ГлавнаяМир

Мрія Сі Цзіньпіна. Як Китай прямує до лідерства

Україна нині намагається загравати з Китаєм. Водночас у Києві мало хто розуміє, як економіка КНР змінює весь світ. Дехто – як-от наші сусіди Польща та Туреччина – ефективно використовує співпрацю з Пекіном, розвиваючи з його допомогою свої регіональні можливості. А дехто – Білорусь, Чорногорія, Венесуела, до прикладу, – не змогли налагодити нормальні бізнес-відносини з КНР і потрапили в китайську боргову пастку.

Нині Китай – найбільша економіка за купівельною спроможністю у світі, яка має довгострокову стратегію досягнення свого цивілізаційного лідерства на планеті. Зростання китайського впливу в кожнім разі з часом вплине і на ситуацію в Україні. Тому слід точно розуміти, яку перед собою мету ставить КНР.

Інтернет-конференція президента Китаю Сі Цзіньпіна транслюється на екрані в місті Учжень, Китай, 23 листопада 2020
Фото: EPA/UPG
Інтернет-конференція президента Китаю Сі Цзіньпіна транслюється на екрані в місті Учжень, Китай, 23 листопада 2020

Геостратегія Китаю та її прихована суть

На відміну від своїх попередників – генеральних секретарів Цзян Цземіня та Ху Цзіньтао, чинний очільник Китаю Сі Цзіньпін, тільки-но прийшов до влади у 2012 році, почав нову еру більш проактивної політики Пекіна.

Він відійшов від концепту «бути в тіні й очікувати свого часу», запропонованого ще Ден Сяопінем, і впровадив інший – «продемонструвати себе». У Китаї нова політична епоха отримала назву «період стратегічної можливості», а її ціллю була названа зміна світового порядку.

Хоча Ден Сяонпін казав: «Китай ніколи не буде супердержавою», яка претендуватиме на світову гегемонію, часи змінилися, а Сі Цзіньпін порушив традицію зміни очільників держави та впровадив поправки до конституції, котрі дозволяють йому тривалий час залишатися при владі.

Нова геостратегія Пекіна отримала назву «китайська мрія». Її основою стало «повернення сильного Китаю» на світову арену – такою азійська країна була до початку війн із західними імперіями у 19 сторіччі.

Сі Цзіньпін публічно не артикулював політичні цілі у своїй геостратегії, лише вказав, що його метою є становлення Китаю як повністю розвиненої країни (20% світового ВВП) у 2050 році.

Проте, вочевидь, справжнім смислом «китайської мрії» є відродження регіонального лідерства КНР в Азії та розповсюдження свого впливу на планеті, де тільки це можливо – стати одним із геополітичних центрів світу.

По-перше, азійський міжнародний політичний порядок існував протягом 2000 років, задовго до приходу європейців, і ґрунтувався на ієрархії та моралі. Його політичним і економічним ядром був Китай. Це надає Пекіну впевненості в діях щодо відновлення своїх історичних позиції.

Китайський суднобудівний завод Yangzijiang Shipbuilding Group, Цзяньцзінь, 18 жовтня 2018
Фото: EPA/UPG
Китайський суднобудівний завод Yangzijiang Shipbuilding Group, Цзяньцзінь, 18 жовтня 2018

По-друге, Китай прагне використовувати непрямі засоби впливу для досягнення політичних цілей, зокрема й фінансові інструменти. Стаючи економічним центром Азії, підписавши Всебічне регіональне економічне партнерство у 2020 році та створивши найбільшу у світі зону вільної торгівлі, Пекін набирає політичну регіональну вагу.

По-третє, Китай в інших регіонах світу, нарощуючи вплив, прагне задовольнити свої прагматичні економічні інтереси, такі як імпорт різноманітної сировини та продуктів харчування.

Інструменти примусу

Для досягнення геополітичних результатів Китай має цілий набір економічних механізмів.

Перше – надання запозичень країнам з низьким кредитним рейтингом, котрі потім будуть не в змозі повернути борги та розплачуватимуться з Пекіном передачею якихось активів чи лояльністю до його політики. Приклади – Єгипет і Чорногорія.

Друге – закриття доступу на свій ринок іншій державі чи зупинка власних постачань на ринок тієї країни з ціллю політичного тиску на неї. Приклади – Японія та Південна Корея.

