Дихання вогнем
Коли 10 червня в сьомому відділенні Одеського обласного центру психічного здоров’я почалася пожежа, медсестра Юлія Олександрівна Нікіта взялася евакуйовувати пацієнтів. Жінка витягувала людей з вогню, потім поверталася назад і знову тягнула тих, хто ще лишився. Усього тоді в будівлі перебував 51 пацієнт, усі похилого віку, адже відділення призначалося для ветеранів Другої світової війни. Скільки з них урятувала Юлія Олександрівна, точно невідомо. За словами очевидців, вона винесла з будівлі близько 40 пацієнтів.
Невістка, також Юлія, називає свекруху мамою. Каже, що коли її ховали, на обличчі в жінки були сліди подряпин. Юлія припускає, що пацієнти могли опиратися, не розуміти, що відділення горить, не хотіти нікуди йти.
— Експертиза показала, що мама провела дуже багато часу у вогні, — розповідає Юлія. — Вся дихальна система, аж до легень, була уражена продуктами горіння. Вона буквально дихала вогнем. Слідча нам говорила, що якби не мама, загинуло б набагато більше людей.
Юлії Олександрівні було 55 років. Вона родом з Молдови, виросла в дитячому будинку, після школи вчилася на ветеринара, пізніше — на медсестру. В Україну переїхала, коли вийшла заміж, мала двох синів — Дмитра та Ігоря. З чоловіком стосунки не склалися, і жінка виховувала дітей сама. Родина жила небагато, але близькі кажуть, що Юлія Олександрівна ніколи нікому не відмовляла в допомозі. Вона неймовірно любила свого маленького онука Колю і все чекала, коли малий навчиться говорити «бабуся».
Юлія Олександрівна пропрацювала в лікарні 16 років. Невістка пригадує, як мама тягала з лікарні на електричку речі пацієнтів, прала їх сама, зашивала. Якщо якась проблема була у відділенні — допомагала завжди Юлія Олександрівна. У вечір пожежі вона ще мала бути у відпустці, але вийшла підмінити іншу медсестру. Родичам так і не сказали, кого саме.
— Тоді на зміні їх працювало двоє, але тільки мама побігла рятувати пацієнтів, — каже Юлія. — Дві інші санітарки стояли на вулиці. Старша медсестра запитувала в мене, мовляв, чого мама туди побігла. А хіба не мама відповідала за людей? Не вона була старшою зміни? На скільки років посадили б її, якби вона вижила?
Юлія пам’ятає, як того вечора говорила з мамою телефоном. Вони домовлялися, що наступного дня свекруха приїде до них у гості. Юлія Олександрівна обіцяла передзвонити, але цього так і не трапилося, слухавку вона більше теж не брала. Про те, що мами більше немає, Юлія дізналася від подруги свекрухи, Марини.
— Марина казала, що вони з нею говорили по телефону, мама крикнула: «Горимо!» — і все, — розповідає Юлія. — Коли Марина перетелефонувала, відповіла вже інша санітарка. Що вона їй сказала, я не знаю, але Марина зібрала чоловіка і десь за 10-15 хвилин вже була на місці. Мама лежала під деревом, мертва. Вона виносила людей з пожежі на матрацах. Ми з чоловіком приїхали туди десь за годину, маму вже забрали в морг. Марина розповідала, що всіх загиблих клали в один катафалк, просто одне на одного. Я просто не могла повірити в те, що відбувається.
Зразкове відділення
Як виглядало відділення до пожежі, сказати важко. Юлія, яка неодноразово відвідувала свекруху на робочому місці, каже, що цегляні стіни всередині були оббиті вагонкою, двері — пластикові, при вході у відділення — залізні двері, ключ від яких завжди був у мами. У 2016 році до центру навідувалися правозахисники місцевої громадської організації «За право жити», які допомагають людям, що опинилися в місцях несвободи. Голова організації Тетяна Бойко тоді відвідувала сьоме відділення, у якому сталася пожежа.
— Коли ми зайшли в двір, враження було чудове, — пригадує Тетяна Бойко. — Усе прибрано, квіти, дерева, клумби. Але коли потрапили всередину… Вузькі коридори, стіни оббиті пластиком, решітки на вікнах, запах дуже недобрий. Ми пройшлися палатами — які були з радянських часів, такі й лишилися. Гнітюче враження. Це було літо, руху повітря жодного. Коли ми вийшли, на чолі в усіх були краплинки поту.
З 2015 року центр психічного здоров’я очолює Анатолій Волощук. Два роки тому за спонсорські та частково бюджетні кошти у відділенні підняли стелі, електричні дроти та труби заховали в стіни, палати зробили 1-2-місними з окремими санвузлами, а решітки з вікон прибрали. Також у 2017 році дах відділення обробили спеціальним вогнезахистом для деревини з трирічною гарантією, центр також оновив систему пожежної безпеки.
— Ми готували це відділення як таке якісне, зразкове, — пояснює Анатолій Волощук. — Висадили сад, зробили ремонт. На 80% воно було готове до цивільного життя. Ручки стояли на дверях, окрім вхідної, але вона відкривалася, якщо сильно штовхнути. Защіпка така формальна була. Розумієте, там перебував такий контингент, який не потрібно було ніяк закривати чи обмежувати, боятися, що вони втечуть. Людям по 90 років, вони не агресивні. Ніяких мір захисту не потрібно було.
У квітні 2019 року в центрі також відбулася пожежа — у п’ятому відділенні для чоловіків. Тоді вигоріло приблизно 500 квадратних метрів одноповерхової будівлі. Головний лікар Анатолій Волощук не виключав, що пожежа могла початися зсередини — хтось із пацієнтів підпалив матраци, які зберігалися в одній з кімнат. Однак тоді ніхто з пацієнтів чи персоналу не постраждав. Після цього інциденту Одеська ОДА виділила кошти на встановлення пожежної сигналізації в корпусах. У ДСНС підтвердили, що частину недоліків протипожежної безпеки в центрі усунули.
За словами Анатолія Волощука, сигналізацію встановили у трьох корпусах, у тому числі в сьомому відділенні. Однак її не підключили до пульта ДСНС. Волощук каже, що це не могли зробити вчасно, оскільки необхідно було обладнати сигналізацією всі корпуси, а грошей, які виділила ОДА, вистачило тільки на три. При цьому він запевняє — персонал був навчений правил протипожежної безпеки, а всередині відділення була внутрішня сигналізація-ревун.
У серпні 2019 року монітори Національного превентивного механізму та представник Уповноваженого ВР з прав людини у південних областях Олександр Остапенко відвідували чотири інших відділення Одеського обласного медичного центру психічного здоров’я — № 16, № 21, № 6 і № 15. Моніторингова група виявила, що приміщення деяких відділень потребують капітального ремонту, що частина пацієнтів перебуває в центрі понад пів року (довше, ніж це передбачено законодавством), що персонал грубо спілкується з пацієнтами, що люди, які потребували медичної допомоги, часто її не отримували. Крім того, монітори зафіксували порушення правил пожежної безпеки, зокрема: відсутні засоби індивідуального захисту для саморятування людей під час пожежі, розміщені впритул ліжка, які звужують проходи, відсутня пожежна сигналізація, вмонтовані в стіни ґрати на вікнах.
— Ми максимально познімали решітки, максимально відкрили двері всередині. Так, є клямки на вхідних дверях, бо пацієнти в деяких відділеннях, знаєте, такі, що можуть і порозходитися, — стверджує Анатолій Волощук. — Нам бракує персоналу, відділення бувають перевантажені так, що ми ледь вкладаємося в норму сім квадратних метрів на пацієнта (ця норма діє виключно для приміщень для фізичного обмеження або ізоляції, тривалість якої може тривати не більше восьми годин — LB.ua). Так, у нас є соціальні пацієнти, і їх нікуди подіти. Соцслужби не хочуть їх забирати, у будинки-інтернати й у реабілітаційні центри є черги. І, на жаль, уся психіатрія така.
Після пожежі
Анатолій Волощук каже, що слідство не визнало лікарню постраждалою стороною, оскільки власником центру є Одеська ОДА. Відповідно, про деталі розслідування адміністрацію закладу не інформують. За словами головного лікаря, криміналісти проводили різні експертизи, зокрема пожежно-технічну, яка показала, що порушень пожежної безпеки конкретно в сьомому відділенні не було.
— Моя особиста думка така — пожежа почалася ззовні, саме тому внутрішня сигналізація-ревун спрацювала не відразу, — продовжує Волощук. — Вогонь помітили працівники сусіднього корпусу і викликали пожежників. А вже коли чад потрапив всередину, «закричала» сигналізація і зреагував персонал.
Те, що вогонь занесли ззовні, підтвердив і акт рятувальників ДСНС, повідомляло видання "Думская". Слідство також розглядало тільки цю версію, однак хто саме підпалив будівлю — невідомо. Ані ОДА, ані Одеська обласна прокуратура, ані Головне управління національної поліції в Одеській області на запити LB.ua не відповіли.
У лютому 2019 року центр увійшов до переліку об’єктів, які підлягають позаплановій перевірці пожежної безпеки. Відповідний наказ підписав керівник Головного управління ДСНС в Одеській області Віктор Федорчак. В акті перевірки за 7 березня 2019 року вказані численні порушення правил пожежної безпеки, у тому числі ті, яких не усунули після попередніх інспекцій. Однак ані інспектор, ані начальник інспектора, ані безпосередній керівник ГУ ДСНС в Одеській області не зробили нічого, щоб власник центру, облдержадміністрація, привів систему протипожежної безпеки до ладу.
