Уже давно відомо: криза якщо і відбивається на комусь у футболі, то тільки не на найбагатших. Це для маленьких клубів криза – то повний завал, а гравці провідних українських «брендів» аж ніяк не відмовляють собі у поїздках на Сейшели чи Мальдіви незалежно від того, як складаються фінансові справи у країні. У нас не прийнято косо дивитися у бік гладіаторів найпопулярнішого спортивного видовища, адже вважається, що такий відпочинок вони заслужили. Інший момент – зарплатня, вона в українському футболі – найвища, певно, за усі сфери. А якщо вже отримав такі гроші, то чому б не повеселитися – адже, як відомо, «зірки» не належать до тих, хто економить.
Відповідно, цікаві історії наповнили міжсезонний час. Одним із тих, хто «по-справжньому» відсвяткував перемогу в Кубку УЄФА, став поляк Маріуш Левандовський. Кажуть, він не вклався і у ?100 тис., коли вирішив повезти в екзотичну мандрівку на Мальдіви не лише найближчих, а й дальших родичів і найкращих друзів: назбиралося трохи менше за футбольну команду. Може й прибріхують, звісно, але літати в таку далечінь на чартері – то й справді задоволення не з дешевих.
У цьому розрізі є цікавий контраст і показовий випадок, який трапився з вашим автором у Польщі, а саме під час переїзду залізницею з Варшави до Познані. Сиджу, знаєте, собі в експресі, пишу мандрівні замітки у лептопі, боковим зором бачу: заходить у купе якийсь високий хлопчина з двома велетенськими валізами, котрі одразу ж хвацько закидає на верхні полиці. Сідає у крісло зі стосом газет і починає читати, попиваючи «Геторейд».
Отак би й сиділи собі двоє чужих один одному супутники, якби не зайшов до нашого купе чоловік і не попросив автограф для свого сина – юного футболіста. Зізнаюся, першою думкою було, що той, хто сидить поруч, певно, зірка локального рівня, адже польський футбол, при всій повазі до нього, зірок з неба не хапає, але, придивившись, упізнав у супутникові резервного голкіпера «Манчестер Юнайтед» Томаша Кущака. «Кущак?» – запитую. Впіймавши мій здивований погляд, 27-річний воротар усміхнувся. Виявляється, він їхав від своїх батьків, котрі мешкають біля Варшави, до Берліна, а вже звідти літаком мав дістатися острова Кріт (до слова, вагон потягу «Варшава–Берлін» був все ж таки першого класу).
А Левандовський – це його добрий друг, Кущак так сам сказав (про те, як відпочивав Маріуш, я на той момент ще не знав, тож і розповідати було нічого). Але, як з‘ясувалося трохи пізніше, щоб літати чартерами, треба грати у «Шахтарі», а не в «Манчестері»! І якщо Кущаку ще рано думати про чартери – він поки не витіснив з посту номер один в «Юнайтед» голландця Едвіна ван дер Сара, але ж і ван дер Сар навряд чи так відпочиває, хоч торік виграв не Кубок УЄФА, а Лігу чемпіонів! Тут, знаєте, справа у смаках і умовах.
І щоб ви не сумнівалися, хто саме виграв євротрофей: головний автор тріумфу той, хто роками плекав свої паростки у райських умовах. У такому квітнику і будяк зацвіте! Відтак уболівальники «Шахтаря» мають ще одну нагоду подякувати Ринату Леонідовичу, котрий високим рівнем зарплатні і затягнув талановитих гравців з-за кордону, водночас зібравши у себе і когорту вітчизняних талантів. Величезний стрибок оплати праці серед футболістів – тенденція у світовому футболі. Україна і ще, певно, Росія виділяються на фоні решти саме такими пишними святкуванням – ну що тут зробиш, циганські гуляння народу до вподоби! І як тут не згадати – для того ж таки контрасту – чемпіонат Фарерських островів, що розташовані рівно на півдорозі від Данії до Ісландії. Там футболісти упродовж дня працюють вчителями, поліцейськими чи продавцями, а ввечері збираються на гру. Тому, щоправда, Фарери і не претендують на щось більше, ніж визначення «аутсайдери». Значення футболу – різне у різних світах. Там, де це видовище не є грою для мільйонів, за нього не платять таку високу ціну. Ще один привід для роздумів: чого б хотілося більше – рівних і вищих фінансових можливостей для всього суспільства чи дорого видовища, щоб на півгодини забувати насущні проблеми?