Здавалося, що навіть зараз, після четвертих виборів за ці два роки, Нетаньягу втримається – для цього він пішов на незвичайний для ізраїльського політика крок, намагаючись домовитися про підтримку свого уряду з лідером ісламістської партії ізраїльських арабів РААМ Мансуром Аббасом. Проте якраз це політичне новаторство і коштувало Нетаньягу посади – його партнери по можливій коаліції з числа представників партій ультрарелігійного єврейства категорично не погоджувалися з підтримкою арабської партії, а от конкуренти Нетаньягу цією можливістю скористалися і пішли второваною прем'єр-міністром дорогою домовленостей з партією РААМ.
У результаті Ізраїль отримав уряд, якого не було в цій країні за всю її історію – уряд змін, але яких? Лідер «блоку змін» лівоцентристський політик Яїр Лапід домовився з ультраправим політиком-популістом, лідером партії «Яміна» Нафталі Беннетом про створення кабінету, в якому Беннет і Лапід будуть змінювати один одного на посту глави уряду. При цьому до уряду увійшли як представники правих, так і представники центристських, лівих і навіть «занадто» лівих партій, які ніколи раніше не зустрічалися не те що в одному уряді, а навіть в одному ресторані. Ну і при цьому, як я вже говорив, вперше в ізраїльській історії уряд підтримала партія ізраїльських арабів, за що новий прем'єр Беннет спеціально подякував своєму попереднику Нетаньягу.
Що об'єднує всіх цих людей? Виключно бажання перервати перебування Нетаньягу на посаді прем'єр-міністра Ізраїлю – як у детективі Агати Крісті «Вбивство у Східному експресі». Причому якщо у представників центристських і лівих партій це пов'язано перш за все з очевидними ідеологічними розбіжностями з колишнім прем'єром – главою правої партії «Лікуд», то в керівників правих партій помітна не менш очевидна особиста образа.
Усі ці люди – не просто колишні коаліційні партнери Нетаньягу і міністри в його урядах. Вони – його найближчі співробітники, соратники і помічники, керівники його канцелярії, довірені особи і таке інше. Багато хто з них не те що не відрізняються від Нетаньягу ідеологічно, а намагаються бути схожими на нього в усьому. Але багаторічне перебування Нетаньягу при владі створило в еліті справжнісіньку політичну «пробку», а самого Нетаньягу перетворило з політичного лідера на вождя правого табору. І якщо ліві і центристські політики могли ще якось існувати у звичній опозиційній ніші, то праві просто чахли в тіні свого вождя – причому вождь, що природно для вождя, позбувався не просто яскравих особистостей, але й усіх, хто був на нього схожим. Так Нафталі Беннет, Авігдор Ліберман, Айялет Шакед, Гідеон Саар і Зєев Елькін перетворилися із соратників на особистих ворогів Нетаньягу – і всім їм знайшлося місце в новому уряді, в оточенні їхніх – і Нетаньяху – політичних опонентів.
Як працюватиме такий уряд, переповнений антагоністами, людьми, у яких протилежні погляди на принципові питання, сьогодні не скаже ніхто. Та й ніхто про це не думає. У лівих на вулиці, точніше на площі Рабина в Тель-Авіві – свято на честь падіння Нетаньягу. У правих на вулиці Бальфур, біля резиденції Нетаньягу, траур у зв'язку з тим, що багаторічний голова уряду залишає свою посаду й цю резиденцію. Будні почнуться тільки сьогодні.
При цьому стане ясно, що не може пройти жоден закон, який будуть пропонувати ліві партії – і тому, що згідно з коаліційною угодою, інші учасники коаліції можуть накласти на нього вето, і тому, що якщо праві з уряду об'єднаються з правими з опозиції, вони благополучно провалять будь-яку ліву ініціативу. Але те саме стосується законів, які пропонуватимуть праві. Ліві можуть заблокувати їх і на рівні уряду, і на рівні парламенту, де до центристів і лівих може приєднатися Об'єднаний арабська блок – ще одна партія, ліва і світська, яка залишилася в опозиції, на відміну від партії правих ісламістів, що увійшла до світського єврейського уряду. Тому уряд може ухвалювати тільки рішення, які задовольнять усіх відразу – що ще допускає компроміси в економіці, але обіцяє повний застій у політиці. А для нового прем'єра, який звик до гучних заяв і яскравих дій у стилі свого вчителя Нетаньягу, це означає тільки політичну смерть.
Однак не швидку, а повільну. Складається враження, що «альтернативний» прем'єр Яїр Лапід, який і заманив Нафталі Беннета і його партію до цієї дивної коаліції, зробив це заради політичного самогубства своїх правих партнерів й правого табору загалом. Беннет не зможе відмовитися від коаліції, тому що розуміє, що провалиться на найближчих виборах – праві не пробачать зради людині, яка запевняла їх, що ніколи не піде до одного уряду з Лапідом (про ізраїльських арабів і лівих політиків, думаю, і мови не було). Нетаньягу, попри хитку більшість, на яку спирається новий уряд, не зможе його повалити, тому що депутати з Об'єднаного арабського блоку зацікавлені в політичній смерті Нетаньягу набагато більше, ніж у політичній смерті Беннета. І все, що потрібно Лапіду, – це дочекатися часу, коли до нього перейде посада прем'єр-міністра, і постати перед своїми прихильниками в образі реформатора, якому заважають праві «динозаври» на кшталт Беннета. І після наступних виборів сформувати вже повноцінний лівоцентристський уряд. Тим більше, що правий табір може бути послабленим відходом з політики Нетаньягу, що перебуває під судом через звинувачення в корупції. А лідера такого калібру і напору праві ще довго не зможуть знайти.
Проте це станеться, якщо Беннет та інші праві політики з нового кабінету не віддадуть перевагу швидкій політичній смерті, а не довгій ганьбі і не втечуть з уряду завчасно на чергові позачергові вибори. Нетаньягу – майстер організації в країні обстановки тотальної нетерпимості, що він блискуче довів ще у 1990-ті роки, перед убивством прем'єр-міністра Іцхака Рабина. А зараз для колишнього прем'єра йдеться вже не про ідеологічне протистояння, а про виживання. І Нетаньягу постарається. Тим більше, що він прекрасно розуміє: новий уряд – це не уряд національної єдності, а уряд єдності його супротивників, який спирається на настрої частини суспільства. І навіть виборці правих партій, що увійшли до нового кабінету, часто не підтримують рішення своїх обранців.
Тому Нетаньягу культивуватиме в суспільстві атмосферу конфронтації і психозу, а Беннет разом із Лапідом будуть імітувати національну єдність за відсутності підтримки цього образу у прихильників самого Беннета. Те, що це буде не так просто, продемонстрував уже перший виступ Беннета як прем'єра – депутати від партії Нетаньягу переривали його образами. У той самий час сотні прихильників ультрарелігійного табору і, до речі, релігійні сіоністи, з табору яких вийшов сам Беннет, зібралися на молитовний мітинг біля Стіни Плачу в Єрусалимі – зрозуміло, проти нового кабінету. І це ще одна проблема нового ізраїльського уряду: мало того, що до нього увійшли люди, які ненавидять один одного навіть не по-людськи, а політично, так цей уряд ще й ненавидять ті, хто мав би підтримати політиків з правого табору в їхньому прагненні домовитися з лівими. І так, це не уряд національної єдності – що б там не думали його учасники.
Це уряд єдності проти Нетаньягу, який чіплявся за владу, бо вирішив, що крісло прем'єра – єдине, що вбереже його від суду. Але сьогодні Нетаньягу в кабінеті прем'єра вже не буде. А значить, закінчилася і єдність його опонентів і ворогів. Починається новий етап нескінченної ізраїльської політичної кризи.