Трагедія в центрі психічного здоров’я - лише одна з довгої вервечки гучних одеських пожеж 2019 року з великою кількістю постраждалих. Менш ніж через два місяці після центру психічного здоров’я, 17 серпня, в Одесі трапилася пожежа в готелі «Токіо стар», де загинуло дев’ятеро осіб. Ще за кілька місяців, 4 грудня, спалахнуло приміщення Одеського коледжу економіки, права і готельно-ресторанного бізнесу в Будинку Асвадурова. Унаслідок цієї пожежі загинуло 16 людей, ще 28 постраждало.
Лише після трагедії в одеському коледжі, яка забрала життя 17-річних студентів і викладачки, котра тричі поверталася в охоплену вогнем будівлю виводити дітей, професора Національної академії наук, працівників коледжу та рятувальника, який працював на місці катастрофи, ДСНС звільнила керівництво одеського управління — Віктора Федорчака, який очолював одеське управління ДСНС з 28 липня 2015-го, та його заступника Михайла Вовка.
У 2017 році журналісти BIHUS.info виявили, що Михайло Вовк «забув» задекларувати автівку Mercedes GL550 за один мільйон гривень і приховав бізнес-партнера з окупованого Криму. Після цього розслідування, у січні 2018 року, Одеська обласна прокуратура відкрила кримінальне провадження щодо Михайла Вовка за декларування недостовірної інформації (ст. 366-1 ККУ). Саме цю статтю скасував Конституційний Суд 27 жовтня 2020 року під час закритого засідання. Таким чином, Михайло Вовк може уникнути відповідальності, адже справу можуть закрити — як уже, наприклад, сталося зі справою колишнього голови Запорізької обласної державної адміністрації Костянтина Бриля.
Також Державне бюро розслідувань оголосило Віктору Федорчаку підозру в неналежному виконанні службових обов’язків (ч. 2 ст. 367 ККУ) 14 січня 2020 року. Спершу в його справі фігурувало чотири епізоди — окрім трьох пожеж 2019 року, підозра стосувалася трагедії в дитячому таборі «Вікторія», під час якої у 2017-му загинули три дівчинки. Ці події сумарно призвели до смерті 35 людей протягом 2017-2019 років.
27 січня Віктору Федорчаку обрали запобіжний захід на час досудового розслідування — нічний домашній арешт. Однак цей запобіжний захід тривав лише кілька місяців, адже 7 липня суддя Заводського районного суду міста Миколаєва Інна Притуляк відпустила Федорчака під особисте зобов’язання.
28 вересня 2020 року в офісі Генеральної прокуратури повідомили, що обвинувальний акт стосовно Віктора Федорчака передали до суду. Справу про пожежу в таборі «Вікторія» до акта не внесли, тому Федорчака судитимуть лише за трьома епізодами 2019-го. Перше слухання відбудеться 5 листопада 2020 року в Малиновському районному суді Одеси. Федорчаку загрожує від двох до п’яти років позбавлення волі. Він єдиний, хто може понести покарання за пожежу, яка забрала життя сімох людей у Одеському обласному центрі психічного здоров’я.
***
Юлію Нікіту поховали 13 червня 2019 року на кладовищі в селі Барабой Одеської області, де вона жила. Невістка наполягала, щоб витрати на похорон узяв на себе центр психічного здоров’я. Однак при цьому вона не хотіла, щоб організацією займалася ритуальна служба, з якою в лікарні укладена угода про надання таких послуг — та сама, що виділила для загиблих у пожежі лиш один катафалк. Через це на прощанні з мамою трапилася суперечка з працівниками. Юлія каже, що після того, як вона підключила волонтерів і журналістів, лікарня все ж оплатила поховання в тому ритуальному бюро, яке обрала родина. Більше ніякої допомоги від колег, за її словами, не було.
З головним лікарем вдалося поговорити лише раз – під час вручення премії Ананія Мазура, спеціальної нагороди, яку присуджує громадська організація «Асоціація психіатричних медичних сестер України» за «достойну поведінку в недостойній ситуації». Родичам вручили медаль у червоній оксамитовій коробочці і шість тисяч гривень.
Крім того, Одеська ОДА виплатила родині 100 тисяч гривень — фінансову допомогу, яку обіцяли видати сім’ям усіх загиблих. Ще по 50 тисяч гривень отримали постраждалі. Юлія намагалася контактувати з родичами інших загиблих, просила разом звернутися до журналістів і слідчих, але ніхто нікуди з нею не пішов. За словами Анатолія Волощука, сім’ї пацієнтів написали офіційні заяви про те, що не мають претензій до умов утримання центру — «відділення нормальне, персонал хороший».
Страхових виплат, які передбачені в разі смерті на робочому місці, родина Юлії не отримала досі.
— Чесно? Інколи, в глибині душі, я сильно засуджую її, що вона полізла в ту пожежу, що лишила онука, якого так чекала. Усі думають, що ми якось збагатилися, але насправді ще маємо довести, що були з мамою однією родиною, у суді. Адвоката немає, папірці всі збираємо самі, — Юлія вперше за весь час розмови видихає. — Хоч насправді нам нічого не потрібно. Хай забирають усе, що дали. Поверніть маму.