Хто б міг подумати, що після п’яти років російської агресії в Україні залишаться афільовані з Росією політичні суб’єкти, які впливатимуть на ситуацію всередині країни. Чинна владна команда любить лякати українців, мовляв, якщо нас не оберуть, відбудеться реванш проросійських сил. Але чого лякати тим, що вже давно стало реальністю і активно прогресує, часто за сприяння самої влади? За цей час чимало колишніх «регіоналів» перефарбувались у кольори президентської партії – особливо добре це видно в регіонах. Центральна влада активно співпрацює з проросійськими регіональними «елітами» на Сході та Півдні України. В правоохоронних органах та судах непогано себе почувають персонажі, пов’язані зі злочинами проти Майдану. Все більшу роль в українській політиці відіграє кум Путіна Віктор Медведчук. Проросійські сили впливають на українське суспільство через низку телеканалів. На одному з таких, до речі, регулярно виходять компліментарні для чинного президента сюжети – і всі розуміють, чому. А ще маємо реванш тиску на активістів, беззаконня силовиків, наїзди на бізнес, реванш корупції та правове безсилля звичайних громадян.
Що призвело до такої ситуації? Відсутність реальної люстрації – на це не було політичної волі. Злочинців не покарано, відтак, вони не бояться повторювати свої злочини. Яскравий приклад – вишки Бойка: останнього Генпрокуратура вперто не хоче «помічати» серед тих, хто здійснив оборутку із буровими платформами, вкравши у держави сотні мільйонів доларів. Такими діями і загалом недержавницькою позицією влада призвела до того, що Юрій Бойко, а також інші проросійські персони та сили, знову стають помітними в українській політиці. Їхній реванш – і нинішній, і загроза подальшого – «велике досягнення» постмайданної влади та президента Петра Порошенка. Вони допустили цей процес, хоча мали ресурси, можливості та зобов’язання перед суспільством змінити ситуацію.
Платформою для посилення політичного впливу проросійських сил після виборів є також старе виборче законодавство. За чотири роки Верховна Рада так і не подужала прийняти в цілому новий виборчий кодекс, хоч це й обіцяв Петро Порошенко ще у 2014-му році. Збереження мажоритарки, за якою досі обирається половина депутатів Ради, є гарантією потрапляння до парламенту значної частини проросійських політиків. Маючи необмежений фінансовий та медійний ресурси, а також сприяння правоохоронних органів, екс-регіонали тотально виграватимуть «мажоритаку» на Сході та Півдні країни. За чинних правил проведення виборів перемога демократичних кандидатів у цих регіонах може стати швидше виключенням. Виходить, що не ухваливши новий виборчий кодекс, який передбачає пропорційну систему з відкритими списками на парламентських виборах, влада суттєво полегшила завдання Путіну провести своїх представників в український парламент.
Якщо вплив проросійських сил у парламенті посилиться, попри внесення змін до Конституції, реального руху до ЄС і НАТО не відбуватиметься. Тиск на Росію з боку нашої держави буде слабшати, можуть виникнути проблеми із запровадження нових санкцій - рішення з питань захисту національних інтересів у парламенті пробуксовуватимуть. А яке ми матимемо право вимагати посилення санкцій з боку Європи і США, якщо самі цього не зможемо зробити? Цілком вірогідною є ситуація, коли українські військові на Донбасі продовжуватимуть захищати нас від агресора, а в тилу буде парламент із купою агентів Кремля, які займатимуться проросійським популізмом і саботуванням важливих державницьких рішень.
Такий розвиток подій може змінити поява президента з державницькою позицією, політичною волею до захисту національних інтересів, потужною командою в парламенті, фахівцями в центрі та регіонах. Українцям на виборах варто роздивитись серйозну політичну альтернативу корупціонерам, популістам, колоборантам та ставленикам олігархів. Така альтернатива є, але через монополізацію медійного, фінансового та адміністративного ресурсів її досі погано видно. Можливо, об’єднання демократичної опозиції зробить таку альтернативу більш очевидною для виборців? Політики мають спробувати поступитись амбіціями, бо на кону надто важливі речі – майбутнє держави.