І це нам дуже знайоме. Бо під час Революції Гідності ми теж жили в умовах інформаційного шуму, який створювали команда диктатора Януковича та його російських хазяїв. Про Майдан весь час вигадували міфічні історії, винаймали підконтрольних провокаторів та через підконтрольні диктатурі ЗМІ розповсюджували брехню та дезінформацію кожного дня. І це все ми впізнаємо по Казахстану. Врешті-решт, влада Казахстану звернулася до Росії, щоб вони допомогли придушити акції протесту. Це те, про що мріяв Янукович, але чого він не встиг зробити завдяки Майдану.
Нам важко розмірковувати про можливий перерозподіл влади всередині Казахстану, як себе буде поводити президент Токаєв, клан Назарбаєва, зовнішні відносно Казахстану гравці. Але ми чітко розуміємо причини подібних протестів, причини невдоволення владою. В першу чергу, це відсутність суспільного діалогу та політичної конкуренції, а також монополізація економіки, і як наслідок - відсутність будь-яких інструментів боротьби за свої економічні та політичні права крім, власне, масових протестів.
В Казахстані приводом для початку протестів були ціни на газ, але це лише привід вийти на вулиці. Бо, вочевидь, “дістало”.
Казахстан - це країна, в якій протягом 30 років керував один клан, який чітко вибудовував власну владну монополію. У країні було знищено будь-які натяки на організовану політичну опозицію. В країні було скасовано практично всі вибори - навіть мерів міст (акімів) призначає центральна влада. Президент Назарбаєв керував країною з проголошення незалежності аж до 2019 року.
Теперішній президент Токаєв - людина Назарбаєва, що працювала з ним більше 25 років. Будь-які великі інвестиції та проекти були неможливі в Казахстані без участі родини Назарбаєва чи його найближчого оточення - вони отримували частки усіх іноземних підприємств, створених у Казахстані (мабуть, ця ідея має бути до смаку нашим адептам “інвестиційних нянь”). Кишенькові суди - на додачу. Нарешті, в країні практично відсутні незалежні ЗМІ і для більшого контролю існує лише один інтернет-провайдер. Звісно, державний.
Чому казахи терпіли такий недемократичний режим? По-перше, казахський політичний режим - це продовження радянського. Країна не бачила зміни еліт з набуття незалежності. По-друге, між владою та громадянами існувала соціальна угода: більш-менш економічна стабільність та поступове зростання рівня життя в обмін на консервацію влади в руках Назарбаєва і Ко. Саме тому порушення цього договору, що відбулося через підвищення цін на газ, і стало приводом для початку подій. І навіть майже миттєві заяви Токаєва про зниження цін на газ вже не могли повернути людей до домівок.
Такий Казахстан для українських опонентів демократії та євроатлантичного шляху дуже багато років був “прикладом”. Прикладом “розумної” співпраці з Росією та Китаєм, “роботи з інвесторами” (корумпованої, але стабільної), “роботи” з опозицією та ЗМІ.
“Подивіться на Казахстан, у них ніякої свободи слова та демократії немає, а живуть краще за нас” - говорили вони. Забуваючи при цьому згадати, що Казахстан - експортер нафти, газу, металів та урану з величезною територією (в 4 рази більший за Україну) та відносно невеликим населенням. Забуваючи згадати, що в Казахстані були і протести невдоволених принизливим рівнем життя провінційних міст. Протест нафтовиків в місті Жанаозен, невдоволених рівнем життя та умовами праці, в 2011 було розстріляно. В результаті загинуло (тільки за офіційними даними) 15 людей та поранено ще сотні.
Звісно, коли почалися поточні протести, казахстанська влада та державні ЗМІ, російські пропагандисти та їх українські друзі почали розповідати про “іноземне втручання” і те, що протести керуються з-за кордону і участь в них беруть іноземці. Дуже важко пояснити адептам авторитаризму та диктатури, що коли в країні немає політичної та економічної конкуренції, головними невдоволеними рано чи пізно стануть громадяни країни, які не хочуть бути керованими тими, кого вони де-факто не обирали.
І саме тут ми переходимо до ключових висновків для України та української влади від подій в Казахстані.
1. Переслідування та знищення опозиції веде до того, що твоїми єдиними союзниками залишаться Росія, Китай та Білорусь. Де існують такі самі авторитарні режими, які теж рано чи пізно стикнуться з кризою та протестами, які буде неможливо розстріляти та знищити. І тоді доведеться запрошувати Росію, щоб вона розстріляла твій народ. І окупували твою країну. Прикладів чимало. Саме тому спроби команди Зеленського переслідувати незручну для них опозицію - це шлях до кризи та нових викликів для України. Це робить нас більш вразливими для інтервенції путінського режиму. І це - справжній злочин проти українського майбутнього.
2. Кланово-олігархічна квазідержавна економіка у 21 сторіччі неспроможна пережити свою першу ж системну кризу. Бо будь-яка штучна неринкова система не гнучка і не адаптивна і її крах неминучий. І після соціального та політичного повстання ви зможете утримувати владу тільки на крові власного народу за допомоги власних силовиків та іноземних інтервентів.
Тому тиск на бізнес від законотворців “слуг”, всі ці 5600, державне регулювання цін і підміна прозорих та простих правил для інвесторів спробою створити “інвестиційних нянь” - це шлях у нікуди, шлях до криз та економічного занепаду. І як наслідок - соціально-політичної кризи.
3. Без свободи слова та незалежних від влади та держави ЗМІ в країні буде збудовано спотворену реальність, в яку люди можуть спочатку навіть вірити. На певний час можна переконати громадян, що європейські та американські стандарти життя, стандарти свободи та політичні цінності - це чуже та вороже. Але рано чи пізно з’ясується, що шлях демократії, економічної та політичної свободи - єдиний дійсно працюючий рецепт побудувати стабільного та процвітаючого суспільства.
Казахстан є дуже показовим прикладом для України. Якщо влада переслідує опозицію та будує авторитаризм, це неминуче завершиться кровопролиттям та іноземним вторгненням. Зеленський і Ко мають це знати.
Головний урок Казахстану для України наступний: нам не треба шукати свій “третій шлях”, вигадувати неринкові рецепти, що не працюють, вигадувати “інвестиційних нянь”, створювати державні ЗМІ чи будувати владну монополію без опозиції та свободи слова.
Україна має чітко і послідовно йти шляхом євроатлантичного курсу, створювати незалежні та професійні суди, плекати економічну та політичну свободу. Українська влада має це усвідомити та не наражати країну на нові ризики. Україна має триматися подалі від Росії та інших диктатур.