Третє – економічна допомога країнам, котрі перебувають під міжнародними санкціями, для поліпшення відносин із ними. Приклади – Росія та Іран.

Четверте – використання постачань вакцини проти COVID-19. Приклади – Сербія та Україна (згідно з інформацією західних ЗМІ, Пекін використав саме тему постачань вакцин до України, аби спонукати останню відкликати підпис з документа щодо розслідування порушення прав людини у КНР).

26 травня з Китаю в Україну прибула четверта партія (500 тисяч доз) із загального контракту на 1 млн 900 тис. доз вакцини CoronaVac для профілактики COVID-19.
Фото: Лекхім
26 травня з Китаю в Україну прибула четверта партія (500 тисяч доз) із загального контракту на 1 млн 900 тис. доз вакцини CoronaVac для профілактики COVID-19.

Китайські маневри

Найяскравішими прикладами заходів Пекіна у зміні світового економічного порядку, як мінімум у межах Євразії, стали ініціатива «Один Пояс, Один Шлях» (ОПОШ) і створення власної глобальної фінансової інституції «Азійський інфраструктурний інвестиційний банк» (АІІБ).

Загалом сама ідея інфраструктурного інвестування в Азії актуальна: визначено, що регіон потребує $8 трлн у ключову інфраструктуру для підтримки його економічного розвитку.

Пекін став лідером на цьому напрямку, розпочавши ОПОШ у 2013 році. Китай мав на меті досягти трьох глобальних цілей.

По-перше, створивши транзитну інфраструктуру, відкрити нові ринки збуту для своїх товарів.

По-друге, експортувати свою здатність будувати інфраструктуру, враховуючи кризу перевиробництва в самому Китаї: Пекін видавав позику урядам інших держав, на ці кошти китайські компанії щось будували за кордоном, а потім закордонні кабінети міністрів мали повертати гроші.

По-третє, посилити геополітичну вагу в країнах і зменшити вплив США в Євразії. Держави, котрі стали частиною ініціативи ОПОШ, не можуть відразу припинити вигідне співробітництво з Пекіном. Таким чином Китай балансує регіональний вплив США.

Церемонія відкриття Азійського  інфраструктурного інвестиційного банку в Пекіні, 16 січня 2016 р.
Фото: EPA/UPG
Церемонія відкриття Азійського  інфраструктурного інвестиційного банку в Пекіні, 16 січня 2016 р.

Станом на 2020 рік Китай інвестував $770 млрд у 138 країн. Хоча тут необхідно зауважити: обсяг заявлених і реалізованих китайських інвестицій часто драматично відрізняється. По-перше, більшість цифр нерідко ґрунтується не на кінцевих, а на запланованих витратах. Певна кількість проєктів є піаром і залишається лише на папері. По-друге, «червоною лінією» для Пекіна є політична нестабільність у країні-реципієнті інвестицій. Якщо угоду уклав один уряд, але потім він був різко змінений – Китай, перестраховуючись, скоріш за все, скасує угоду.

Створений у 2015 році Азійський інфраструктурний інвестиційний банк став одним із двигунів фінансування різноманітних проєктів Китаю в рамках ОПОШ.

Сам банк розміщується в Пекіні, його капітал становить близько $100 млрд, уже 104 країни є його учасниками, що робить цю міжнародну фінансову структуру регіональним конкурентом Світового банку, Міжнародного валютного фонду та Азійського банку розвитку. Станом на 2021 рік АІІБ вже роздав позик на $14.9 млрд. 

Китай заснував АІІБ для досягнення двох основних цілей. Перше: не маючи достатньо впливу в нинішніх міжнародних фінансових інституціях, він створив свою організацію, котра зможе незалежно від західних країн проводити власну політику – вирішувати, де та як інвестувати кошти. Друге: у разі послаблення ролі долара в міжнародній фінансовій системі, АІІБ зможе стати тією установою, котра надаватиме позики в юанях. Експорт капіталу є довгостроковою ціллю Китаю. 

На набережній Шанхая
Фото: EPA/UPG
На набережній Шанхая

Петро ШевченкоПетро Шевченко, Аналітик, аспірант Цзиліньського університету
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram