Процес виходу Великої Британії з Євросоюзу перетворився на гостросюжетний серіал, за яким стає дедалі важче стежити. Короткий зміст попередніх епізодів: три роки тому британці проголосували за вихід з ЄС, після чого у відставку подав Девід Камерон, для якого такий результат референдуму став особистою поразкою. До влади прийшла інша консерваторка, Тереза Мей, і згодом активувала 50 статтю Угоди про ЄС, якою розпочався 2-річний період “розлучення”.
За ці два роки британська прем’єр мала б узгодити з Брюсселем і своїм парламентом порядок виходу з Євросоюзу, а сам Брекзит мав би відбутися 29 березня 2019 року. Однак не сталося так, як гадалося. До ключової дати залишається два тижні, а затвердженої угоди “розлучення” досі немає, тим часом королівство загрузло у внутрішніх політичних чварах.
Різні обличчя одного Брекзита
Чому Брекзит виявився настільки складним процесом? Річ у тому, що на референдумі, з якого і почалася ця багатосерійна історія, британцям поставили аж надто просте запитання - “Чи має Сполучене Королівство залишитися у складі Євросоюзу чи має з нього вийти?”. Британців не запитали, як саме їхня країна має виходити з ЄС: залишивши за собою право вільного пересування і торгові привілеї, або ж гримнувши дверима і поставивши кордон між двома Ірландіями (окрема болюча тема, про яку трохи нижче). На ці, конкретні і дуже непрості запитання, довелося відповідати політикам.
Проблема лише у тому, що навіть деякі затяті євроскептики, не кажучи вже про більш поміркованих парламентарів, не очікували, що результатом референдуму стане Брекзит. Такий сценарій здавався аж надто радикальним. Однак він справдився. Народ сказав своє слово - Британія мусить вийти з ЄС. Вийти, але як саме? Тут постало питання угоди про “розлучення”. Угоди, дійти якої не вдалося за два роки. Що ж це за угода і навіщо вона потрібна?
Угода має на меті дві речі. З одного боку вона має забезпечити Сполучене Королівство перехідним періодом тривалістю у рік або більше, впродовж якого підприємства і громадяни матимуть змогу підготуватися до нового порядку відносин з Євросоюзом і іншими країнами світу, а по-друге вона визначає, якими будуть ці нові відносини.
Для того, щоб прописати сильну угоду, яку б підтримала більшість у Вестмінстері, (дарма) впевнена у своїй популярності Тереза Мей пішла на ризиковий крок - трохи менше двох років тому вона скликала позачергові вибори, розраховуючи посилити позиції Консерваторів у нижній палаті. Парі виявилося програшним, у результаті виборів її партія втратила 13 крісел, а Лейбористи натомість здобули 30. Британія отримала строкатий парламент, у якому навіть всередині двох найбільших політичних сил уявлення про те, яким має бути Брекзит, кардинально різнилося.
Стратегії виходу з Євросоюзу можна розділити на основні дві групи - м’який (soft) і жорсткий (hard) Брекзит. За жорсткого Брекзиту, підтриманого консервативною частиною нижньої палати, Велика Британія має вийти зі спільного європейського ринку і навіть з митного союзу, у той час як м’який Брекзит, за який виступали Лейбористи, залишає за королівством привілей вільного пересування людей, товарів і послуг, принаймні у низці економічних галузей. Щоправда, за м’якого Брекзиту Британія і далі матиме сплачувати свій внесок до бюджету ЄС.
Оскільки у результаті виборів Консерватори не здобули абсолютної більшості, аби сформувати уряд, Терезі Мей довелося задовольнитися кабінетом меншості за підтримки дуже специфічного політичного партнера - Демократичної юніоністської партії з Північної Ірландії. І саме з цим самим партнером узгоджувати угоду про Брекзит. В результаті до Брюсселя Мей поїхала з кволеньким “жорстким” Брекзитом. Тут згадується англійська ідіома “слон у кімнаті” (elephant in the room), якою називають велике і важливе питання, що знаходиться у всіх перед носом, але яке усі чомусь ігнорують. Цим слоном для Терези Мей стало ірландське питання.
Ірландія: незагоєні рани
Через географічну специфіку Сполученого Королівства як архіпелагу, вихід Великої Британії з ЄС фактично означатиме, що єдиний наземний кордон з ЄС пролягатиме між Північною Ірландією і Ірландією. При цій фразі мають спрацювати віртуальні червоні вогники, які вказують на крайню небезпеку - сьогодні між двома Ірландіями можна пересуватися абсолютно вільно (і 30 тисяч людей роблять це щодня), про зміну території нагадують хіба що милі, які перетворюються на кілометри. Після 30-річного кривавого конфлікту і тривалого мирного процесу уявити собі повернення пропускних пунктів не хочуть ні у Брюсселі, ні у Лондоні.
Намагаючись обійти гострі кути, Тереза Мей спочатку домовилась про механізм, відомий як “бекстоп” - специфічний статус для Північної Ірландії, яка б впродовж невизначеного часу залишалася у економічній зоні ЄС до знайдення іншого формату відносин. Тут до гри підключилися політичні партнери Мей - юніоністи, затяті прихильники цілісності королівства. Їм план “особливого статусу” для Північної Ірландії зовсім до смаку не припав, адже це б, нехай навіть і символічно, відрізало б від Великої Британії шматок і провело б кордон з ЄС Ірландським морем. Аби не розділяти королівство, другим форматом “бекстопу” був запропонований особливий тимчасовий статус для всієї Великої Британії.
