ГлавнаяОбществоЖиття

На згадку про окупацію: історія одного пам'ятника

Бронзовий чоловік на гранітному постаменті радісно махає лівою рукою невидимому натовпу. У ньому трохи менше чотирьох метрів зросту, довга шинель. У правій руці він тримає букет своїх улюблених квітів - перший травневий бузок. Чоловіка звати Іван Конєв. Дев’ятого травня 1945 року війська Першого українського фронту на чолі з ним зайшли в Прагу, аби саме чеська столиця (а не німецька), стала останнім звільненим від нацистів містом в Європі.

За 23 роки, 8 травня 1968, маршал Конєв разом з маршалом Кирилом Москаленком та іншими військовими вкотре повернеться у звільнене ним же місто. Він відвідає кілька військових частин та підприємств, поспілкується с чиновниками, офіцерами, рядовими солдатами. Визволитель Праги буде не першим, хто приїхав до Чехословаччини з Москви в час, коли Александр Дубчек намагався повернути людське обличчя соціалізму. Вже тоді біля чехословацьких кордонів з боку Польщі, України та Східної Німеччини чергуватиме сім радянських дивізій. Відповідно до плану операції “Дунай”, війська мали перебувати у стані повної бойової готовності, аби за потреби порушити кордони і почати окупацію Чехословаччини. Вони зробили це 20 серпня 1968 року.

Через 12 років на площі Інтербригади в Празі, за кілометр від скульптури Леніна, Івану Конєву поставлять той самий пам’ятник з бузком в руках. Та, на відміну від свого сусіда, бронзовий маршал переживе чеську декомунізацію. До питання, ким був Іван Конєв після Другої світової війни, чехи повернуться пізніше - на п’ятдесяту річницю Празької весни.

Пам'ятник Конєву в Празі
Фото: Анастасія Іванців
Пам'ятник Конєву в Празі

“Це наша історія”

Найбільший район чеської столиці Прага-6 заливає світло останнього осіннього сонця. Район тягнеться від самого центру і аж до околиць міста. Чим глибше всередину Праги-6 заїжджає трамвай, тим менше на вулицях видніється екскурсійних парасольок.

Пам’ятник маршалу Конєву стоїть у Бубенчі - елітному празькому мікрорайоні, досить велику частину якого займають вілли іноземних посольств. У 20-их роках Бубенчі і сусідній мікрорайон Дейвіціх почали заселяти “білі емігранти” - росіяни, які тікали від більшовицького терору. Новостворена Чехословацька республіка була єдиною країною в Європі, яка організувала допомогу емігрантам на державному рівні.

Однак вже у 1945 році, з приходом до Праги Червоної армії, до білих емігрантів дісталися агенти контррозвідки “Смерть шпигунам”. У післявоєнному хаосі вони заарештували більше тисячі росіян. Професорський будинок, у якому вони жили, знаходиться в п’яти хвилинах пішки від пам’ятника, майже поряд з українським посольством. Більшість з арештованих росіян так і не повернулась сюди з концентраційних таборів.

Маршал Конєв після звільнення Праги, 1945 р.
Фото: надано автором
Маршал Конєв після звільнення Праги, 1945 р.

Довкола облаштований невеликий сквер з дитячим майданчиком у вигляді індіанського поселення. На лавках під розлогими деревами сплять бездомні і тусуються підлітки. Туристів, на відміну від центральних вулиць, тут катма. Тільки зрідка біля пам’ятника зупиняються групи велосипедних турів.

  • Це радянський воєначальник, - пояснюють молоді чехи двом індусам, показуючи пальцем на пам’ятник. - Він звільнив Прагу від нацистів, потім брав участь в окупації Угорщини. А коли була Празька весна, він повернувся і окупував наше місто. 

  • О, то він мав великий досвід в окупаціях, - сміються індуси. - Чому ви не приберете його пам’ятник?

