В українському суспільстві існує поширена думка щодо безпорадності міжнародних організацій у врегулюванні конфліктів. Мається на увазі в першу чергу ООН, але і ОБСЄ також підпадає під це визначення. Є аргументи на захист цієї організації?
Я думаю, що у українського суспільства справді є підстави бути невдоволеним тим, яким чином задіяно інструментарій усіх міжнародних організацій для запобігання і зупинення російської агресії проти України. Передусім ідеться про інструментарій ООН – Раду Безпеки, яка несе основну відповідальність за підтримання миру і безпеки в світі. Але так само це стосується і ОБСЄ – як регіональна безпекова організація вона покликана підтримувати мир, безпеку і співробітництво в своєму регіоні.
При цьому ОБСЄ, на відміну від ООН, все ж таки виявила здатність відреагувати на розгортання конфлікту. Фактично одразу після появи перших доказів російського вторгнення – в кінці лютого-початку березня 2014 року, українська сторона звернулась до ОБСЄ розглянути можливість розгортання польової присутності. І відповідне рішення було ухвалено в кінці березня. На сьогоднішній момент ОБСЄ є тою міжнародною організацією, яка має своїх спостерігачів на території України (переважна більшість з них на сході). Їх мандат - сприяння врегулюванню конфлікту, відновлення миру на території України і відновлення поваги до принципів ОБСЄ.
Скажу наперед - Спеціальна моніторингова місія (СММ) ОБСЄ в Україні пішла набагато далі того досвіду, який раніше був у цієї організації. Зокрема в плані використання різного роду технічних засобів: наприклад, безпілотних літальних апаратів, що раніше місіями ОБСЄ не використовувалися. Тому зараз ОБСЄ так само вчиться, набирає нового досвіду безпосередньо в зоні конфлікту.
Чи достатньо одного СММ для врегулювання конфлікту? Чи можлива поява нового інструментарію?
Фактично основним практичним інструментом на сьогоднішній момент є таки діяльність СММ – адже вона підтримується усіма державами-учасницями ОБСЄ.
Щодо інших механізмів, то я би так само відзначив проведення різного роду заходів в рамках ОБСЄ, які стосуються огляду виконання зобов’язань в рамках організації: регулярні засідання Постійної ради ОБСЄ, що відбуваються кожного тижня; засідання форуму зі співробітництва у сфері безпеки, які зосереджуються на питаннях військово-політичного характеру; заходи у галузі людського виміру.
Варто також пригадати щорічну Варшавську нараду, яка закінчилася тільки минулого тижня і тривала протягом 2 тижнів (10 - 21 вересня). Вона дозволила як українській офіційній делегації, так і багатьом представникам українських недержавних організацій привернути увагу партнерів і викласти нинішню оцінку ситуації на окупованих територіях України.
Я би додав так само і Координатора проектів ОБСЄ в Україні – як другу місію, що функціонує на території нашої країни.
В цілому, ОБСЄ протягом вже 4 років активно використовує різні формати, щоб притягти Росію до політичної відповідальності за невиконання взятих на себе зобов’язань, за порушення базових принципів ОБСЄ (а тут ідеться про порушення фактично усіх 10 принципів, зафіксованих у Гельсінському заключному акті). На сьогоднішній день в ОБСЄ є лише одна делегація, яка вважає, що Росія не порушує зобов’язань в рамках ОБСЄ – це делегація власне самої РФ. Жодна інша делегація російську позицію не підтримує.
А як же найближчі союзники Росії - Білорусь, Казахстан? В ООН, наприклад, вони досить спокійно голосують в унісон з російською делегацією. Чим пояснити відсутність одностайності з росіянами в ОБСЄ?
Протягом усього періоду конфлікту - з початку вторгнення російських військ в Крим, а потім на Донбас, ОБСЄ стало тим майданчиком, де політична дискусія щодо цього конфлікту і незаконних дій Росії відбувається найбільш інтенсивно.
І в рамках цієї дискусії постійно наводяться численні незаперечні факти російської агресії. Що очевидно робить набагато складнішим, ніж в інших форматах, виступати на підтримку дій Росії навіть для тих держав, які є союзницькими для Росії.
Таким чином, в дискусіях в рамках ОБСЄ Росія знаходиться в повній ізоляції. Попри те, що Росія просуває власні наративи, розповідаючи усім делегаціям про так би мовити «внутрішньо-український конфлікт» і необхідність спілкування між громадянами країни - на фоні численних беззаперечних фактів безпосередньої російської відповідальності за конфлікт Росії довіри не має.
«ЗВІТИ СММ ОБСЄ Є ЄДИНИМИ ДОКУМЕНТАМИ, ЯКИМ ВІРИТЬ МІЖНАРОДНЕ СПІВТОВАРИСТВО»
От про довіру. Звіти СММ по суті є єдиним тим джерелом, яке визнається міжнародним суспільством. Чи маєте зауваження до їх форми?
Спеціальна моніторингова місія готує щоденні, щотижневі і окремі тематичні звіти, де намагаються подати картину подій в конфліктній зоні. І дійсно, ці звіти є саме тими єдиними документами, які мають повну довіру з боку міжнародного співтовариства. Пояснюється це тим, що сама місія складається з представників тих самих країн, які входять до складу ОБСЄ (їх 57). Тому цим звітам і довіряють.
Основна пересторога на сьогодні – це обмеження, які накладені на пересування патрулів СММ на окупованій РФ території, окупаційними структурами Росії. Мова іде про те, що існують цілі райони, куди СММ фактично не має допуску.
Тому з одного боку ми бачимо, що СММ подає інформацію, яка сприймається як об’єктивна інформація з місця подій. Але разом з тим, якщо вони не можуть включити у свої звіти інформацію про значну частину закритих для них районів, то це вже ставить під сумнів повноту подачі картини в зоні конфлікту.
На останньому засіданні Постійної ради 27 вересня була представлена чергова доповідь для усіх країн ОБСЄ про останній розвиток подій. Голова СММ посол Ертурул Апакан і спеціальний представник ОБСЄ Мартін Сайдік у черговий раз особливо наголосили на тих значних обмеженнях, які продовжують залишатися в окупованих частинах Донбасу. Передусім, це стосується південних районів Донецької області, а також районів, прилеглих до кордону з РФ, які не контролюються урядом України. Росіяни і їх окупаційна адміністрація просто не дозволяють СММ цього зробити.
ОБСЄ змирилась з цією ситуацією?
Ця проблема постійна, обмеження є системними і тому питання стоїть на порядку денному кожного тижня - поруч із закликами до РФ забезпечити зняття цих заборон для представників СММ. І тут мова іде не лише про те, щоб монітори СММ мали можливість повного спостереження вздовж неконтрольованої ділянки кордону. А й про те, що для цього необхідні додаткові бази СММ поблизу кордону – бо зараз патрулям СММ доводиться рухатися в напрямку кордону протягом кількох годин, потім їх там зупиняють і розвертають назад.
Стоїть так само і питання розширення місії ОБСЄ, яка працює з російського боку кордону. Наразі ж місія працює лише в російських пунктах пропуску «Гуково» і «Донецьк». Але взагалі ОБСЄ веде мову про необхідність комплексного міжнародного моніторингу на неконтрольованій ділянці кордону – бо дотримання режиму припинення вогню залежить від контролю кордону, його транспарентності і розуміння, що там відбувається.
Більше того, я нагадаю, що ще в першому Мінському документі від 5 вересня 2014 року пункт номер 4 говорить про забезпечення постійного моніторингу з боку ОБСЄ на українсько-російському кордоні, а також про створення зон безпеки у прилеглих районах на території України і Росії. Це абсолютно правильний крок, якщо прагнути до припинення конфлікту і його врегулювання.
Для реалізації цього є два компоненти: є СММ ОБСЄ з відповідним мандатом на діяльність на території України. І є місія ОБСЄ, яка розгорнута з російського боку кордону, але при цьому з дуже обмеженим мандатом, який поширюється лише на 2 пункти пропуску. Тому якщо ми серйозно шукаєм шляхи забезпечення контролю і транспарентності – ця місія повинна бути розширена на всю неконтрольовану ділянку кордону, мати можливість спостереження в усіх пунктах пропуску, а не лише двох.
Тобто Росія фактично порушує Мінські домовленості…
Так, Росія не допускає реалізації цього пункту.
Для всіх членів ОБСЄ так само очевидна надуманість тези РФ про те, що відповідно до Мінського комплексу заходів контроль українським урядом за цією неконтрольованою ділянкою має відбуватись лише після проведення місцевих виборів. Надуманість же цієї російської тези пояснюється тим, що в даному випадку ідеться про міжнародну присутність, яка регулюється іншою частиною домовленості і яка повинна забезпечити контроль і транспарентність цієї ділянки.
Останні два роки делегація України вносила проекти рішень стосовно запровадження моніторингу ОБСЄ на ділянці українсько-російського кордону, що прилегла до зони конфлікту. Це було в 2016 році перед міністерським засіданням у Гамбурзі та 2017 році перед міністерським засіданням у Відні. І з боку усіх країн ОБСЄ було повне усвідомлення необхідності та підтримка такого рішення. Але РФ єдина країна в ОБСЄ, яка блокує цей крок.
СММ так само не має доступу до Криму.
Так, СММ не має фізичного доступу до Криму, хоча й це належить до мандату СММ – бо він поширюється на всю територію України: а згідно з міжнародним правом АР Крим і Севастополь є невід’ємною частиною території України, хоча й зараз окуповані РФ. СММ можуть тільки проводити спостереження біля адміністративної лінії між Херсонською областю і АР Крим, можуть зустрічатися з українськими громадянами з окупації. Доки не має можливості постійного доступу та постійного перебування на окупованому півострові – до того часу необхідно використовувати різні можливості, щоб збирати інформацію про ситуацію в Криму.
Така ж сама ситуація в Раді Безпеки ООН – Росія постійно використовує право вето для блокування всіх рішень.
Маємо ситуацію, що країна-агресор заявляє на міжнародному майданчику про те, що вона нібито прагне мирного вирішення конфлікту, але при цьому продовжує направляти свої війська і боєприпаси для його підтримання. І блокує вжиття тих кроків, які могли б призвести до, принаймні, зниження напруги в зоні конфлікту. От це і є справжнє обличчя Росії.
На останній Генеральній асамблеї ООН уже навіть президент Франції закликав реформувати ООН, в тому числі змінити принцип голосування по важливим питанням, щоб одна країна не могла зловживати своїм правом вето, блокуючи важливі рішення. Чи ведуться такі розмови і щодо ОБСЄ?
В ОБСЄ діє правило консенсусу – коли рішення можуть бути ухвалені лише за згоди усіх держав-учасниць організації. Відповідно, цим консенсусом можуть зловживати. Саме тому з початку російського вторгнення на територію України нам не вдалося ухвалити в рамках ОБСЄ чіткого документу, який би позначав необхідні кроки для припинення агресії і відновлення суверенітету України в рамках міжнародно визнаних кордонів - Росія блокувала.
Пригадую, що в процесі підготовки до міністерського засідання у Гамбурзі 2016 року, після багатьох днів і багатьох годин переговорів, ми наблизилися до компромісного проекту документу, який готові були підтримати усі країни. Однак Росія його заблокувала.
І тому на сьогоднішній момент єдиним майданчиком в рамках ОБСЄ, де документи все ж таки ухвалюються, є Парламентська асамблея ОБСЄ, де резолюції ухвалюються більшістю голосів. І тому навіть спроби Росії заблокувати ухвалення документів - безуспішні.
Резолюції парламентської асамблеї ОБСЄ щодо порушень Росією базових принципів і зобов’язань в рамках ОБСЄ щодо російської агресії, щодо окупації Криму, щодо агресії на Донбасі ухвалювалися парламентською асамблеєю щороку, починаючи з 2014 року.
«РОСІЙСЬКА ДИПЛОМАТІЯ ПОСТІЙНО ПРАГНЕ ВІДВОЛІКТИ УВАГУ ВІД АКТУАЛЬНИХ ПИТАНЬ БЕЗПЕКИ, ПРИДУМУЮЧИ РІЗНІ ПРИВОДИ»
Цікава ситуація: росіяни не пускають СММ на свою територію, і частково на окуповану. В той же час на Постійні раді 26 вересня російський представник Лукашевич просить ОБСЄ провести дослідження проявів «радикального націоналізму та ксенофобії в Україні». Як ми реагуватимемо на такі пропозиції РФ?
РФ продовжує намагатися створювати враження про нібито існування величезних проблем в Україні. Ці проблеми надумані Росією і вона використовує будь-які можливості та майданчики. Але СММ діє від імені усіх країн, тому РФ не може спрямовувати її діяльність як заманеться. Тим більше, коли для всіх членів ОБСЄ очевидна безпідставність подібних закидів з боку РФ.
А чи не може ця остання заява Лукашевича бути продовженням цілеспрямованої політики РФ: на Варшавській конференції росіяни родавали інформаційні буклети про те, яка погана ситуація в Україні з нацменшинами – угорцями і ромами.
Навряд чи заява на Постійній раді пов’язана з Варшавською конференцією – бо це їх постійна лінія. Росіяни уже який рік намагаються показати, що в Україні є зростання радикальних настроїв, проявів неонацизму і т.д. Так що це не в перший раз.
Власне, на згаданій Постійній раді ОБСЄ російська делегація не обмежилася згаданим Вами зверненням. Був навіть внесений окремий пункт в порядок денний, який стосувався річниці Мюнхенського пакту і зростання проявів неонацизму в Європі, де російська делегація абсолютно необґрунтовано виступила з нападками на адресу країн Балтії, Польщі, України, Сполучених Штатів та інших держав.
Реакцією стало те, що учасники засідання різко вказали Росії – ОБСЄ не є майданчиком для розгляду історичних тем як поточних актуальних питань, а подібні закиди російської дипломатії розглядаються лише як прагнення відволікти увагу від дійсно нагальних питань безпеки і всього того, що сьогодні відбувається і пов’язане з російської агресією.
Українська ж делегація ще привернула увагу, що основним уроком Мюнхенського пакту є те, що не можна задовольняти забаганки країни-агресора. І що ми всі, демократичні країни, повинні виявляти єдність в протистоянні агресору, який здійснює вторгнення на територію України.
«ОБСЄ РОЗУМІЄ СИТУАЦІЮ В ЗАКАРПАТТІ»
Чи відслідковує ОБСЄ ситуацію, яка відбувається останніми місяцями у відносинах між Україною і Угорщиною? Зокрема, чи звертається увага на деструктивну поведінку Угорщини, яка загрожує безпеці Європи?
Питання двосторонніх відносин між Україною і Угорщиною не належать до тематики, якою займається ОБСЄ.
Поруч з цим у нас є взаємодія з ОБСЄ по цій тематиці. І для цього ми долучаємо офіс Верховного комісара ОБСЄ з питань нацменшин: яким чином нам найкраще реалізувати реформи в нашій державі з тим, щоб українські громадяни угорського походження комфортно себе почували в Україні, були інтегровані в українське суспільство. І поруч з тим, щоб так само забезпечувалися зобов’язання щодо прав нацменшин.
В чому цей досвід виражається?
Офіс Верховного комісара з прав нацменшин був одним з перших, який був створений в рамках ОБСЄ і він працює вже 25 років. За цей час цей офіс неодноразово долучався для того, щоб допомогти країнам знаходити рішення в певних питаннях, спираючись на міжнародні стандарти щодо нацменшин. Протягом цього періоду офіс напрацював цілу низку рекомендацій.
Скажімо, яким чином вирішувати питання нацменшин у міждержавних стосунках, а також рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств, як проводити політику, яка б запобігала сегрегації (різновид дискримінації, який полягає у фактичному чи юридичному відокремленні в межах одного суспільства тих суспільних груп, які вирізняються за расовими, гендерними, соціальними, релігійними, мовними чи іншими ознаками – авт.) окремих громад і тп.
А щодо конкретної ситуації з українськими угорцями – чи планується може якесь окреме дослідження Верховного комісара?
Такого дослідження не планується. Разом з цим Верховний комісар вже відвідував Україну, він побував у лютому цього року в Закарпатті де зустрічався з представниками місцевої влади та угорської національної меншини. І тому в нього є розуміння ситуації. Відвідавши декілька шкіл у Закарпатті, він позитивно виокремив застосування двомовного підходу до навчання. З боку Верховного комісара та української влади є налаштованість продовжувати взаємодію.
Яка роль у звільненні українських журналістів Представника ОБСЕ з питань свободи ЗМІ Арлема Дезіра?
Дуже важливо, коли голова одного з інститутів ОБСЄ на постійній основі нагадує про неприйнятну ситуацію з ув’язненням РФ українських журналістів за сфабрикованими звинуваченнями, і що вони повинні бути звільнені негайно і безумовно.
Дезір постійно в своїх публічних заявах згадує про Олега Сенцова, Романа Сущенка, Станіслава Асєєва (який знаходиться у в’язниці в Донецьку), Миколу Семену (який знаходиться в окупованому Криму) і інших. Це чітка позиція і важливий елемент підтримки.
«У БЕРЕЗНІ 2019 ЗАКІНЧИТЬСЯ РОТАЦІЯ КЕРІВНИЦТВА СММ ОБСЄ»
Продовжуючи питання інструментарію. Як в ОБСЄ відреагували на пропозицію Путіна про спеціальний формат миротворчої місії – охороняти спостерігачів СММ ОБСЄ?
Відреагували досить очікувано – сказавши, що спостерігачам ОБСЄ не потрібні охоронці. Для того, щоб спостерігачі СММ могли повністю виконувати свій мандат, їм достатньо просто дозволити виконувати свій мандат тими силами, які знаходяться в зоні конфлікту. Тобто не чинити їм перепони, не погрожувати - все те, що відбувається зараз в контрольованих Росією районах. Лише від російських військових командирів залежить, чи вони використовують зброю проти безпілотників СММ чи ні.
Тому якщо Росія так турбується про безпеку цивільних неозброєних спостерігачів ОБСЄ, то, власне, це від неї залежить. Інакше це просто спосіб відволікти увагу від тих ключових питань, які справді потребують вирішення. І в організації є повне розуміння, від кого залежить це рішення.
Іншими словами, Москва думає як поставити під контроль і впливати на діяльність спостерігачів СММ. От і у своєму виступі на Постійній раді Ви порушили питання про необхідність проведення розслідування ОБСЄ щодо втручання російської розвідки в діяльність СММ. Що малось на увазі?
Мався на увазі нещодавній репортаж одного з німецьких телеканалів, де стверджувалося, що відбулося втручання російських спецслужб в діяльність СММ – що могло скомпроментувати місію і тих працівників, які там працюють, бо міг відбутися витік їхніх персональних даних. Тому ця інформація викликає дуже серйозне занепокоєння і заслуговує на належне розслідування. З боку генерального секретаря і керівництва СММ підтверджується, що це питання вивчається.
Хоча інформація про подібні ознаки втручання не єдина. Відомо, що ще декілька років тому відбувалися хакерські атаки на мережі СММ. Тому звичайно це є одним з дуже гострих питань, яке потребує ясності.
Вплив хакерів і російської розвідки був направлений на керівництво СММ, зокрема на заступника голови СММ Александра Хуга. Чи пов’язана його заява про відставку з цими подіями?
На цей момент розслідування не завершено, воно триває.
А що стосується пана Хуга, то тут дещо інша ситуація. Він залишає свою посаду, оскільки в нього завершується максимальний термін перебування на посадах - ОБСЄ є некар’єрною міжнародною організацією, де встановлений максимальний термін перебування на посадах, це 10 років. І от він досяг цього терміну. Тому це абсолютно планований відхід від цієї посади. На цей момент вже відбулося призначення нового заступника – це представник Великобританії Марк Етерінгтон. Він досвідчена людина – уже був в СММ з самого початку її створення, але був змушений покинути за сімейними обставинами. Тепер же він знову може повернутись до роботи.
Так не тільки заступники змінюються – строк голови СММ Апакана теж підходить до кінця…
Так, його строк перебування на посаді завершується в березні 2019. І вже цього тижня (24–28 вересня – ред) італійським головуванням ОБСЄ було відкрито конкурс на вакансію, так що почнеться добір кращих кандидатур на цю посаду.