На початку вересня у Білому домі відбулася зустріч, яку охрестили історичною. Дональд Трамп зібрав у овальному кабінеті президента Сербії Александра Вучича та прем’єра Косова Авдуллу Хоті для підписання угоди про економічну нормалізацію між Белградом та Приштиною. Підписання документу, про форму та зміст якого і досі сперечаються (Сербія каже, що підписала двосторонню угоду з США, Косове каже, що підписало міждержавну угоду з Сербією, а Вашингтон взагалі заявляє, що він нічого не підписував і що це є двостороння угода між Белградом та Приштиною) запустило геополітичні процеси, які відлунюють на різних континентах.
У вашингтонській угоді, яка передусім присвячена спільним інфраструктурним проєктам Белграда і Приштини, в око впадає останній пункт, у якому йдеться про... Ізраїль. Зокрема зазначено наступне: “Сербія погоджується відкрити торгівельну палату та державні представництва в Єрусалимі 20 вересня 2020 року, а до 1 липня 2021 року перенести в Єрусалим своє посольство”.
На два запитання: що в економічній сербсько-косівській угоді робить Ізраїль, і навіщо все це потрібно Дональду Трампу, який протягом свого президентського мандату не надто переймався відносинами між Белградом та Приштиною, відповідь одна – виборчі перегони в США. Точніше так: намагання президента Сполучених Штатів увійти в історії як людина, яка змогла принести мир на Близький Схід. Тут можна згадувати й давнішні дружні відносини між главами США та Ізраїлю, про досі не зрозуміло: до чого тут серби. Єдине, про що можна думати, – про економічні та політичні вигоди, які не лише ізраїльська влада, а й США пропонують у разі, скажімо так, налагодження відносин із Ізраїлем – ключовими воротами американців у близькосхідному регіоні.
Поряд з цим у сербсько-косівській економічній угоді американці звели давні рахунки з представниками китайських телекомунікаційних компаній, прописавши в документі пункт, яким і Белград, і Приштина погоджуються заборонити використання обладнання 5G від «ненадійних постачальників» у своїх мобільних мережах.
А от що змусило Александра Вучича піти на крок, після якого довелося мчати до Брюсселя, телефонувати Путіну, посилати свого міністра оборони задобрювати посла Китаю, а самому виправдовуватися перед послом Палестини – питання дещо складніше. І якщо ЄС знайшов в собі сили не афішувати ревнощі до Вашингтона, а лише озвучив претензію, що перенесення посольства Сербії з Тель-Авіва до Єрусалима суперечить зовнішній політиці Євросоюзу, то реакція Москви вилилася у справжню істерику.
Речниця зовнішньополітичного відомства Росії вульгарним дописом у твітері порівняла президента Сербії Александра Вучича на прийомі у Трампа з Шерон Стоун в еротичній сцені фільму «Основний інстинкт». Чимало аналітиків зауважили, що саме через це приниження, а зовсім не через тиск ЄС, Сербія в останній момент відмовилася брати участь у військових навчаннях з Росією та Білоруссю. Те, що Вучич ризикнув давньою дружбою з Росією може свідчити про його відмову від політики «Косово є Сербія», адже теплі відносини з Москвою базуються переважно на відстоюванні Росією територіальної цілісності в ООН. На скільки ж серйозно образився Кремль стане зрозуміло з візиту Володимира Путіна до Белграда, який раніше був запланований на початок жовтня.
Таким чином, вашингтонські перемовини однозначно віддаляють Сербію від Росії, але це не означає, що тим самим вони наближують її до Заходу. Очевидно, президент Вучич обрав перевірений югославський рецепт Йосипа Броза Тіта, поставивши Сербію в позицію дівки на виданні і змусивши світові сили змагатися за неї. Перші плоди такої політики нейтралітету надійшли з США. Навчений гірким досвідом брюсельських домовленостей Белграда і Приштини і усвідомлюючи, що не все, написане в угоді, обов’язково має бути втілене, Дональд Трамп вирішив запропонувати додатковий стимул – номінацію на Нобелівську премію миру, розраховуючи мабуть, що на Вучича, як на людину не менш марнославну, ніж і він сам, це має подіяти.
Із Брюсселя, звідки останнім часом надходили лише ультиматуми та вказівки, прийшло зізнання, що Сербії (та Косову) приділяли не достатньо уваги. Зокрема Верховний представник ЄС з закордонних справ та політики Жозеп Борель заявив: “Якщо ЄС не вирішить питання Белграда та Приштини, він не зможе вважатися геополітичною силою”, додавши, що ніхто крім Європейського союзу цього не зробить.
Про торги з Кремлем свідчать хаотичні повідомлення в пресі про те, що посаду міністра закордонних справ в майбутньому уряді Сербії готується зайняти то кандидат з провладної партії, то теперішній міністр Івіца Дачич, який вважається людиною Росії у владі. Фінал перемовин має стати відомим до 5 жовтня, коли спливає законний термін формування уряду.
Переговори ж між Белградом та Приштиною за посередництвом ЄС, які тривають у Брюсселі з 2011 року, продовжуються з 17 вересня. Довгий час стимулом брюссельського процесу було евентуальне членство Сербії в ЄС. За великим рахунком Сербії, яка є країною-кандидатом, до повноправного членства залишався один крок – визнання незалежності Косова. Втім, із риторикою єврочиновників про призупинення розширення ЄС згасав і ентузіазм учасників процесу нормалізації відносин між Белградом та Приштиною… Поволі спадає й підтримка євроінтеграційних прагнень і серед населення Сербії, за останніми даними соцопитувань вона становить менше 50 %.