  • Це наша історія. Ми не можемо його знищити, - знизує плечима чех. - Але в нас є добра традиція - щороку хтось фарбує його штани у рожевий колір.

Рожеві штани - не єдина прикрість, яка періодично трапляється з бронзовим маршалом. У 2015 році на постаменті з’явився напис “Хайль Путін?”, за рік потому невідомі червоною фарбою написали дати: 1956, 1961, 1968 і 2017. На початку осені на парапет пам’ятника приклеїли листівки з написами “Ні російській окупації”. Пізніше Конєву повторно розмалювали штани у рожевий колір і дописали: “Жодного разу не вистрілив”.

  • У будь-який знаковий день - або річницю закінчення [Другої світової] війни, або ж річницю вторгнення [військ країн Варшавського договору у 1968 році] - штани Конєва фарбують у рожевий колір. Завжди. Щороку, - підкреслює Ондржей Коларж, староста району Прага-6. - Нам доводиться витрачати купу грошей на те, щоб цей пам’ятник відчистити.

Ми розмовляємо з Ондржеєм в його світлому кабінеті у районній адміністрації. На ньому джинси і футболка з написом “Нірвана”. Саме Ондржей ініціював заміну пояснювальної таблички на пам’ятнику Конєва.

Ондржей Коларж
Фото: Prazsky Denik
Ондржей Коларж

  • Під пам'ятником був пояснювальний напис, у якому йшлося про те, що 9 травня 1945 року Перший український фронт під командуванням маршала Конєва врятував Прагу від знищення наприкінці війни. Це не зовсім так. Насправді німецька армія капітулювала перед Чеською національною радою ще 8 травня. Ось тут, де ми сидимо, починалися барикади, які будували чехи. Радянські танки проїжджали повз них.

Після довгих перемовин з Воєнно-історичним інститутом Чехії, районна адміністрація Праги-6 ухвалила рішення замінити інформаційну табличку під пам'ятником на ту, яка на думку істориків, відповідала б дійсності. Тобто:

так, маршал Конєв і війська Першого українського фронту були першими, хто увійшов до Праги 9 травня;

так, маршал Конєв брав участь у придушенні Угорського повстання;

так, маршал Конєв брав участь у будівництві Берлінського муру;

так, маршал Конєв контролював розвідкову операцію перед вторгненням військ Варшавського договору на територію Чехословаччини;

ні, маршал Конєв навряд чи був визволителем Праги (звичайно, такого на інформаційній табличці не написано).

  • Одного разу, вже коли ми почали розробляти проект того, що могло б бути написано на табличці під пам’ятником, я запитав у якихось хлопців на вулиці, чи вони знають, хто стоїть на постаменті. Хлопці відповіли: “О, так, це Вінстон Черчіль!”. Часто люди навіть не звертають уваги на те, що написано під такими пам’ятниками.

Однак для одного посольства заміна таблички під пам’ятником не минула непомітно.

Прага 6
Фото: Анастасія Іванців
Прага 6

Аудит для правди

В муніципалітеті Праги-6 була лише одна людина, що проголосувала проти заміни таблички під пам’ятником маршалу Конєву - член муніципальної ради, комуніст Іван Груза.

  • Якби ми провели аудит біографій всіх людей, яким в Празі стоять пам'ятники, то дізналися б про них багато цікавих фактів. Але цього ніхто не хоче робити, тому це все стосується тільки одного пам'ятника. Це приниження пам'яті жертв, які понесла Червона армія, звільняючи Європу, - заявив Іван Груза.

Не забарилося з реакцією і посольство Росії в Празі. Ондржей Коларж отримав від дипломатичного представництва листа, у якому йшлося: “Спроби маніпулювати історичними фактами і вводити в оману громадськість вважаємо неприпустимими, якими б мотивами не керувалися ініціатори”. Вони також підкреслювали - Конєва з Прагою пов’язує виключно операція з визволення чеської столиці у Другій світовій війні, а пам’ятник - лише подяка за порятунок від нацистів. Вслід за росіянами протест висловили дипломати посольств Білорусі, Азербайджану, Вірменії та Казахстану.

