Наступна осінь може стати відчутним випробуванням і для деяких відомих політичних брендів, і для нових проектів. Чи готові до цього партії? Спробуємо спрогнозувати на основі результатів місцевих виборів минулого року. Їхні результати були вже вивчені вздовж і впоперек, але можна подивитися на них з іншого ракурсу – буквально порахувавши по головах. Тобто, висуванці від яких партій очолили найбільшу кількість міст, сіл та селищ. Адже спроможність висунути кандидата, який має реальний потенціал стати лідером громади – це і є доказ авторитетності політсили на місцевому рівні, і, відповідно, заявка на успіх на загальнонаціональних виборах.Кропіткий аналіз результатів виборів у всіх населених пунктах України показав, що всього було обрано 10199 голів, і з них лише 19,5% були партійними висуванцями (1989 осіб).
Понад 80% населених пунктів України очолили самовисуванці. Такий результат, очевидно, свідчить про кризу довіри населення до партійних структур, а це вже - вирок існуючим партійним структурам, і, відповідно, усій партійній системі країни в тому вигляді, в якому вона існує зараз. На місцевому рівні більшу вагу має особистість кандидата в мери чи на посаду голови села чи селища, аніж партійних бренд. Це добре для місцевих політиків, але виключає громаду на рівні регіону та держави.
Потужні лідери громад остерігаються вступати в партії – бояться партійного рабства, хочуть зберегти свою незалежність. Вони не чекають від партії підтримки для своєї громади на вищих рівнях, аж до загальнодержавного. Але ця підтримка має бути. Принаймні, так живуть розвинуті демократії.
Велика кількість самовисуванців свідчить і про позитивний момент, бо зовсім нещодавно, до перемоги Революції гідності, кількість партійних висуванців була значна більше. Переважно це були кандидати від Партії регіонів. Це був період влади адмінресурсу, залякування, шантажу. Тож в свободі щодо виборів ми точно рухаємось вперед.
З обраних 10199 голів населених пунктів лише 19,5% були партійними висуванцями (1989 осіб).
Серед майже 2 тисяч очільників громад більшість є висуванцями від БПП. Тут коментарі зайві – все ж таки партія влади, а це в Україні традиційно притягує «прагматичних» місцевих політиків. Перспектива БПП в динаміці: чи залишиться у назві ім’я президента і чи зможе вижити і прожити декілька політичних термінів ця політсила (як та ж сама «Батьківщина»), якщо візьме більш нейтральну назву – «Солідарність». Але це вже питання іншого дослідження.
В багатомандатних виборчих округах (обласні, районні, районні у містах, міські ради) обрано 29155 депутатів. Депутати в багатомандатних округах висувалися від 89 політичних партій.
З 132559 депутатів, обраних в одномандатних округах, 16661 (12,6%) депутат висувався від 65 політичних партій.
До речі, «Батьківщина». Її високий результат свідчить про ефективність партійної структури. Серед усіх інших ця партія є таким собі аксакалом української політики – протягом багатьох років вона впевнено заробляє свої відсотки на виборах. Тут, ймовірно, роль відіграє стала політична структура. Це підтверджують і результати виборів місцевих депутатів: у багатомандатних округах «Батьківщина» також на другому місці, і на першому – за результатами у одномандатних округах. Таким чином, можемо стверджувати про те, що низова організаційна структура у цієї партії чи не найефективніша серед усіх інших.
Успіх Аграрної партії (її пов’язують із Ігорем Коломойським) скоріше можна пояснити вдалою, проте «одноразовою» кадровою політикою. Ця партія навряд чи з’явиться в парламенті. Одноразовим проектом є і партія «За конкретні справи». Вона була запущена лише під вибори в окремих регіонах.
Проект «Наш край», який пов’язують з Банковою, показав гарний результат і виправдав свою мету – розділити електорат колишньої Партії регіонів, а зараз – Опоблоку і «Відродження».
А ось парламентські партії «Свобода», Радикальна партія Олега Ляшка, «Самопоміч», а також УКРОП, як свідчать результати місцевих виборів, мають проблеми з організаційною структурою.
Відносно низькі відсотки політсили Садового, зокрема, можна пояснити тим, що партія заздалегідь прийняла рішення не висувати своїх кандидатів у низці регіонів. А ось іншим трьом є сенс замислитись над розвитком низового організаційного рівня. Непогані результати цих партій в багатомандатних округах, проте низькі – на виборах голів та в одномандатних округах - є ознакою того, що велику роль відіграє саме бренд чи імідж лідера. Очевидно, що ці партії малоефективні у виконанні своєї безпосередньої функції – представленні інтересів своїх виборців на місцях. Цим партіям бракує команд.
Отже, порахувавши по головах, можна зробити такі висновки:
1. Українська партійна система досі перебуває на початковому щаблі свого розвитку – партії в більшості не викликають довіри.
2. Значно зменшилася роль адмінресурсу.
3. Однією з найбільш ефективних, розгалужених регіональних структур володіє на даний момент «Батьківщина». (NB: це не реклама, я не є виборцем «Батьківщини», про це свідчать цифри).
4. Яскравим «брендовим» партіям слід переключитися з розвитку іміджу на роботу з виборцями.
Усім партіям, особливо, «Самопомочі», Радикальній партії, окрім загальнонаціональної медійної присутності, що безумовно важливо, якщо вони хочуть бути справді партіями, а не лідерськими клубами, перед загрозою дострокових парламентських виборів, слід зробити більш ефективною свою кадрову роботу на місцях. Це український нонсенс – партії, які мають на рівні парламенту рейтинг близько 10%, тобто представляють значну частину населення, на місцях розвинуті недостатньо.
Якщо порівнювати з бізнесом, то будь-яка велика компанія (та ж сама Кока-кола, яка рекламується по всій Україні) працює не лише в Києві, а має свої регіональні представництва. Так ось, нашим політикам зараз вкрай необхідно розвивати такі ж регіональні представництва, проводити свого роду партійну децентралізацію, інакше вони всі просто перетворяться на мильні бульбашки. Що, в принципі, зараз і відбувається.