ГлавнаяМир

Санду, а не Додон

Про те, що в кандидата проєвропейських сил Маї Санду є всі шанси перемогти чинного президента Республіки Молдова проросійського Ігоря Додона, можна було із великою впевненістю говорити вже після того, як ми дізналися підсумки першого туру голосування. На відміну від попередніх президентських виборів, де в першому турі Додон був переможцем, а Мая Санду залишилася на другому місці, зараз політики помінялися ролями - і Санду виграла перший тур.

Окрім того, велике значення мав непоганий результат кандидата, що зайняв третє місце — популіста Ренато Усатого. Можна сказати, що електорат Усатого є ідеологічно ближчим до електорату Додона і це, зокрема, продемонстрували підсумки другого туру. У Бєльцах — цьому форпості Ренато Усатого та його «Нашої партії» — переміг усе ж таки Додон, а не Санду. Однак сам Усатий не приховував своєї антипатії до Додона і підтримки Санду. А це означало, що весь електорат Усатого, навіть і проросійськи налаштований, Додон мобілізувати не зможе.

Те саме стосувалося і електорату партії Ілана Шора. Бізнесмен, який залишив Молдову одночасно з олігархом Владом Плахотнюком, на цих виборах не висувався, але кандидатка від Шора перемогла в першому турі у форпості цієї партії — місті Оргіїв. І в результаті у другому турі виборів Санду отримала тут рішучу перевагу над конкурентом. А без мобілізації електоратів Усатого та Шора Додону не варто було і мріяти про перемогу.

Зі cамого ранку сотні молдован стояли в черзі, щоб проголосувати на виборах президента Молдови на дільниці в містечку Брешія, Італія, 15 листопада 2020.
Фото: EPA/UPG
Зі cамого ранку сотні молдован стояли в черзі, щоб проголосувати на виборах президента Молдови на дільниці в містечку Брешія, Італія, 15 листопада 2020.

Уже в першому турі стало очевидно, наскільки зацікавлена в перемозі Санду проєвропейськи налаштована діаспора. І під час голосування у другому турі ми побачили, що ця мобілізація тільки збільшилася – величезні черги до дільниць у європейських містах, навіть колективне виконання державного гімну в цих чергах, про такий призабутий ентузіазм і мови не було кілька років тому...

Голоси громадян Молдови, які працюють у західних країнах, рішуче перекрили і голоси виборців з Росії, і голоси виборців з Придністров’я, які завжди використовували для своєї перемоги проросійські сили.

Водночас на цих виборах була більш-менш вдала спроба протистояти масовому підвезенню придністровців на відкриті для їхнього голосування дільниці. Очевидно, що якоїсь з кількості таких голосів — якщо не купованих, то точно профільтрованих російським телебачення — Додон також не дорахувався.

Російської підтримки йому не вистачило в усіх сенсах. Таке враження, що в Москві просто не допускали можливості перемоги Санду. А коли усвідомили, що один з найбільш прихильно налаштованих до Володимира Путіна політиків на пострадянському просторі може програти, почали діяти класичними нудними кремлівськими методами.

Ігор Додон вітає своїх прихильників на мітингу перед другим туром президентських виборів перед Національною оперою в Кишиневі, 13 листопада 2020.
Фото: EPA/UPG
Ігор Додон вітає своїх прихильників на мітингу перед другим туром президентських виборів перед Національною оперою в Кишиневі, 13 листопада 2020.

Очільник Служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Наришкін став залякувати можливістю «кольорової революції» в Молдові, якщо не переможе Додон. Російське телебачення розповідало про те, до яких небезпечних наслідків може призвести обрання Санду. Ну і про кримінальника Усатого теж почали говорити, але вже після того, як відбувся другий тур і стало зрозуміло, що Усатий на третьому місці і Додона не підтримає.

Часу й ентузіазму не вистачило, до того ж російська пропаганда зараз змушена грати відразу на декількох дошках — Україна, Білорусь, Вірменія, Азербайджан... А тут ще й Молдова, жодного гросмейстера на таке не вистачить. Так політична кар’єра Ігоря Додона виявилися майже похована під всіма російськими проблемами і комбінаціями на пострадянському просторі.

