Дейв Ділег, автор кількох книг з проблем тероризму, зазначає, що «найбільш задовільною — або найменшою задовільною — організаційною концепцією в США в останні три роки була концепція «гібридної війни». Ангела Меркель на безпековій конференції теж говорила про гібридну війну.
Відтак розумні люди вказують пальцем на події в Україні та кивають головою, приказуючи: «Гібридна війна, так-так, ну ви ж в курсі». Поняття гібридної війни ще продовжує еволюціонувати, але уже варте дослідження. Воно впливає на наше сприйняття війни і конфлікту.
Війна в Україні є звичайною різновекторною війною.
Але називати війну «гібридною» людям подобається з трьох причин:
1. Коли війну називають «гібридною», то натякають, що це — не повноцінне вторгнення Росії, а отже, багатьом відповідальним людям так легше виправдати свою бездіяльність.
2. Щойно перетнувши український кордон, російські війська знімають шеврони і нші розпізнавальні знаки. Захід користується цим, вдаючи, що сумнівається, а відтак, його реакція є вмотивовано менш рішучою.
3. Це живить «теорії змови» щодо можливих союзників Путіна.
Але проксі-війна є просто проксі-війна. Навряд чи це нове явище — ми чимало стикались з ним в часи «холодної війни».
Називаючи події «гібридною» війною, замість називати їх просто «війною», легше сприймати той факт, що росіяни в цій частині виграють свою гру — мовляв, вони ж довго й ретельно готувалися до операції в Україні, і ще деінде.
Звичайно ж, відмічають, що Захід добряче нашумів в Афганістані і в Іраку, тоді як Росія захопила Крим зробивши хіба кілька пострілів і, фактично, силою запровадивши “режим тиші” (який сама часом і порушує, коли вважає за необхідне). Звісно, це збільшує залежність від Росії на Сході України.
Наявний конфлікт на сході України можна охарактеризувати, як опосередковану, або «проксі- війну». Проксі - війна — найточніший термін для відображення неспокійних реалій російсько-українських відносин.
Проксі-війна — це коли одна або обидві сторони конфлікту представляють інтереси потужніших гравців і можуть отримувати від них підтримку. Російські проксі- війська у Східній Україні використовуються росіянами як ключова рушійна сила для досягнення мети, у супроводі політичних, інформаційних та кібер-операцій.
Це і є проксі- війна з гібридними тактичними атаками.
Натомість, “гібридна війна” Росії, з акцентом на альтернативних методах впливу, радше ніж на військові дії, є настільки невиразним і нелогічним висловом в українському контексті, що Україна, з її традиційним сприйняттям звичайної війни, не може ефективно це пояснити, проявляючи “поведінку жертви та страждаючи від навченої безпорадності.”
Насправді ж Кремлю не треба використовувати гібридні стратегії для військових операцій чи як передумову для війни. Йому треба забезпечити, аби політичні результати в цільових країнах слугували інтересам Росії. Найбільш вразливими є країни зі слабкими юридичними та слабкими антикорупційними системами, і в яких ключові місцеві групи поділяють інтереси Росії..
Поточна “гібридна” тактика росіян була спланована і вироблена задовго до того, як вторгнення до Криму та Сходу України трапилось фактично ...“для того, щоб обманювати, ставити під сумнів, перекручувати, впливати та дестабілізувати суспільства, утискати чи скидати суверенні уряди, руйнувати чи змінювати наявний порядок в регіоні”.
Це є проксі- війна з гібридними тактиками та з акцентом на інформаційних інструпентах зміни поведінки людей.
Кожна війна є інформаційною. Нестерпність російсько-українського конфлікту проявляється у акцентованому використанні блоку інформаційних операцій, як такої собі «головної кнопки» в поточній мега-війні. Це — велика, вічно «червона» кнопка, і вона не одна.
Інформаційний компонент представляє собою важливий аспект впливу на населення у різноманітті російських масштабних операцій в регіоні.
Інформаційною війною є “будь-яка дія, направлена на заперечення, використання перекрученої або спотвореної інформації щодо ворога та його дій”.
Знову таки, це є захід, вжитий “у підтримку стратегії національної безпеки, для захоплення і утримання суттєвої переваги шляхом атакування інформаційної інфраструктури противника через використання, заперечення та вплив з одночасним захистом дружніх систем інформації”.
Тактичні завдання та план дій російської інформаційної кампанії має дві мети. Перша — затягнути Україну в перегони “інформаційних озброєнь”.
Росія — країна з усе ще солідним економічним потенціалом — намагається спровокувати Україну на змагання у контрінформаційних потужностях. Це коштує грошей, часу, вмінь та відволікає увагу українців від інших важливих внутрішніх проблем.
Друга мета — створити міцний та стійкий набір семантичних впливів на психіку людей в окупованих регіонах, для формування їхньої нової ідентичності і, відповідно, зміни їхньої соціальної поведінки.
Першою фазою такого процесу є депривація — розумовий стан, коли людина неспроможна задовольнити свої ментальні потреби протягом тривалого часу.
Трагічні обставини російсько-української війни дуже вплинули на людей, критично знизивши їхні економічні спроможності, традиційні соціальні перспективи, змішавши їхні життєві плани.
Депривація створює “негативний тиск” на мислення людини, створює дискомфорт та поступово наростаючий невроз. Тиск негативної інформації веде до пошуку і поглинання “іншої” інформації, яка є звичною та знайомою людям.
Раціональний компонент вибору мінімізується, оскільки за умов депривації немає інформаційної альтернативи тим обставинам, в яких люди живуть. Тільки нечисленні групи українців здатні відкидати таку “іншу” деструктивну інформацію.
Поточні російські інформаційні операції направлені на поступову зміну кодів поведінки людини. Українців переконують брати участь в комунікативному процесі, який їх оточує, навіть якщо цей процес є пасивний і з певним ступенем недовіри.
Це нагадує придбання низькоякісної, але “їстівної” їжі. Люди знають, що їхнє поточне економічне становище змушує їх купляти низькоякісні продукти, але вони себе заспокоюють думкою, що наступного разу вони куплять щось краще. Однак, “наступний раз” ніколи не настає. Оскільки інші поводяться аналогічно і страждають від схожих фінансових та соціальних проблем, вочевидь, нема сенсу ризикувати у пошуках нового товару задля “уявного персонального комфорту”. Оточуючі не зрозуміють.
Це є постійна зміна шаблону відповідно до контексту, базова одиниця несвідомого, само-повторювання власної поведінки для досягнення певних результатів.
Є два аспекти зміни поведінкового шаблону під впливом численних російських інформаційних операцій: 1) зміна звичної послідовності дій соціальної групи та вплив на результати таких дій; 2) використання текстів та телепрограм задля створення “несправжніх” почуттів.
Таким чином, з військової точки зору, Путін продовжує атакувати весь світ по всіх напрямках.
Тож, з моральної точки зору, він — вкрай небезпечний маніяк.