Незважаючи на те, що староста Праги-6 кілька разів публічно наголошував, що наміру зносити пам’ятник у муніципалітету немає, на нього продовжили тиснути з Посольства Росії. Спочатку через Міністерство закордонних справ - спроба була невдалою, оскільки МЗС Чехії не має жодного впливу на дії муніципалітету. Відтак до протестів долучилася Комуністична партія Чехії і Моравії.

  • Російське посольство використовує чеських комуністів як маріонеток, - стверджує Ондржей Коларж. - Комуністи знали всю переписку між мною і російським послом, уявляєте? Ми запропонували росіянам безліч рішень конфлікту, у тому числі ідею перенести пам’ятник на територію посольства. Вони від усього відмовилися і звинуватили нас у маніпуляціях. Вкотре.

    Посольство Росії  в Празі
    Фото: Praga-Praha.ru
    Посольство Росії  в Празі

У муніципалітеті навмисно обрали дату 21 серпня - річницю вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини - аби встановити нову інформаційну табличку під пам’ятником. Тим часом люди, які прийшли на відкриття, розділилися на два табори - одні вважали, що треба лишити усе так, як є, і нічого не міняти, інші ж виступали за повне знесення пам‘ятника.

  • Проблема не в самих табличках, а в тому, що правда інколи буває болісною, - резюмує Ондржей Коларж. - Конєв придушив повстання в Угорщині, він був у Берліні під час будівництва муру, він брав участь у розвідувальній операції у 1968. Не зовсім те, що кожен хоче прочитати про себе або про своїх родичів, правда ж?

Той, що жодного разу не вистрілив

1972 рік. Анна Конєва сидить у великому сніжному сугробі і намагається маленькою блакитною лопаткою викопати траншею. Вона гостює у дідуся на дачі в Підмосков'ї. Дідусь - маршал, а отже знає, як правильно копати траншеї і ховатися від ворогів між ялинками. Він строгий, з ним не можна скандалити, не можна щось від нього вимагати і, бажано, без панібратства. Але хто ще міг би навчити восьмирічну дівчинку рити окоп у снігу, як не дідусь-маршал?

- Восьмирічній дитині, напевно, не дуже цікаво, що дорослі говорять про війну, - розповідає вже доросла 54-річна Анна. - За столом такі речі ніколи не обговорювались, це не найприємніші спогади.

Анна не встигла багато поспілкуватися з дідусем, адже вже у 1973, коли їй було дев’ять років, він помер від злоякісної пухлини. Трохи більше про маршала Конєва пам’ятає Олена, його старша онука. На момент смерті діда їй було 19 років. Обидві онучки Конєва живуть в Москві, лише зрідка приїжджають до Праги.

Анна і Олена Конєви на мітингу біля пам'ятника діду в грудні 2017
Фото: Ірина Кудімова
Анна і Олена Конєви на мітингу біля пам'ятника діду в грудні 2017

- Ось як нормальні люди спілкуються зі своїми дідусями - так і я спілкувалась, - пригадує Олена (ми говоримо з нею через відеозв’язок). - Тільки настає субота - обов'язково дача і обов'язково спілкування з дідусем. Там було дуже гарно, особливо навесні, коли скрізь цвів бузок. Дід дуже його любив, хоча сентиментальною людиною його складно назвати. Він постійно був замкнений в собі. Хороший службіст напевно, розумієте?

Маршал Конєв і справді був таким. Він пішов до армії у розпал Першої світової війни, пізніше вступив до комуністичної партії, таким чином приєднавшись до більшовицьких заколотників. З бабусею Олени, Анною, він познайомився під час служби на Далекому Сході. З нею в нього було двоє дітей - дочка Майя і син Гелій.

До кінця Другої світової війни Конєв став маршалом. 30 квітня 1945 року його війська стояли під Берліном.