Але я не випадково пишу "майже", тому що президентство Санду також буде дуже непростим. У системі влади Республіки Молдова президент — радше представницька постать, аніж реальний керівник держави. Додон зрозумів це на власному досвіді. Його політичний учитель, очільник комуністів і третій президент країни Володимир Воронін, дарма що обирався парламентом, контролював і парламентську більшість, і уряд, і всі принципові рішення ухвалював сам. Коли обрали президентом Додона, ніякого контролю за парламентом у нього не було. На формування уряду він також не впливав. Навіть коли президент відмовлявся підписувати якісь закони, ухвалені парламентом чи призначати міністрів, Конституційний суд просто призупиняв його повноваження і закони підписував спікер. А після того, як Додону в союзі із Санду вдалося відсторонити від влади фактичного правителя країни, олігарха Влада Плахотнюка, реальні владні повноваження перейшли до нового прем’єра — тобто Санду.

Мая Санду після голосування під час другого туру президентських виборів у Кишиневі, 15 листопада 2020
Фото: EPA/UPG
Мая Санду після голосування під час другого туру президентських виборів у Кишиневі, 15 листопада 2020

І от тільки після того, як Додону вдалося домовитися із частиною колишніх соратників Плахотнюка відсторонити Санду і створити новий уряд з власних соратників, він став «справжнім» президентом. Та й то — коли Додон домовився з Володимиром Путіним про виділення кредиту для Молдови — така проста оборудка в стилі Януковича перед президентськими виборами — можливість надання такого кредиту було заблоковано вже новим Конституційним судом.

Тож тепер багато що буде залежати від того, чи вдасться Маї Санду створити нову парламентську більшість і новий уряд. Актуальною також залишається тема перевиборів до парламенту — до речі, саме на цьому наполягав Ренато Усатий під час своєї зустрічі із Санду після першого туру. Але яким буде новий парламент? І яким буде впливу в цьому парламенті проєвропейських сил? І чи не станеться так, що вплив проросійських соціалістів дійсно зменшиться, проте збільшиться вплив майже таких самих проросійських популістів на чолі з Усатим — звісно, саме для цього йому і потрібні нові вибори. А без проєвропейського парламенту й уряду про реальні реформи годі й мріяти. Один президент нічого зробити не зможе.

І, звісно, ці можливості президента будуть впливати і на зовнішню політику. Варто нагадати, що Ігор Додон за весь час перебування на посаді президента не був в Україні і не зустрічався зі своїми українськими колегами — тому що Київ не міг дозволити собі контактів з людиною, яка визнавала анексію Криму і не збиралася коригувати свої позиції. Проте українське керівництво активно контактувало з молдовським прем’єром — і з Павлом Філіпом, і з Маєю Санду, яка здійснила свою поїздку до Києва як одну з найперших після формування нового уряду. А тепер ситуація може змінитися до навпаки. Молдовський президент буде бажаним гостем у Києві, Брюсселі чи Берліні, а от до Москви будуть запрошувати молдовського прем’єр-міністра — звичайно, якщо збережеться чинна конфігурація уряду. І така ситуація, звичайно ж, не може зберігатися довго.

У центрі Кишинева, 14 листопада 2020
Фото: EPA/UPG
У центрі Кишинева, 14 листопада 2020

Важливо, щоб президентські вибори стали справжньою тенденцією у зміні політичного курсу сусідньої країни. Це, звичайно, насамперед у молдовських інтересах. Але й в українських. Молдова, президент якої їздить до Кремля як на роботу і зустрічається в Бендерах з очільником Придністров’я для того, щоб святкувати разом День Росії — це для нас суцільний жах. Тому що це модель, яку Кремль бажає нав’язати нам. А ми маємо не просто залишатися суверенною державою, лідери якої не збираються розмовляти з кремлівськими маріонетками. Ми маємо діяти спільно з тими країнами, які ще за десятиріччя до нас побачили, що таке російська агресія, допомагати їм у захисті своєї позиції і відновленні територіальної цілісності. Але цього, звичайно, насамперед мають бажати в самій Молдові — ось чому перемога Маї Санду має таке принципове значення.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram