НУШ
У вересні офіційно стартувала реформа Нової української школи. В початковій школі відбулися зміни, які дають надію. Їх ще рано оцінювати, проміжний висновок зробимо, коли закінчиться цикл початкової школи або коли учні НУШ завершаться хоча б перші два класи. Але оновлення матеріально-технічної бази та підтримка дітей з особливими освітніми потребами в будь-якому випадку є позитивними та необхідними кроками, без них школи точно були б у плачевному стані, який ми мали в попередні роки.
Реформа йде поетапно, у 2019 році опублікують проект стандарту базової школи (середніх класів - LB.ua) для обговорення. Після його прийняття почнеться робота над профільною старшою школою, де учні зможуть обирати предмети відповідно до своїх зацікавлень.
Вчителі
Лише зараз з’являються недержавні відзнаки для вчителів, наприклад, Global Teacher Prize. Тобто, наразі сертифікація лише покликана виявити вчителів з кращими практиками, але не розглядається як інструмент поширення цих практик. Вона подається суто згори. В той час як бажано було б мати певне підґрунтя в середовищі вчителів, передові приклади вчителювання, які хотілося би наслідувати решті. А грошова винагорода від держави має йти як додатковий стимул.
Минулого року також була підготовлена концепція вищої педагогічної освіти, серед безлічі питань, які вона обумовлювала, є питання вчителювання в школі осіб без педагогічної освіти. Таких вчителів не буде багато, але якщо на всю країну набереться 5-6 тисяч мотивованих та вже матеріально забезпечених, це буде просто колосальний успіх.
І це в першу чергу стосується великих міст. У київські школи зараз шукають переважно вчителів фізики, інформатики, математики. Міністерство має стати провайдером, з’єднати попит і пропозицію, але поки що воно відмовчується і ніяк не заохочує потенційних вчителів до співпраці.
ПТУ
З професійно-технічною освітою є невеликі зрушення, переважно пов’язані з тим, що Європейський союз надав Україні кошти для модернізації професійно-технічну освіту. Якщо ми хочемо мати справді потужні навчальні центри, які можуть забезпечувати регіональні потреби, то це неминуче мусить бути одна мережа, тобто об’єднання ПТУ, коледжів і технікумів, хоча останні категорично проти такого возз’єднання. Для розвитку ПТНЗ варто ворушитися саме регіонам, оцінювати не лише потреби бізнесу, а й те, що буде за п’ять років потрібно. І починати з підготовки сучасних, кваліфікованих кадрів.
Взагалі професійну освіту потрібно розглядати не так як ми звикли - ніби це щось архаїчне, якісь непрестижні робітничі професії, а сучасно – “графічний дизайнер” і “кодувальник в ІТ” цілком робітничі кваліфікації, для них не потрібно шість років сидіти в університеті. Люди сьогодні отримають ці кваліфікації після тримісячних приватних курсів.
Вища освіта
Питання української вищої освіти сьогодні найскладніше. З одного боку, успішно запустили Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, розширили можливості Erasmus+ та застосування ЗНО на магістратурі, з іншого – залишається уже енний рік невирішеним фундаментальне питання фінансування. З 2014-го року його відкладали що Сергій Квіт, що Лілія Гриневич. Остання в списку пріоритетів поставила вищу освіту геть-геть на задній план.
Це страшно не популярно - робити реформу фінансування вищої освіти, тому що це передбачає перехід від фінансування лише кількості до фінансування кількості та якості. МОН вирішило це відкласти, попри доручення прем’єр-міністра і рекомендації Комітету ВР з питань науки і освіти.
Ця реформа завжди в розробці, запроваджувати її не горять бажанням, адже ті університети, які мають зараз багато коштів, можуть їх втратити на користь тих університетів, що демонструють якість, але через відсутність політичного прикриття не можуть лобіювати свої інтереси та просити більшого фінансового забезпечення. Симптомом цього провалу стало призначення в кінці року заступницею міністра Світлани Даниленко, чиновниці, яка протягом багатьох років запроваджувала як раз нинішню систему фінансування. Це призначення означає, що МОН і в 2019-му році не збирається робити нічого у питанні фінансування освіти.
Моніторинг зайнятості
Ще одним слабким місцем є відсутність політичної волі в Міністерстві освіти запускати моніторинг зайнятості випускників професійно-технічних навчальних закладів і закладів вищої освіти.
Спершу Міністерство проігнорувало доручення Гройсмана, вдруге зібрали робочу групу з опрацювання цього питання та звели це в переговори без будь-яких дій. В дійсності не так все складно, щоб про це так довго говорити. Треба зробити взаємодію електронної бази з питань освіти, якою управляє МОН через державне підприємство “Інфоресурс”, з реєстром, в якому фіксуються видані ідентифікаційні податкові номери і з реєстром по соціальному забезпеченню.
Система показуватиме, чи працюють випускники університетів на тих посадах, які вимагають кваліфікації саме вищої освіти, чи ні. Тут не треба плутати з тим, чи працюють за спеціальністю чи ні, це якраз для більшості випускників мало ефективний моніторинг.
Наприклад, якщо людина закінчила гуманітарний факультет і працює в журналістиці, в цьому немає нічого поганого, а якщо вона закінчила гуманітарний факультет, але працює касиром у супермаркеті – це якраз таки сигнал, що університет, можливо, випускає неконкурентоспроможних випускників.
Уявіть лише, що держава відкриє для батьків та абітурієнтів інформацію по кожному університету, по кожній спеціальності - скільки (яка частка) випускників певного року зайняті чи самозайняті на позиціях, які вимагають вищої освіти, а яка частка там, де її не обов’язково мати. Коли ми показуємо батькам подібні інформаційні ресурси за кордоном - вони завжди питають: “Чому такого немає у нас?”. Напевно, це мало кого цікавить в Міністерстві освіти.
Підготувала Наталя Шимків.