  • Як ви думаєте, що означало взяти німецьку столицю у Другій світовій війні? - майже риторично запитує Олена. Так само риторично в останній день квітня 1945 Сталін телефоном запитував у її діда, хто буде брати Прагу.

Під час Празької операції радянська армія втратила 11997 військових, ще 40501 були поранені. Маршал Конєв став почесним громадянином міста. Він неодноразово повертатиметься до Чехії, зустрічатиметься з чиновниками, їздитиме на оздоровлення в Карлові Вари, насолоджуватиметься цвітінням бузку.

Про воєнний період Іван Конєв розповідав родині небагато.

  • Коли в гості приходили Георгій Костянтинович [Жуков] або Костянтин Костянтинович [Рокосовський], то переважно згадували ті моменти війни, які були для них переможними, - гооврить Олена. - А так, те, що я бачила в листах діда до бабусі - це язви, хвороби, недосип і постійна втома.

  • Як ви думаєте, чому він у такому разі продовжував служити?

  • Маршали не виходять на пенсію. Немає такого, щоб маршал взяв - і пішов. Йому присвоїли це звання і він вже нікуди не міг подітися.

    Фото: Пражский Телеграф

Нормалізація

Ми дуже вдячні чехам, що вони зберегли пам’ятник діду, - продовжує Олена Конєва. - Чехи відомі тим, що зберігають все, що стосується їхньої історії.

  • Цей пам’ятник можна було знести ще на початку дев’яностих років, коли прибрали Леніна, - говорить Ондржей Коларж. - Зараз для таких дій не найкращий час.

  • Для мене, як історика, важливо, аби люди нарешті почали критично думати про минуле, - каже заступник директора чеського Інституту вивчення тоталітарних режимів Ондржей Матейка. Ми розмовляємо у великій гамірній кав’ярні в Старому Місті.

  • Маршал Конєв був радянським солдатом, - продовжує Матейка. - Він робив набагато гірші речі, ніж відвідини Праги напередодні вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини. Наприклад, брав участь у придушенні Угорського повстання і зведенні Берлінського муру. Питання в тому, яку саме частину з його життя люди готові прийняти.

У 1945 році, після закінчення Другої світової війни, радянські війська покинули Чехію, на відміну від Польщі чи Угорщини. Наступного року у Чехії відбулися демократичні вибори, за результатами яких більшість голосів отримали комуністи. Вже 1948 вони повністю захопили владу. Наступні вільні вибори відбулися аж у 1990 - тоді Вацлав Гавел став президентом.

Експозиція в Музеї комунізму в Празі
Фото: Анастасія Іванців
Експозиція в Музеї комунізму в Празі

Із десакралізацією тоталітарного режиму чехи не забарилися. Спецслужби оприлюднили тисячі імен людей, які у різний спосіб буцімто співпрацювали з органами державної безпеки. Згодом, після детальнішого вивчення усіх засекречених раніше документів, виявилося, що багато кого з цих списків звинуватили помилково. Більшості тих, хто дійсно співпрацював зі спецслужбами у комуністичні часи, вдалося оминути суду.

  • Чи ностальгують чехи за соціалістичними часами?

  • Звичайно, старші люди ностальгують. Багатьом в ті часи спокійніше жилося - вони мали квартиру, автомобіль, дачу. Але це не ностальгія за диктатурою, швидше за способом життя.

  • А молоді?

  • Для молоді спогади про соціалізм не можуть бути ностальгією. Це більше схоже на мрію про хороші часи. 

Уламки пам’яті народу

Російський центр науки і культури в Празі тримає ворота відкритими для всіх охочих.

