У чому приблизна суть «формули Штайнмаєра»? Українська влада на окупованих територіях Донбасу проводить місцеві вибори під наглядом спостерігачів БДІПЛ ОБСЄ, а після 20:00 – коли вже зачиняться дільниці для голосування – тимчасово набуває чинності особливий статус для ОРДЛО. Після того як міжнародна спільнота визнає вибори, а ОБСЄ подасть свою доповідь, окуповані регіони України отримають постійний особливий статус.
Що таке особливий статус? Це специфічний порядок місцевого самоврядування, який буде чинним в ОРДЛО протягом трьох років з моменту визнання виборів такими, що відбулися. Він передбачає захист російської мови, економічний і політичний вплив РФ на ці території, амністію бойовиків, постійні дотації з боку Києва в бюджет Донбасу, заборону на зняття з посад місцевих чиновників і створення так званої народної міліції ОРДЛО.
Насправді це все означає, що Москва так само контролюватиме Донбас, однак у перспективі посилюватиме політичний вплив на територію всієї України. Адже не слід забувати, що за три-чотири роки після встановлення особливого статусу проросійські чиновники та політики з Донбасу намагатимуться узяти участь у парламентських виборах в Україні.
Чому ми говоримо про приблизні смисли «формули Штайнмаєра»? Тому що вона не має офіційного характеру – це лише пропозиції колишнього міністра закордонних справ ФРН, вказані під час листування з Києвом та Москвою. Там немає чіткого механізму проведення виборів (до 20:00) за умови перебування російських бойовиків, там відсутня узгодженість із Мінським комплексом заходів. Це просто порожній папірець, який усі сприймають по-своєму.
Банкова зауважує: «формула Штайнмаєра» вже давно включена до українського законодавства. Так, у кінцеві положення закону про так званий особливий статус. Одначе, попри обмеженість термінів цього закону, слід зазначити, що від української сторони вимагають запровадження відповідних конституційних змін та ухвалення законодавства на постійних засадах.
Далі виникає питання трактування самих Мінських домовленостей. Українська влада запевняє: надання на законодавчому рівні постійного особливого статусу прив’язане до виконання «Мінська», згідно з яким (п.11) запровадження відповідного режиму можливе лише за умови виконання пункту (10) про виведення «всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під спостереженням ОБСЄ».
Проблема полягає в тому, що є пункт 9, який, відповідно, слідує за текстом Мінських домовленостей дещо раніше. Він якраз говорить про те, що повернення Києву контролю над державним кордоном (яке неможливе без виведення російських військ та озброєння) розпочнеться наступного дня після виборів – коли, по ідеї, має діяти тимчасово особливий статус – і завершиться бог знає коли. До того ж у Мінських домовленостях чітко прописано, що те саме політичне врегулювання (вибори) можливі у прив’язці до пункту 11-го – проведення конституційної реформи. І тут точно не йдеться про відведення російських військ з території України.
Отже, виникає колізія. Міжнародне законодавство унеможливлює проведення виборів за наявності війни, іноземної інтервенції та позбавлення громадян відповідних свобод. Тому українська влада й хвалить «формулу», яка передбачає нагляд ОБСЄ та виконання норм Конституції України. Тобто вибори без роззброєння, розведення і відновлення виборчих прав усіх, без припинення стрільби неможливі. Водночас виникає питання: а хто нині може гарантувати Україні, що умовний Захід не закриє очі на порушення зі сторони Росії і не намагатиметься примусити Київ до інкорпорації Донбасу на умовах Москви?
Проблема в тому, що Німеччина, до прикладу, як одна із країн засновниць нормандського та мінського форматів, бажає скорішого припинення військового конфлікту на Донбасі заради поновлення нормальних відносин з Росією. І їй байдуже, постраждає від цього Україна чи ні. Це гарно показала історія зі зведенням «Північного потоку-2». Тому Берлін абсолютно влаштовують заяви про нормальне функціонування перемир’я на українському сході, якого насправді немає. Бо Німеччина прагне, щоб Київ скоріше заявив про умовну стабілізацію ситуації, про просування в перемовинах, про обмін полоненими.
Бо тоді виявиться, що сторони виконують безпекові пункти та пункт шостий «Мінська» (звільнення за формулою «всіх на всіх») і вже можуть, до прикладу, перейти до четвертого, погодження модальностей проведення місцевих виборів, чи пункту п’ятого – амністії. Тут головне не результат, а імітація процесу. Тому коли президент України підписав відповідне комюніке в Парижі (2019 року), де погодився на імплементацію «формули Штайнмаєра», я казав, що це приведе до краху переговорних позицій. Тому що проблема і тоді, і зараз полягає не в Росії, на поступки якій ми і так не погоджуємося. Проблема в тому, що західні партнери можуть просто кинути нас, використавши для цього «формули», домовленості, комплекси заходів, які самі створили. Створили для того, щоб мати змогу поновити відносини із РФ у момент, коли їм це буде вигідно.