Здавалося б, у чому проблема? Однак у Вестмінстері забили на сполох - рішення “ірландського” питання може ніколи і не знайтися, а тим часом Велика Британія ризикує застрягнути в Євросоюзі, абсолютно залежною від настрою Брюсселя, зі зв’язаними руками і нездатністю укладати угоди з іншими країнами. І нехай сьогодні Брюссель намагається йти на поступки, що як після Європейських виборів тон кардинально зміниться? Від Мей вимагають гарантій, що “бекстоп” буде обмеженим у часі і що Велика Британія завжди матиме “право відступу”.
Тут постає питання - якщо дійти компромісу так складно і голосування за угоду “розлучення” у Вестмінстері стало провальним вже два рази, навіщо взагалі ця угода потрібна? Що буде, якщо Велика Британія вийде з ЄС без жодної угоди, а отже і без перехідного періоду? Якщо коротко, то буде хаос: на зміну митних тарифів потрібен час, без цього вантажівки і судна з усіма імпортованими товарами (а Британія завозить з решти ЄС чимало що, від ліків до харчів) ризикують застрягнути на новому кордоні на невизначений час, у той час як звичайні люди, зокрема європейці із паспортами ЄС на території королівства, опиняться у напівлегальний ситуації, так само як британці на території інших країн Євросоюзу. Вихід без угоди - вибухонебезпечна ситуація, і це розуміє більшість британських парламентарів - такий сценарій вони відкинули на голосуванні у середу. Сценарій вони відкинули, але він ще може справдитися. Чому?
Чи бути Брекзиту?
Британський парламент проголосував за відстрочення Брекзиту на мінімум три місяці. Наступного тижня Тереза Мей спробує втретє проштовхнути у Вестмінстері угоду про “розлучення”. Однак прохання про перенесення дати виходу країни з ЄС ще має затвердити Брюссель, а точніше - 27 членів ЄС одноголосно. Гарантій на це немає. Тому поміж мінімум семи (так-так, аж семи) сценаріїв, які відкриваються нині перед королівством, є варіант виходу з ЄС вже через два тижні і зовсім без угоди. У Лондоні сподіваються, що до такого радикального повороту справ не дійде - досі Брюссель виявляв готовність співпрацювати і знаходити компроміс, не зважаючи на те, що від цієї 2-річної саги втомилися всі.
Інші шість сценаріїв для Великої Британії трохи більш оптимістичні, але не менш радикальні. По-перше, Лейбористи можуть вдруге зібрати достатньо охочих, аби проголосувати за недовіру уряду Терези Мей. Це голосування може провалитися (кабінет Мей вже пережив подібний землетрус і вистояв завдяки різниці у всього 19 голосів), але може і пройти, тоді, сценарій три, у Британії відбудуться дострокові парламентські вибори.
Про такий розвиток подій, а зокрема про фіаско Консерваторів на цих виборах, мріють Лейбористи - партії Джеремі Корбіна здається, що він зможе почати переговори з Брюсселем з нуля і повністю переписати угоду (сценарій чотири). Але що як Лейбористам не вдасться сформувати уряд більшості? Тоді вони опиняться у такій самій ситуації, як Мей сьогодні, - з парламентом, де кожна фракція тягне ковдру на себе, і консенсусу про угоду немає.
Питання, яке всіх цікавить, але яке незручно поставити - чи може бути новий референдум про Брекзит (сценарій п’ять)? Можливо, британський народ схаменувся і передумав? Згідно з різними опитуваннями, якби новий референдум відбувся прямо зараз, близько 53% голосів були б віддані за те, щоб залишитися у складі ЄС. Якою б райдужною не здавалася ця перспектива для єврофілів, британські парламентарі вже відкинули цей сценарій під час голосування - проводити новий референдум найближчим часом вони не збираються. Щоправда, ніщо не забороняє підняти це питання у нижній палаті ще раз, пізніше, зокрема у випадку проведення дострокових виборів.
Найнереалістичніший, але гіпотетично можливий, сценарій (шостий) - забути про все, як про страшний сон, тобто попросити Брюссель припинити дію Статті 50, якою два роки тому розпочалося європейське розлучення. Теоретично Велика Британія має право це зробити у будь-який момент до де факто виходу з ЄС, однак це б означало повне ігнорування результатів такого демократичного процесу як референдум 2016 року і стало б смертним вироком для політичної партії, яка б наважилась на цей крок.
І, нарешті, сьомий, найвірогідніший сценарій, на який британцям і варто розраховувати - невтомна Тереза Мей внесе косметичні правки до угоди і знову винесе її на голосування, а якщо воно втретє провалиться, то, за звичкою, поїде до Брюсселя домовлятися про нові поступки, а потім знову винесе угоду на голосування. Такий “день бабака” може повторюватися велику кількість разів аж доки у когось не урветься терпець. На це у британської прем’єра є як мінімум три місяці, а витримки їй не позичати.
Якби сага про європейське розлучення дійсно була серіалом, навіть найвідчайдушніші фанати вже б напевно заснули перед своїми екранами. Однак йдеться не про серіал, а про історичну трансформацію у серці Європи, яка вже з’їла європейцям чимало нервів, і про хепі-енд говорити поки зарано.