Виставка «Пам'ять народу»
Фото: Facebook/pamet naroda
Виставка «Пам'ять народу»

В програмі на жовтень повідомляється таке: “До 74-ї річниці Карпатсько-Дуклінської операції. Святкова зустріч російських і чеських ветеранів Другої світової війни до 100-річчя створення Чехословаччини, Дня чехословацької народної армії і 100-річчя створення чехословацької авіації. У програмі - виступ ветеранів і гостей, урочистий збір і неформальне спілкування. Вхід за запрошеннями”. Втім на вході їх ніхто не перевіряє. До будівлі постійно заходять чоловіки різного віку в синіх костюмах та ідеально випрасуваних білих сорочках. Ті, що старші - поважно і поволі, молодші - жвавіше. Особливо літні чоловіки - у парадному однострої. Жінок вкрай небагато.

Всередині Російського центру науки і культури гамірно. На великій плазмі неперервно транслюються новини телеканалу “Россия-24”. Біля входу стоїть стелаж зі свіжою російськомовною чеською пресою, поряд - поличка буккросингу. Тут можна знайти і збірку віршів Михаїла Чапліка “Дом у моря”, і розповіді Лева Сидоровського “...и только тогда мы победили” з коричнево-помаранчевою стрічкою на обкладинці і навіть посібник для молодих мам. Одразу навпроти входу гостей зустрічає гігантська скульптура матрьошки. Чоловіки у костюмах радо з нею фотографуються.

  • Запрошуємо всіх до зали! Ми розпочинаємо урочисту частину нашого заходу! - тричі (російською, чеською та англійською мовами) скляним голосом повторює огрядна жінка з чорною папкою у руках.

Усі повільно починають просуватися до зали - в папці пані фіксує присутніх. За останнім запрошеним двері зали зачиняються. Зсередини долинають звуки радісного маршу у виконанні духового оркестру.

За кілька хвилин пішки від РЦНК закінчується мікрорайон “білих емігрантів” Старі Бубенчі і починається знаменитий за соціалістичних часів парк Летнянські сади. Тут навесні 1955 року на пагорбі над Влтавою звели найвищий на Землі монумент Сталіну. Він простояв трохи менше восьми років - з 1962 року Сталіна в Празі більше не було. На місці залишилося тільки одинадцять метрів бетонного фундаменту.

Фундамент Сталіна
Фото: Мартина Шнайбергова / Radio Praha
Фундамент Сталіна

На початку осені 2018 року фундамент, на якому стояв диктатор, чехи перетворили на павільйон, всередині якого діє аудіо-візуальна експозиція “Пам’ять народу”. Поряд на вуличних стендах розміщені свідчення чехів, які змогли пережити різні періоди - від німецької окупації до Оксамитової революції у 1989.

  • Це особливо важливо в часи сучасної політичної ксенофобії, популістів-диктаторів, які керують владою у різних країнах світу. Виставка наочно показує, що момент переходу від демократії до тоталітаризму доволі непримітний, таке може статися дуже швидко, - каже в інтерв’ю Радіо Свобода арт-директор виставки Мартін Гейл.

Всередині павільйону тиша і темрява. Раптом стінами катакомб починають крокувати монохромні військові колони, брязкати танки, ревіти двигуни літаків. Від бетонних плит луною рикошетять голоси тоталітарних вождів - Гітлера, Сталіна, бозна-кого ще. У великій просторій металевій клітці для відвідувачів душно і тісно. Попри те, що нас лише шестеро з можливих десяти, здається, кожен відчув лікоть сусіда, коли довкола почали торохкотіти імітації товарних вагонів, які везли сотні людей в ГУЛАГ.

В моїй голові все ще лунає віддалений звук радісного маршу у виконанні духового оркестру в залі РЦНК.

Виставка «Пам'ять народу»
Фото: Facebook/pamet naroda
Виставка «Пам'ять народу»

Все закінчується так само раптово, як і почалось - цілковитою темрявою. “Момент переходу від демократії до тоталітаризму доволі непримітний. Таке може статися дуже швидко”.

Матеріал створено в рамках програми ГО «Львівський медіафорум». За підтримки Visegrad Fund.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram